09 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/7958/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Сеник Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі за її позовом до Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Ващилін Р.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 20 червня 2019 року,
01 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною відмову Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (далі - ОУ ПФУ), викладену в листі від 21 березня 2019 року № 2640/02, щодо виплати їй допомоги на поховання у двомісячному розмірі довічного грошового утримання судді у відставці, яке отримував її чоловік ОСОБА_2 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язати відповідача виплатити таку допомогу на поховання.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 260/427/19 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що законодавцем для осіб, які здійснили поховання та увічнення пам'яті суддів та суддів у відставці, встановлено інші соціальні гарантії, ніж ті, що передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для пенсіонерів. Тому відмова ОУ ПФУ у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання у двомісячному розмірі довічного грошового утримання судді у відставці у зв'язку зі смертю її чоловіка є правомірною.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , яка у своїй скарзі просить його скасувати та задовольнити її позов. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що пенсія та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу. Оскільки чинне законодавство України не містить застереження щодо виплати особам, які здійснили поховання померлого пенсіонера, який отримував щомісячне грошове утримання, допомоги на поховання пенсіонера у розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті цього пенсіонера, то відмова ОУ ПФУ у виплаті їй такої допомоги на поховання чоловіка є протиправною.
Окрім того, на думку позивачки, було порушено її право, встановлене статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 18 жовтня 1986 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який отримував довічне грошове утримання судді у відставці та відповідно до копії свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 березня 2019 року у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 позивачка звернулася до ОУ ПФУ із заявою про виплату їй одноразової допомоги на поховання.
21 березня 2019 року листом за № 2640/02 ОУ ПФУ, посилаючись на частину 7 статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та на рішення Ради суддів України від 16 вересня 2016 року № 62 «Про затвердження Порядку компенсації витрат на поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці», повідомило, що виплата допомоги на поховання суддів у відставці, які перебували на обліку, як отримувачі довічного грошового утримання, та померли не здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Не погодившись із такою відмовою Ужгородського ОУ ПФУ позивачка звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваній вимозі та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктами 8, 11 частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням, а також правом судді на відставку.
Відповідно до статті 142 цього Закону судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов'язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
При цьому, у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання, як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п'ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).
За змістом наведених норм за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах (в тому числі по інвалідності), є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді, виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, як фінансова гарантія незалежності суддів.
На думку апеляційного суду, вказане спростовує твердження апелянта про тотожність правової природи пенсії та довічного грошового утримання судді.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 мав право і на призначення та отримання пенсії за віком на умовах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак його не реалізував і обрав право на щомісячне довічне грошове утримання, яке передбачено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Посилання позивачки на приписи статті 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки її чоловік ОСОБА_2 за життя отримував щомісячне довічне грошове утримання, передбачене Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Відтак, до нього не можуть бути застосовані гарантії, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, частиною 7 статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що головні розпорядники коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів забезпечують здійснення судами видатків на поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці, у межах видатків, передбачених для судів у державному бюджеті на відповідний рік.
Рішенням Ради суддів України № 62 від 16 вересня 2016 року затверджено Порядок компенсації витрат на поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці, яким визначено механізм компенсації визначених витрат.
Відповідно до пунктів 4, 6 вказаного Порядку витрати на поховання та увічнення пам'яті суддів та суддів у відставці можуть здійснюватися безпосередньо судом чи відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України щодо місцевих судів, або компенсуватися виконавцю волевиявлення померлого. Для здійснення компенсації особа, яка здійснила поховання, надає заяву про компенсацію понесених витрат та доданих до неї оригіналів документів, згідно з якими було проведено оплату послуг, визначених у розділі ІІ цього Порядку.
На переконання апеляційного суду, наведене свідчить про те, що законодавцем встановлено для осіб, які здійснили поховання та увічнення пам'яті суддів та суддів у відставці інші соціальні гарантії, відмінні від тих, що визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для пенсіонерів.
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що невиплата позивачці допомоги на поховання, що передбачена статтею 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не свідчить про звуження її прав на соціальні виплати.
Отже, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що відмова ОУ ПФУ у виплаті позивачці допомоги на поховання ОСОБА_2 , який отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці, є правомірною та такою, що здійснена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві існує неоднозначність у тлумаченні норми права та з приводу цього існує судовий спір.
Посилання апелянта на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталену практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими встановлено заборону дискримінації за будь-якими ознаками, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки у спірних відносинах не відбулося будь-якої дискримінації позивачки, а лише встановлено законодавством для осіб, які здійснили поховання та увічнення пам'яті суддів та суддів у відставці, інші соціальні гарантії, ніж ті, які визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 260/427/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
Р. П. Сеник