30 вересня 2019 року м. Київ
Справа №756/3193/15
Апеляційне провадження №22-ц/824/2079/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.,
секретар Луговий Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Луценко О.М. 25 квітня 2018 року в м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання умови договору невиконаною та недійсною в частині,
У березні 2015 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням зміни предмету позову просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №K3M0AW22780180 від 27 вересня 2007 року у розмірі 4665 доларів CШA 24 цента, що за курсом НБУ станом на 19 січня 2015 року (15,80 грн за 1 долар СІІІА) становить 73710, 79 грн (т.2 а.с.75-77).
Позов обґрунтовано тим, що 27 вересня 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №K3M0AW22780180, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 11219,54 доларів США на наступні цілі: 8494,52 доларів США на купівлю автомобіля, 6,78 долари США для сплати за реєстрацію предмета застави, 84,95 доларів США та 2378,46 доларів США на оплату страхових платежів, а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 254,84 доларів США, зі сплатою 0,76 % відсотків за користування кредитом та щомісячної винагороди в розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту, на строк до 26 вересня 2012 року. Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені договором шляхом здійснення щомісячних платежів.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторонами 27 вересня 2007 року укладено договір застави рухомого майна, відповідно до якого відповідач надав в заставу автомобіль ЗАЗ, модель: TF699P, рік випуску 2007, тип ТЗ: Легковий седан, № кузова \ шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1
Внаслідок невиконання позичальником своїх кредитних зобов'язань станом на 19 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 4665,24 доларів США, яка складається з наступного: 3045,42 доларів США заборгованість за кредитом, 437,06 доларів СІІІА заборгованість за процентами за користування кредитом, 274,10 доларів США заборгованість за комісією за користування кредитом, 671,44 долари США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 15,82 доларів США штраф (фіксована частина), 221,40 доларів США штраф (процентна складова). У зв'язку з порушенням позичальником кредитних зобов'язань банк направив поручителю письмову вимогу про виконання забезпеченого зобов'язання, але ця вимога залишилася без задоволення. Таким чином, позичальник є боржником за вищевказаним кредитним зобов'язанням перед банком.
Відповідачем до суду подано зустрічний позов, в якому він просив суд визнати невиконання з боку банку п.7.1 кредитного договору №K3M0AW22780180 від 27 вересня 2007 року, укладеного між сторонами, визнати недійсним п.7.1 кредитного договору в частині умов визначеної щомісячної винагороди у розмірі 0,31% від суми виданого кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 254,84 доларів США та визнати недійсним договір застави від 27 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк». Позовні вимоги мотивовані тим, що заборгованість за кредитним договором у позичальника відсутня, оскільки він сплатив за кредитною угодою всі кошти. Однак банк включив несправедливі умови до кредитного договору, не надав позичальнику, як споживачу фінансових послуг в галузі кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору. В кредитному договорі та додаткових угодах до нього не міститься детального розпису загальної вартості кредиту, відсутня вказівка про річну відсоткову ставку, а також графіки платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань за кожним платіжним періодом. Також Банк не виконав переддоговірну роботу з позичальником, не надав позичальнику інформацію, що передбачено п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чим навмисно ввів в оману позивача, порушив вимоги ч.1 ст. 203, ст.215 ЦК України. Окрім того договір застави не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки він не посвідчений нотаріально та в ньому не встановлено термін його дії.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором №K3M0AW22780180 від 27 вересня 2007 року у розмірі 4665 доларів США 24 центи, що за курсом НБУ станом на 19 січня 2015 року (15,80 грн. за 1 долар CLLIA) становить 73710,79 грн, та судовий збір в розмірі 737,11 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про невиконання умов кредитного договору та недійсність комісійних - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати чергових платежів з повернення кредиту за кредитним договором у строки, погоджені сторонами в графіку погашення кредиту, призвело до виникнення заборгованості за кредитом, розмір якої підтверджений банківськими документами і становить 4665 доларів США 24 цент, що за курсом НБУ на 19 січня 2015 року (15,80 грн. за 1 долар США) становить 73710,79 грн. Разом з тим, обставини, на які посилався відповідач ОСОБА_1 в обґрунтування свого зустрічного позову, а також обставини, якими обґрунтовано зустрічний позов під час розгляду справи не були доведені достатніми та допустимими доказами, що є підставою для відмови у зустрічному позові, оскільки позивач своїм підписом в кредитному договорі засвідчив те, що йому відомо всі умови кредитного договору і він погоджується з ними.
Не погодився із вищезазначеним судовим рішенням відповідач, ним подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Також вказує на невірне застосування норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що в описовій частині оскаржуваного рішення згадується про договір застави, але нічого про нього не вказано в мотивувальній частині рішення, чим порушено вимоги ч. 4 ст. 265 ЦПК України. Посилається на те, що судом проігноровано його клопотання про забезпечення позову та витребування доказів, у зв'язку з чим порушено його права як сторони та учасника справи та не зазначено про те, що ПАТ «КБ «ПриватБанк» ухилявся від проведення експертизи. Вказує, що суд не прийняв до уваги надані ним копії виписок з банку та чеків. Вказує на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги і той факт, що кредитний договір має містити обґрунтований розрахунок комісії та те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які забори, відсотки, комісії, платежі за дії, які не є послугами про що зазначається в Законі України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги зустрічної позовної заяви задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про задоволення заявлених ними вимог.
Представник позивача Хитрова Л.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
Між позивачем ПАТ «КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 27 вересня 2009 року був укладений кредитний договір №K3M0AW22780180. За умовами п.7.1. даного договору позивач зобов'язався надати відповідачеві на строк з 27 вересня 2007 року по 26 вересня 2012 року кредит в розмірі 11219,54 доларів США на наступні цілі 8494,52 доларів США на купівлю автомобіля (споживчі цілі), 6,78 долари США для сплати за реєстрацію предмета застави, 84,95 доларів США та 2378,46 доларів США на оплату страхових платежів, а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 254,84 доларів США, зі сплатою 0,76 % відсотків за користування кредитом та щомісячної винагороди в розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту (т.1 a.c.13-15,68-70, т.2 а.с.211-213).
Відповідно до п.7.4 кредитного договору при порушенні позичальником зобов'язань за цим договором, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.
Додатковою угодою від 23 лютого 2012 року сторонами були внесені зміни до кредитного договору. А саме сторони погодили зменшити суму заборгованості, що виникла на дату підписання цієї угоди на 83,81 доларів США, разом з цим встановлений штраф у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань у розмірі 83,81 долар США. Пункт 7.1 викладений в іншій редакції, а саме визначено, що позивач зобов'язався надати відповідачеві на строк з 27 вересня 2007 року по 27 лютого 2015 року кредит в розмірі 12539,24 доларів США на наступні цілі: 8494,52 доларів США на купівлю автомобіля (споживчі цілі), 6,78 долари США для сплати за реєстрацію предмета застави, 254,84 доларів США винагорода за надання фінансового інструменту, 3783,10 доларів США на оплату страхових платежів, зі сплатою 0,93 % відсотків за користування кредитом та щомісячної винагороди в розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту. Також був визначений розмір щомісячних платежів у сумі 189,98 доларів США, встановлений графік погашення заборгованості, у якому сторонами погоджена сума заборгованості в розмірі 5057,95 доларів США. Крім того, сторонами погоджений розмір неустойки, що має бути сплачений в разі порушення позичальником зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом та інших винагород в розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків та 100% від розміру неналежно сплачених винагород (т.1 а.с.144-145, т.2 а.с.202-203).
Додаткова угода № 2 визначена датою 19 липня 2011 року, проте в тексті цієї угоди зазначаються дані 2013 року, визначений розмір заборгованості станом на 19 липня 2013 року та встановлюється новий строк виконання зобов'язання до 28 лютого 2016 року, що у сукупності з даними додаткової угоди від 23 лютого 2012 року свідчить про те, що ця угода була укладена пізніше, а саме 19 липня 2013 року. Додатковою угодою № 2, п.7.1. також викладений в іншій редакції, а саме позивач зобов'язався надати відповідачеві на строк з 27 вересня 2007 року по 28 лютого 2016 року кредит в розмірі 12784,11 доларів США на наступні цілі: 8494,52 доларів США на купівлю автомобіля (споживчі цілі), 6,78 долари США для сплати за реєстрацію предмета застави, 254,84 доларів США винагороди за надання фінансового інструменту, 4027,97 доларів США на оплату страхових платежів, а також в розмірі, зі сплатою 0,93 % відсотків за користування кредитом та щомісячної винагороди в розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту. Також був визначений розмір щомісячних платежів у сумі 145, 85 доларів США, встановлений графік погашення заборгованості, у якому сторонами погоджена сума заборгованості в розмірі 3258,66 доларів США. Крім того, сторонами погоджений розмір неустойки, що має бути сплачений в разі порушення позичальником зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом та інших винагород в розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків та 100% від розміру неналежно сплачених винагород (т.1 а.с.141-142, т.2 а.с.200-201).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами 27 вересня 2007 року був укладений договір застави рухомого майна, відповідно до якого відповідач передав у заставу автомобіль ЗАЗ, модель: ТР699Р, рік випуску 2007, тип ТЗ: Легковий седан, № кузова \ шасі: НОМЕР_4 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (т.1 а.с.18-20, 71-73, т.2 а.с.214-216).
Меморіальним ордером №100 від 27 березня 2007 року підтверджується факт виконання взятих на себе зобов'язань позивачем (т.1 а.с.10,143,146 т.2 а.с.207). Квитанцією від 27 вересня 2007 року підтверджується здійснення операції щодо обміну валюти (т.2 а.с.208,209).
Факт придбання відповідачем автомобіля підтверджується договором купівлі-продажу та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 25 вересня 2007 року (т.2 а.с.225-240).
Листом від 03 жовтня 2008 року позивач повідомив відповідача про зміну процентної ставки за користування кредитом та визначив її у розмірі 11,16 % річних (т.2 а.с.161, 206).
Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором станом на 19 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 4665,24 доларів США, яка складається з наступного: 3045,42 доларів США заборгованість за кредитом, 437,06 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом, 274,10 доларів США заборгованість за комісією за користування кредитом, 671,44 долари США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 15,82 доларів США штраф (фіксована частина), 221,40 доларів США штраф (процентна складова).
25 грудня 2014 року банк направив відповідачу повідомлення про необхідність погашення заборгованості на загальну суму 2721,04 доларів США, з яких: 1392,25 доларів США заборгованість за кредитом, 370,50 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 246,69 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 566,93 доларів США пеня.
Згідно з випискою про погашення кредиту від 18 листопада 2014 року відповідачем на погашення взятих на себе зобов'язань було здійснено внесків на загальну суму 17471,63 доларів США (т.1 а.с.52,77,).
Згідно з випискою по рахунку відповідача за період з 24 жовтня 2007 року по 23 липня 2018 року ним були здійснені платежі на погашення кредитної заборгованості за договором № К3MOAW22780180 на загальну суму 18131,32 долари США (т.2 а.с.164-172).
Матеріали справи також містять виписки по рахунку відкритого на ім'я відповідача, де відображені всі вчинені сторонами банківські операції (т.1 а.с.163-т.2 а.с.74).
Судами першої та апеляційної інстанції двічі призначалась судово-економічна експертиза, яка не була проведена з причин відсутності надання повного пакету документів необхідного для здійснення належного розрахунку (т.1 а.с.119-120, т.2 а.с.106-107, т.3 а.с.41-43). Разом з тим, у повідомленні від 24 липня 2019 року вказано на те, що відсутня інформація про щомісячні послуги за якими встановлена плата у розмірі 0,31 % від суми кредиту. Також звернута увага на те, що з 01 листопада 2008 року розрахована сума заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом за ставкою 11,16 % річних, яка узгоджена сторонами лише у додатковій угоді № 2 від 19 липня 2011 року. А також має місце поряд зі ставкою 9,12 % річних та 11,16 % річних нарахування 25,08 % та 29,16 % у різних періодах без відповідного обґрунтування (т.3 а.с.41-43).
На стадії апеляційного розгляду за клопотанням відповідача до матеріалів справи долучений Висновок судового експерта Барабаш Р.В. від 05 вересня 2019 року, складений на замовлення відповідача. Так, вказаний доказ поданий з порушенням порядку встановленого ЦПК України, проте враховуючи, що судом неодноразово встановлювалась необхідність спеціальних знань, однак проведення судової експертизи не відбулось, з урахуванням визначеного процесуальним законом обов'язку суду щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи, даний доказ не може бути залишений поза увагою суду.
Так, з вказаного висновку вбачається, що експерту були надані копії матеріалів кредитної справи з усіма наявними в матеріалах справи виписками по рахунку. Експертом не була визначена сума заборгованості, вказано на відсутність первинних документів щодо видачі кредиту в іноземній валюті, неможливість визначення обґрунтованості щомісячного платежу у розмірі 212 доларів США, невизначеність типу відсоткової ставки, реальної відсоткової ставки, сукупної вартості кредиту, графіку платежів, складових частин заборгованості, що унеможливлює визначення як розміру виконаного, так і не виконаного зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Згідно з положеннями ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених ч.4 ст. 545 цього Кодексу.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
В силу ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
В порядку визначеному положеннями ст. 577 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про заставу» ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
Положення ч.2 ст. 13 неодноразово змінювались в така редакція як: «У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем
реєстрації цих об'єктів була введена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від № 2435-VI від 06 липня 2010 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIІІ від 03 липня 2018 року у частині другій статті 13 слова «транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації» та слова «транспортних засобів» виключено.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
За положеннями ч. 4 та ч 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.
У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту
застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:
1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, які ставка за його кредитом;
2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;
3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;
4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Відповідно до ст. 18 цього Закону Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 вересня 2013 року у справі №6-80цс13).
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, втратила чинність 08 липня 2017 року) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію про те, що аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Верховий Суд у Постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15 також вказав на те, що аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. У зв'язку з цим, судом було встановлено, що комісія за видачу кредиту в розмірі 1,5% від суми кредиту, комісія у розмірі 2% від початкової суми кредиту за дострокове повернення кредиту та комісія за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75% є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним у силу ч.5 ст.11, чч.1, 2, 5, 7 ст.18 закону «Про захист прав споживачів».
Аналогічні правові висновки викладені і в постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 182/2725/16-ц та 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17.
З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір, за умовами якого та з урахуванням внесених до нього змін позивач надав, а відповідач отримав грошові кошти в розмірі 12784,11 доларів США.
Враховуючи, що питання стягнення заборгованості за кредитним договором, що заявлено позивачем за первісним позовом, залежить від вирішення питання про недійсність певних умов цього договору, про що заявлено відповідачем у зустрічному позову, то першочерговим вбачається вирішення питання саме недійсності договору у заявленій відповідачем частині.
Так, згідно вимог зустрічного позову, відповідач просить про визнання недійсним п.7.1 кредитного договору в частині умов визначеної щомісячної винагороди у розмірі 0,31% від суми виданого кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 254,84 доларів США, як таких що є несправедливими умовами.
Слід погодитись з доводами відповідача про неправомірність нарахування банком винагороди в розмірі 254 доларів США одноразово та 0,31 % від суми кредиту щомісячно, оскільки з огляду на наведені вище норми матеріального права позивач не мав права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. А отже вимоги зустрічного позову про визнання недійсним умов п.7.1 кредитного договору про встановлення плати за надані фінансові послуги слід визнати обґрунтованими і, відповідно, такими що підлягають задоволенню.
Дійсно при укладенні кредитного договору, позивач не надав позичальнику, як споживачу фінансових послуг в галузі кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору. В кредитному договорі та додаткових угодах до нього не містить детального розпису загальної вартості кредиту, відсутня вказівка про річну відсоткову ставку, а також графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань за кожним платіжним періодом. Умовами договору визначений щомісячний платіж без визначення його складових. Проте, в ході розгляду справи відповідач не ставив вимоги про визнання недійсним договору в цілому, тому вказані обставини враховуються судом при вирішенні питання про стягнення заборгованості.
Сторонами у справі визнані обставини надання кредиту та його часткове виконання стороною відповідача, предметом спору є саме визначена позивачем сума заборгованості, так як відповідач вважає виконаними свої договірні зобов'язання. Як вже вказано вище судом першої та апеляційної інстанцій неодноразово призначалась судово-бухгалтерська експертиза, яка не була проведена з підстав недостатності даних та недостатньої визначеності умов укладених між сторонами договорів.
Зокрема, при укладені кредитного договору сторонами була узгоджена процента ставка за користування кредитом в розмірі 0,76 % на місяць, що становить 9,12 % річних. При цьому умовами договору не було визначено право банку на збільшення розміру процентної ставки в односторонньому порядку.
Листом від 03 жовтня 2008 року позивач повідомив відповідача про зміну процентної ставки за користування кредитом та визначив її у розмірі 11,16 % річних (т.2 а.с.161, 206). Проте дані про отримання вказаного повідомлення в матеріалах справи відсутні. Разом з тим, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.А отже відповідач у даній справі не є таким, що був повідомлений про зміну процентної ставки за користування кредитом, дії які свідчили про прийняття ним цих умов до укладення додаткової угоди 23 лютого 2012 року також відсутні.
10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ, яким ЦК України доповнено ст.1056-1, якою встановлена заборона на підвищення банком відсоткової ставки в односторонньому порядку.
Додатковими угодами був встановлений новий розмір процентної ставки на рівні 0,93 % на місяць, що становить 11,16 % річних, а отже вказаний розмір був погоджений сторонами 23 лютого 2012 року.
У разі зміни договору, як зазначено в ч.3 ст.653 ЦК України, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Таким чином, нарахування позивачем у період з жовтня 2008 року по лютий 2012 року процентів за користування кредитом за ставкою 11,16% річних не ґрунтується на умовах кредитного договору та нормах чинного законодавства. Відповідно здійснення зарахування внесених відповідачем коштів на погашення таких відсотків слід визнати безпідставним.
Крім цього, з урахуванням вже встановленої судом недійсності умов кредитного договору щодо нарахування банком винагороди в розмірі 254 доларів США одноразово та 0,31 % від суми кредиту щомісячно, не можна визнати обґрунтованим зарахування позивачем здійснених відповідачем внесків на вказані платежі.
Відсутність в умовах кредитного договору та додаткових угодах до нього детального розпису складових частин щомісячного платежу, обставини недійсності певних його складових, а також відсутність у розрахунках наданих позивачем даних про те, на які види заборгованості були направлені внесені відповідачем кошти, унеможливлює визначення суми заборгованості за укладеним між сторонами кредитним договором, про що також зазначено експертними установами.
Таким чином, саме дії позивача по суті мали наслідком неможливість своєчасного, або в розумний для боржника строк, здійснити розрахунок та належне виконання умов кредитного договору, тобто має місце прострочення кредитора. У зв'язку з цим, не має належних підстав вважати позичальника винним у порушенні зобов'язання в тих межах, в яких позивач пред'явив позов, у справі відсутні докази щодо наявності підстав для покладання на відповідача у визначених позивачем межах цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання. З урахуванням наведеного, дій сторін, вимоги про стягнення визначеного кредитором боргу слід визнати недоведеними.
На підставі вказаного апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні первісного позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту, по процентам, комісії за кредитним договором № К3М0АW22780180 від 27 вересня 2007 року.
Що стосується вимог зустрічного позову про визнання недійсним договору застави, то єдиною підставою відповідачем визначена відсутність нотаріального його посвідчення, як обов'язкової умови визначеної Законом України «Про заставу». Разом з тим, Закон України «Про заставу» (в редакції чинній на момент укладення сторонами договору застави) не передбачав обов'язкового нотаріального посвідчення договорів застави транспортних засобів. Зміни до ст. 13 цього Закону щодо включення до переліку договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню договорів застави транспортних засобів були внесені Законом України № 2435-VІ від 06 липня 2010 року, але Законом України № 2478-VІІІ від 03 липня 2018 року договори щодо застави транспортних засобів виключені з цього переліку. А отже як на час укладення оспорюваного договору, так і на час вирішення справи в суді діюче законодавство не встановлює обов'язкової нотаріальної форми для договорів застави транспортного засобу. Отже враховуючи, що договір застави був укладений сторонами у справі до внесення відповідних змін до законодавства, то такі зміни на його чинність не впливають. Таким чином відсутні підстави для визнання недійсним укладеного між сторонами 27 вересня 2009 року договору застави транспортного засобу.
Виходячи з норм матеріального та процесуального права, позивач вправі самостійно обирати шлях досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права, тобто обирати більш вигідний позов. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника.
Наведені обставини даної справи свідчать про те, що обраний відповідачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсними умов кредитного договору щодо нарахування плати за надані фінансові послуги відповідає нормам чинного законодавства, є ефективним, тому вказані вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню. В решті вимоги зустрічного позову не знайшли свого підтвердження, а тому підлягають залишенню без задоволення.
З огляду на встановлену недійсність умов кредитного договору щодо нарахування плати за надані фінансові послуги, відсутність конкретизації складу щомісячного платежу, порядку зарахування внесених відповідачем коштів та порядку нарахування заборгованості, вимоги первісного позову про стягнення заборгованості слід визнати недоведеними і, відповідно такими, що не підлягають задоволенню.
А отже доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження частково.
Проте, наведені вище обставини та норми матеріального права не були враховані судом першої інстанції, в зв'язку з чим має місце порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що дає апеляційному суду підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення.
На підставі ст. 141 ЦПК України перегляду підлягає і питання компенсації судових витрат, з урахуванням принципу пропорційності та наявності підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, ОСОБА_1 підлягають компенсації понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 773,96 гривень за рахунок позивача ПАТ «КБ «ПриваБанк».
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року - скасувати та постановити нове судове рішення.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання умови договору невиконаною та недійсною в частині - задовольнити частково.
Визнати недійсним п.7.1 Кредитного договору №К3МОАW22780180 від 27 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», в частині умов визначеної щомісячної винагороди у розмірі 0,31% від суми виданого кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 254, 84 дол. США.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 773, 96 грн.
Позивач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570; м. Київ, вул. Грушевського, 1Д)
Відповідач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 09 жовтня 2019 року.