07 жовтня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2256/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просить суд зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області повернути безпідставно сплачені кошти у сумі 4272,00 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що він сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 4272,00 грн. Водночас житло придбано ним вперше, а тому, у відповідності до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», позивач не є платником вищевказаного збору.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 09.08.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.
Відповідачем, у межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останній просить залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того відповідач у відзиві зазначив про необґрунтованість позовних вимог з підстав, що позивачем не подано доказів придбання житла вперше, а Пенсійний Фонд України не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, оскільки в Україні відсутня єдина система реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому відсутній правовий механізм перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості вперше, отже обов'язок доказування придбання нерухомого майна вперше лежить виключно на позивачеві.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що відсутність можливості у Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі та впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами. Також позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що 16.01.2018 він сплатив відповідний збір та 21.01.2018 виїхав за кордон працювати, у зв'язку з чим не мав змоги подати позовну заяву вчасно.
Розглянувши подані клопотання по суті, суд враховує, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа відповідача від 18.04.2019 №10916/11 про відмову у поверненні сплачених коштів, отже позивачем не пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотань відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні вказаних клопотань.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 24.01.2018 між ОСОБА_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа-Буд 7» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Богушевич Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №79 (а.с.9-12).
Відповідно до умов вищевказаного договору продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов'язується сплатити за неї 427200,00 грн.
Інформація про купівлю-продаж позивачем вищевказаної квартири та реєстрацію права власності на неї внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним Витягом про реєстрацію права власності від 24.01.2018 №111552638 (а.с.13-14).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1%, що становить 4272,00 грн. і підтверджується квитанцією від 16.01.2018 №68 (а.с.8,38).
12.04.2019 позивач звернувся до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (11.06.2019 припинило свою діяльність шляхом приєднання до ГУ ПФУ в Чернігівській області) із заявою про повернення сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 4272,00 грн., яка мотивована тим, що громадяни, які придбавають житло вперше, звільнені від його сплати (а.с.37).
Листом від 18.04.2019 №10916/11 Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України відмовило позивачу у поверненні сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 4272,00 грн. та зазначило, що зі змісту поданої позивачем заяви та доданих до неї документів не можна зробити однозначного висновку стосовно доведеності обставин придбавання житла вперше. Управління не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно і не має повноважень запитувати вказану інформацію в компетентних органів. Перевірити достовірність даних щодо придбання позивачем нерухомого майна вперше немає можливості. Крім того, сплачений збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна був зарахований на рахунок загального фонду державного бюджету, який є розпорядником коштів, а не на розрахунковий рахунок управління, що вказує на відсутність правових підстав для повернення вищевказаних коштів (а.с.17,39).
Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Так, у відповідності до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України від 26.06.1997 №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97-ВР).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса. Нотаріуси щокварталу, до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до органів Пенсійного фонду України за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса звіт про укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в порядку та за формою, визначеними Кабінетом Міністрів України. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит Пенсійного фонду України та його територіальних органів, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, нотаріусів, адвокатів надається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону №400/97-ВР об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 частини 1 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для таких суб'єктів встановлюються у розмірі 1 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (пункт 10 частини 1 статті 4 Закону №400/97-ВР).
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740).
Відповідно до пункту 15-1 Порядку №1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 визначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Таким чином, з контексту вищенаведених норм випливає висновок про те, що громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема, квартиру, вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1% від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.
При цьому важливою обставиною для правильного вирішення питання про необхідність сплати фізичною особою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, є встановлення факту придбання особою житла вперше.
Так, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 24.01.2018 №111552638 квартира за адресою: АДРЕСА_1 є приватною власністю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24.01.2018, серія та номер 79 (а.с.13-14).
Умови, підстави та процедуру надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначено Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).
Пунктом 8 Порядку №1127 передбачено, що інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається за заявою особи, яка бажає отримати таку інформацію, або уповноваженої нею особи шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав, фронт-офісу або нотаріуса.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1127 4. Інформація з Державного реєстру прав містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, їх обтяження щодо одного об'єкта нерухомого майна, наявні в ньому, а також відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, їх обтяжень щодо такого об'єкта нерухомого майна.
Якщо за зазначеними особою ідентифікаторами пошуку щодо суб'єкта, визначеними у пункті 17 цього Порядку, в Державному реєстрі прав знайдено записи щодо більше ніж одного об'єкта нерухомого майна, така особа отримує для ознайомлення сформований за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав перелік записів про такі об'єкти із зазначенням їх адрес (кадастрових номерів земельних ділянок) та окремо записи, що не містять відомості про адресу об'єкта нерухомого майна.
Після ознайомлення з відповідним переліком особа може отримати щодо кожного з об'єктів нерухомого майна інформацію з Державного реєстру прав.
За бажанням особи інформація з Державного реєстру прав може також містити відомості про виникнення, перехід і припинення права власності та інших речових прав, обтяження таких прав, а також про внесені зміни до відповідного запису Державного реєстру прав та реєстрів у хронологічному порядку.
З аналізу вищевикладеного випливає, що будь-якого іншого придбаного нерухомого майна за позивачем не зареєстровано.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно, що позбавляє можливості перевірити інформацію про те, чи вперше особа придбала нерухомість, а тому в органів Пенсійного фонду України відсутня можливість встановити придбання житла конкретною особою вперше, оскільки відповідач не позбавлений можливості подати, у встановленому законом порядку, запит на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Крім того суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Отже суд відхиляє посилання відповідача на те, що обов'язок доказування придбавання нерухомого майна вперше лежить виключно на позивачеві.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано до суду, що свідчить про недоведеність ним суду правомірності своїх дій.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
За таких обставин суд дійшов висновку, що сплачений позивачем збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в сумі 4272,00 грн. підлягає поверненню, оскільки, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону №400/97-ВР, позивач не є платником зазначеного збору.
При цьому позивачем заявлена позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути безпідставно сплачені кошти у сумі 4272,00 грн., щодо якої суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону №400/97-ВР платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (далі - Порядок №787).
Пунктом 3 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 30.01.2018 (справа № 819/1498/17), 31.01.2018 (справа № 819/1667/17), 20.03.2018 (справа № 819/1249/17), 19.06.2018 (справа № 819/1554/16) та 23.06.2018 (справа № 819/1361/17), яка, в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до повноважень суду при вирішенні справи, передбачених частиною 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім того суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені ним у рішенні «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988, відповідно до яких запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у тому числі колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області повернути безпідставно сплачені кошти у сумі 4272,00 грн. необхідно відмовити.
Водночас, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх шляхом:
- визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 4272,00 грн.
- зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області сформувати та подати до відповідного територіального органу державної казначейської служби України в місті Чернігів подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 4272,00 грн.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим враховуючи, що адміністративний позов, якій містить одну позовну вимогу немайнового характеру, судом задоволено частково, але на користь позивача і з підстав виходу суду за межі позовних вимог, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 (один) % від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 4272 (чотири тисячі двісті сімдесят дві) грн. 00 коп.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області сформувати і подати до відповідного територіального органу державної казначейської служби України в місті Чернігів подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 (один) % від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 4272 (чотири тисячі двісті сімдесят дві) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).
Суддя В.В. Падій