01 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 759/14654/18
провадження № 22-ц/824/13355/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Київ від 15 серпня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про стягнення моральної шкоди, -
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про бездіяльність Президента України, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 2000000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 22 червня 2019 року ним були подані електронні звернення до Президента України, на які він відповіді не отримав у зв'язку з чим було порушене гарантоване йому статтею 40 Конституції України та статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» право отримати обґрунтовану відповідь на його звернення. У зв'язку з цим йому завдано моральну шкоду, розмір якої він оцінює у сумі 2000000,00 грн відповідно до статті 25 вказаного Закону та статті 1167 ЦК України.
Ухвалою від 15 серпня 2019 року суддя Святошинського районного суду відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про стягнення моральної шкоди.
Не погоджуючись із указаною ухвалою ОСОБА_1 27 серпня 2019 року подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржувану ухвалу судді Святошинського районного суду від 15 серпня 2019 року як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суддею першої інстанції було обмежено його доступ до правосуддя, безпідставно застосовано Кодекс адміністративного судочинства у цивільній справі та не враховано, що позивач має право на вибір підсудності відповідно до норми частини 16 статті 28 ЦПК України.
Позивач просив суд розглянути справу без його участі.
Відповідач своїм правом не скористався і заперечень на апеляційну скаргу до суду не надав.
У судове засідання сторони не з'явились, були належним чином повідомлені.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої суддею першої інстанції ухвалою, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із положень п. 1 ч.1 ст. 186 ЦПК України та обґрунтовував свої висновки тим, що вказаний позов не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-V111(право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
У статті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
За правилами статті 266 КАС України адміністративні справи, зокрема щодо законності дій чи бездіяльності Президента України розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.
У разі відкриття провадження в адміністративних справах, визначених частиною другою вказаної статті, щодо оскарження нормативно-правових актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, застосовуються правила, визначені статтями 264 та 265 цього Кодексу, з особливостями, визначеними цією статтею.
Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними, зобов'язати Президента України вчинити певні дії та застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
Положеннями статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, положеннями КАС України розгляд цього спору щодо оскарження дії чи бездіяльність Президента України віднесено саме до адміністративної юрисдикції.
Обґрунтування позивачем підстави для стягнення моральної шкоди з посиланням на статтю 1167 ЦК України не є перешкодою для розгляду цього спору за правилами адміністративної юрисдикції, оскільки вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства, що передбачено частиною 5 статті 21 КАС України.
Позивачем у позові не вказано обставин, які свідчать про наявність приватно-правових відносин у позивача та Зеленського В.О. ні як з фізичною особою, ні як із главою держави, який на час звернення позивача з цим позовом є обраний Президентом України.
За таких обставин необґрунтованим є посилання у апеляційній скарзі на те, що спір, який виник між сторонами у справі, є приватно-правовим та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про наявність у позивача права на вибір суду для розгляду цього спору на підставі частини 16 статті 28 ЦПК України, оскільки таке право передбачено лише щодо вибору територіальної юрисдикції (підсудності), а не предметної та суб'єктної.
Також не можна погодитись із доводами апеляційної скарги про безпідставне застосування суддею при розгляді позовної заяви у цивільному судочинстві норм КАС України, оскільки суддею у оскаржуваній ухвалі про відмову у відкритті провадження у справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК виконано обов'язок щодо роз'яснення заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Peretyaka AndSheremetyev v. Ukraine" від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Київ від 15 серпня 2019 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Київ від 15 серпня 2019 року - залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2019 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба