ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
08 жовтня 2019 року м. ОдесаСправа № 917/597/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Таран С.В., Разюк Г.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області
на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.06.2019 року, м. Херсон, суддя Закурін М.К.
у справі № 917/597/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Тищенка Олега Вікторовича, с. Маячка Ново-Санжарського району Полтавської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області
про стягнення 184 178 грн. 14 коп., -
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У травні 2019 року Фізична особа-підприємець Тищенко Олег Вікторович, с. Маячка Ново-Санжарського району Полтавської області звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області, в якому просив суд стягнути з відповідача 184 178 грн. 14 коп., з яких 141 126 грн. 30 коп. основної заборгованості, 27 560 грн. 17 коп. пені, 13 195 грн. 28 коп. інфляційних втрат та 2 296 грн. 69 коп. річних, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач по справі, всупереч вимогам укладеного між сторонами договору від 15.08.2018 року № 15/08-2018, не оплатив вартість наданих послуг за актом надання послуг № 2 від 10.09.2018 року, в зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість, на яку позивачем було нараховано пеню, інфляційні нарахування та 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 25.06.2019 року у справі №917/597/19 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Тищенка Олега Вікторовича, с.Маячка Ново-Санжарського району Полтавської області задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області на користь Фізичної особи-підприємця Тищенка Олега Вікторовича, с . Маячка Ново-Санжарського району Полтавської області 141 126 грн. 30 коп. основної заборгованості, 9 120 грн. 77 коп. інфляційних втрат, 2 261 грн. 89 коп. річних та 1 590 грн. 78 коп. компенсації по сплаті судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Тищенка Олега Вікторовича, с. Маячка Ново-Санжарського району Полтавської області є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами по справі, проте судом першої інстанції встановлено, що нарахування заявленої до стягнення суми пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань є необґрунтованим, оскільки позивачем невірно визначено період нарахувань, в зв'язку з чим ці позовні вимоги задоволено частково.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Херсонської області від 25.06.2019 року у справі № 917/597/19 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, а також відшкодувати скаржнику за рахунок позивача судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на умови Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем, зазначає, що відповідачем не було отримано копій всіх документів, на які посилається позивач. Скаржник зазначає, що акт № 2 від 10.09.2018 року ним не отримувався та не підписувався, його форма не відповідає вимогам законодавства, в зв'язку з чим у відповідача виникають сумніви щодо його справжності.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 року у справі № 917/597/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.06.2019 року у справі № 917/597/19, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
06.09.2019 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області надійшла заява (відзив на апеляційну скаргу) вх. № 2696/19/Д3, в якій скаржник зазначив, що відзиває апеляційну скаргу по справі № 917/597/19 в зв'язку з тим, що Фізична особа-підприємець Тищенко Олег Вікторович, с. Маячка Ново-Санжарського району Полтавської області співпрацює зі скаржником та останнім на виконання рішення суду було сплачено на користь Фізичної особи-підприємця Тищенка Олега Вікторовича 139 126 грн. 30 коп., на підтвердження чого скаржник надав відповідну розписку, а також просив суд залишити апеляційну скаргу без розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 року у справі № 917/597/19 вищезазначену заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області повернуто скаржнику без розгляду, в зв'язку з невідповідністю заяви приписам чинного Господарського-процесуального кодексу України, а також в зв'язку з тим, що підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2" на вищезазначеній заяві та апеляційній скарзі, підписаній цією ж особою, візуально не співпадають.
Фізична особа-підприємець Тищенко Олег Вікторович, с. Маячка Ново-Санжарського району Полтавської області своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 25.06.2019 року у справі № 917/597/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Херсонської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
15.08.2018 року між Фізичною особою-підприємцем Тищенком Олегом Вікторовичем, с. Маячка Ново-Санжарського району Полтавської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області (Орендар) укладено договір № 15/08-2018, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в тимчасове платне користування сільськогосподарську техніку, а саме: комбайн NEW HOLLEND CX 8070, державний номер НОМЕР_1 , разом з екіпажем, а орендар зобов'язався прийняти в тимчасове платне користування техніку з екіпажем і зобов'язався сплачувати орендодавцю орендну плату (п. 1.1. Договору).
Орендна плата за договором становить загальну вартість наданих послуг з оренди, сплачених Орендарем Орендодавцеві протягом дії договору на підставі актів приймання-передачі наданих послуг,та розраховується виходячи з 930 грн. без ПДВ за один гектар обробленої площі однією одиницею техніки (пункт 5.1. Договору).
Відповідно до п. 5.2. Договору орендна плата визначається в акті приймання-передачі наданих послуг, що підписується сторонами протягом 5 робочих днів з моменту отримання його від виконавця.
Згідно з п. 5.3. Договору виплата орендної плати проводиться протягом 5 банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.
У разі порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п.8.1. Договору).
Відповідно до п. 8.3. Договору у разі прострочення здійснення остаточного розрахунку з Орендодавцем щодо сплати орендної плати за оренду техніки з екіпажем, встановленого в пункті 5.4. договору, Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується і сплачується за весь строк прострочення платежу.
На виконання умов договору позивачем відповідачу були надані відповідні послуги, а саме:
- послуги комбайнування кукурудзи на площі 153,9 га на загальну вартість 141 126 грн. 30 коп., про що свідчить підписаний та скріплений печатками сторін акт надання послуг від 10.09.2018 року № 2;
- послуги комбайнування сої на площі 184,5 га та кукурудзи на площі 61,1 га на загальну вартість 161 490 грн., про що свідчить підписаний та скріплений печатками сторін акт надання послуг від 30.09.2018 року № 1.
Відповідачем надані послуги були оплачені частково, а саме: на суму 161 490 грн. за актом надання послуг від 30.09.2018 року № 1, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 08.11.2018 року № 1732.
В березні 2019 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 07.03.2019 року № 3, в якій позивач просив Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області оплатити борг у розмірі 141 126 грн. 30 коп. за надані послуги за договором від 15.08.2018 року № 15/08-2018 протягом трьох днів з моменту отримання претензії.
Доказів направлення та отримання саме цієї вимоги матеріали справи не містять.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником у апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору від 15.08.2018 року № 15/08-2018 колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою вищезазначений договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом першої інстанції було встановлено та перевірено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, що на виконання умов Договору позивачем були надані послуги з комбайнування кукурудзи та сої на загальну суму 302 616 грн. 30 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг від 10.09.2018 року № 2 та від 30.09.2018 року № 1, оформленими належним чином.
При цьому посилання скаржника на те, що акт № 2 від 10.09.2018 року ним не отримувався та не підписувався, є безпідставними, оскільки зазначений акт підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області Бабаєвим А. К . та скріплено печаткою. При цьому, як підпис, так і печатка проставлені на акті № № 2 від 10.09.2018 року візуально повністю співпадають з підписом та печаткою на акті № 1 від 30.09.2018 року, підписання якого відповідачем по справі не заперечується, що в свою чергу виключає наявність сумнівів щодо справжності зазначеного акту.
Крім того, відповідачем по справі під час розгляду справи в суді першої інстанції будь-яких клопотань, зокрема, призначення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення справжності підпису на акті тощо, не заявлялось.
Разом з тим, доказів оплати відповідачем послуг, отриманих за актом надання послуг від 10.09.2018 року № 2, матеріали справи не містять, отже, виходячи з умов укладеного між сторонами договору та чинного законодавства України, у відповідача виник обов'язок оплатити надані йому послуги, в зв'язку з чим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог про стягнення з відповідача 141 126 грн. 30 коп. основної заборгованості за договором від 15.08.2018 року №15/08-2018.
Що стосується позовних вимог про стягнення 27 560 грн. 17 коп. пені, 13 195 грн. 28 коп. інфляційних втрат та 2 296 грн. 69 коп. 3% річних, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В пункті 8.3. Договору сторони встановили можливість застосування пені у випадку невиконання та неналежного виконання відповідачем зобов'язань по договору відповідно у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу за весь період прострочення.
Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, у позовній заяві позивачем здійснено розрахунок суми пені за 198 календарних днів, проте не вказано, за який саме період здійснено нарахування, що позбавляє суд можливості перевірити наданий позивачем розрахунок цієї штрафної санкції за прострочення грошового договірного зобов'язання, оскільки, відповідно до приписів чинного законодавства, нарахування пені здійснюється протягом шести місяців за кожен день прострочення виконання зобов'язання, тобто з конкретно визначеної дати.
В зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.
Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами укладеного між сторонами Договору від 15.08.2018 року № 15/08-2018, а саме п. 5.3. Договору встановлено, що виплата орендної плати проводиться протягом 5 банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.
Акт № 2, за яким у відповідача виникла заборгованість з оплати наданих послуг на загальну суму 141 126 грн. 30 коп., сторонами було підписано та скріплено печатками 10.09.2018 року, тобто останнім днем оплати наданих послуг було 17.09.2018 року, тобто з 18.09.2018 року у відповідача виник обов'язок оплатити як суму основної заборгованості, так і оплатити штрафні санкції та 3 % річних, нараховані за прострочення виконання такого грошового зобов'язання.
Проте, позивачем в позовній заяві помилково було визначено період нарахування з 15.09.2019 року, в зв'язку з чим, судом першої інстанції було правомірно здійснено власний перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань та 3 % річних саме з 18.09.2019 року по 31.03.2019 року (як заявлено позивачем).
Тому судова колегія зазначає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 9 120 грн. 77 коп. інфляційних та 2 261 грн. 89 коп. 3 % річних.
За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, при цьому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с. Дмитрівка Каховського району Херсонської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 25.06.2019 року у справі № 917/597/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бізнес 2", с.Дмитрівка Каховського району Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.06.2019 року у справі № 917/597/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 25.06.2019 року у справі №917/597/19 - залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Г.П. Разюк
С.В. Таран