09 жовтня 2019 року
Київ
справа №760/24488/18
адміністративне провадження №К/9901/27400/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року в справі №760/24488/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2018 року позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в якому просила:
- визнати бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 в повному обсязі незаконною;
- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 в частині приведення у відповідність до національного законодавства рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29.04.2011.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2019 року без змін.
01 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження в справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України.
З матеріалів касаційної скарги встановлено, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Зазначене відповідає Рекомендації №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, відповідно до якої Державам-членам запропоновано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їхнього розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі «Levages Prestations Services v. France» («Леваж Престасьон Сервіс проти Франції») від 23.10.1996, заява №21920/93 та рішення у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії») від 19.12.1997, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливості перегляду будь-яких судових рішень.
Керуючись статтями 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року в справі №760/24488/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко