08 жовтня2019 року
м. Київ
справа № 369/12704/18
провадження № 22-ц/824/12535/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Перебитюка А.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АЗОТ»
розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» - Хлівненка Павла Васильовича
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року у складі судді Ковальчук Л.М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «АЗОТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов мотивований тим, що відповідно до наказу № 118-ВК про прийняття на роботу від 01 грудня 2016 року позивач була прийнята ПАТ «Азот» на посаду головного фахівця з охорони праці.
Наказом № 66-ВК про припинення трудового договору від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 30 березня 2018 року з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.
Відповідно до Довідки № 536 від 25.09.2018 року заборгованість відповідача по заробітній платі станом на 21.09.2018 року складає 26 262,22 грн.
Окрім того, позивач зазначала, що на день звільнення нею не використано щорічну відпустку за період з 01.12.2017 року по 30.03.2018 року у кількості 4 календарних днів, що складає 2 731,72 грн.
Відповідно до довідки про доходи № 537 від 25 вересня 2018 року середньоденний заробіток позивача за два останні місяці перед її звільненням складає 682,93 грн.
Вказувала, що на день пред'явлення позову до суду, а саме, 09 жовтня 2018 року, сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при її звільненніза період з 31.03.2018 року по 09.10.2018 року складає 89 463,83 грн.
За вказаних обставини, просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 28 993,94 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2018 року по 09.10.2018 року у розмірі 89 463,22 грн, стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні здійснити по день постановлення рішення.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 07 серпня 2019 року представник відповідача звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 2 731,72 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, оскільки уважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права та не врахував всіх фактичних обставин справи.
Зазначає, що позивач невірно розрахувала суму грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 2 731,72 грн, оскільки при розрахунку остання помилково виходила із середньоденного заробітку за два останні календарні місяці роботи у сумі 682,93 грн, тоді як відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Посилається на те, що ПАТ «Азот» Коломоєць В.І. у березні 2018 року нарахована заробітна плата у сумі 16 519,43 грн, у тому числі, 1 903,44 грн - компенсація за невикористану відпустку, про що відповідачем зазначалось у відзиві на позовну заяву.
Позивач не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
ОСОБА_1 перед судовим засіданням подала заяву, в якій зазначила, що про дату, час та місце судового засідання обізнана, проти задоволення апеляційної скарги не заперечує, просила справу розглянути за її відсутності.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану щорічну відпустку.
Проте, колегія не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року апелянтом оскаржується лише в частині стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 2 731,72 грн, а тому в іншій часині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 118-ВК про прийняття на роботу від 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 була прийнята ПАТ «Азот» на посаду головного фахівця з охорони праці.
Наказом № 66-ВК про припинення трудового договору від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 30 березня 2018 року з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.
Відповідно до довідки про доходи №537 від 25 вересня 2018 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 682,93 грн.
Згідно довідки, виданої ПАТ «Азот» №536 від 25 вересня 2018 року, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 21 вересня 2018 року складає: за квітень 2017 року - 1 643,99 грн, за січень 2018 року - 7 059,60 грн, за лютий 2018 року - 6 950,09 грн, за березень 2018 року - 9 659,14 грн, за квітень 2018 року - 949 грн, що загалом становить 26 262,22 грн.
Судом першої інстанції також установлено, що позивач з 01 грудня 2016 року по 31 березня 2018 року працювала у ПАТ «АЗОТ» на посаді фахівця з охорони праці, проте відповідно до наданих суду доказів ОСОБА_1 не отримала у строки, визначені ст. 115 КЗпП України, заробітну плату.
Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі.
Відповідно до положень ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону «Про оплату праці»).
Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідностатті 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки», регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Частино 1 ст. 2 ЗУ «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Відповідно до ст.83 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.1821 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Згідно абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
З матеріалів справи убачається та не заперечується відповідачем, що кількість днів невикористаної щорічної відпустки позивача за період з 01 грудня 2017 року по 30 березня 2018 року складає 4 дні.
Місцевим судом установлено, що середньоденний заробіток позивача становив 682,93 грн, починаючи з дати звільнення позивача - 31 березня 2018 року та по день розгляду справи судом - 08 травня 2018 року, загальна кількість робочих днів затримки позивача становить - 273 дні.
Ураховуючи викладене судом першої інстанції дійдено висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 186 439,89 грн, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - 26 262,22 грн, а також грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку - 2 731,72 грн. При цьому, розмір компенсації за невикористану щорічну відпустку судом розраховано, виходячи з середньоденного заробітку позивача у розмірі 682,93 грн. помноженого на кількість днів невикористаної відпустки (682,93*4=2 731,72).
Разом з тим, згідно довідки №537 від 25 вересня 2018 року, середньоденний заробіток позивача у розмірі 682,93 грн розраховано лише за січень та лютий 2018 року, в той час як згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Окрім того, представником відповідача у відзиві на позовну заяву зазначалось, що ОСОБА_1 компенсація за невикористану відпустку у розмірі 1 903,44 грн нарахована в березні 2018 року та врахована в суму заборгованості по заробітній платі за вказаний місяць.
На підтвердження вказаних обставин у матеріалах справи міститься деталізація заробітної плати ОСОБА_1 за березень 2018 року по видам оплат, з якої убачається, що позивачу у березні 2018 року нараховано компенсацію за невикористану відпустку у кількості 4 дні у розмірі 1 903,44 грн.
Таким чином, ураховуючи викладене, колегія уважає, що суд першої інстанції, задовольнивши вимоги позовної заяви в частині стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 2 731,72 грн, не перевірив наданий ОСОБА_1 розрахунок, залишив поза увагою встановлений законом порядок обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, а також не з'ясував та не встановив обставини щодо нарахування компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 4 дні у березні 2018 року у розмірі 1 903,44 грн та врахування цієї суми у суму заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , на які посилалась сторона відповідача, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.
Отже, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Наведені порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в частині вирішення питання про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» - Хлівненка Павла Васильовича- задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року в частині вирішення питання про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку - скасувати.
У задоволенні позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку- відмовити.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 жовтня2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай