03.10.2019 227/2322/19
23 вересня 2019 року м.Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого -судді Здоровиці О.В.
за участю
секретаря Сисенко Ю.В.
позивача ОСОБА_1
п/позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільської міської ради Донецької області, ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просить суд:
1) встановити факт родинних відносин між ним і його батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем с.Красне Знамя, Аркадакського району, Саратовської області РФ, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
2) визнати за ним право власності в порядку спадкування законом після смерті його батька ОСОБА_4 , а саме на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 93,8 кв.м. розташованого на неприватизованій земельній ділянці площею 600 кв.м.
Обгрунтовуючи вимоги позивач вказував, що він є рідним сином ОСОБА_4 , який помер в 2010 році. Після смерті батька відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Він своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька. Але, в ході оформлення спадкових прав з'ясувалось, що в його документах та документах батька, які посвідчували їх особи, допущена помилка в написанні їх прізвищ, а саме в його документах його прізвище вказано як « ОСОБА_1 », а в батькових - « ОСОБА_4 ». Вказана обставина перешкоджає йому оформити свої спадкові права після смерті батька. Крім того, оформити спадкові права позивач не має можливості, оскільки батько за життя не здійснив державну реєстрації речового права на вказаний житловий будинок(який є спадковою масою), яка є обов'язковою, що і стало підставою для відмови йому нотаріусом у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що родинні відносини між ним і батьком підтверджуються свідоцтвом про його народження, яке видано російською мовою і в якому його батьком є російською мовою « ОСОБА_4 », а також вказаний факт може підтвердити його рідна сестра ОСОБА_3 .. Відносно визнання права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок зазначає, що вказаний житловий будинок був придбаний батьком, ще в 1981 році, про що свідчить договір купівлі-продажу. Вказаний будинок не є самочинним будівництвом, що підтверджується технічним паспортом на будинок, який виданий Добропільським БТІ та актом про закінчення будівництва та введення його в експлуатацію в 1986 році. На підставі викладеного просить задовольнити його вимоги.
Ухвалою суду від 14.06.2019 року у даній справі було відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального провадження у відкритому судовому засіданні та призначено справу до підготовчого засідання на 16.07.2019 року.
Ухвалою суду від 20.08.2019 року підготовче засідання у справі відкладено та витребувано додаткові докази.
Ухвалою суду від 06.09.2019 року підготовче засідання закрито та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Відповідач - ОСОБА_3 заперечень проти позову не мала та підтвердила в судовому засіданні, що позивач є її рідним братом, а їх рідним батьком є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначала, що через відсутність правовстановлюючих документів на будинок за адресою АДРЕСА_1 , оскільки батько за життя їх не отримав та не зареєстрував своє право власності на будинок, вона раніше також зверталась до суду з позовом про визнання за нею права власності в порядку спадкування на частину вказаного будинку, який є спадковою масою після смерті їх батька і її право на спадщину на вказаний будинок в порядку спадкування було визнано судовим рішенням.
Представник відповідача - Добропільської міської ради Донецької області в судове засідання не з'явився і відзив на позов не подав.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали судом встановлено таке.
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець міста Кіровград Свердловської області, що підтверджується копією паспорту останнього (а.с.12).
Ксерокопією паспорта НОМЕР_1 , який видано 01.02.2002 року Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області підтверджується, що вказаний паспорт був виданий громадянину України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с.Красне Знамя Аркадакського району Саратовської області, який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Свідоцтвом про смерть (а.с.26) підтверджується, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 79 років.
Копією паспорту відповідача(а.с.95 зворотній бік) підтверджується, що відповідачем є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
З пояснень позивача та відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні встановлено, що останні є рідними братом та сестрою, оскільки їх батьком є ОСОБА_4 .
Свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.55) підтверджується факт укладення шлюбу громадянкою « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уроженкой г.Кировград Свердловской области», якій після шлюбу присвоєно прізвище « ОСОБА_3 ».
Свідоцтвом про народження (а.с.93), яке видано російською мовою, вбачається, що батьками « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 рождения, родившейся в городе Кировград Свердловской области» є « ОСОБА_4 и ОСОБА_12 ».
Свідоцтвом про народження (а.с.15), яке видано російською мовою, вбачається, що батьками « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4, родившегося в городе Кировград Свердловской области» є « ОСОБА_4 и ОСОБА_12 ».
З матеріалів спадкової справи № 129/2010 до майна померлого ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що спадкоємцями останнього, які своєчасно прийняли спадщину були ОСОБА_1 (син померлого), ОСОБА_12 (дружина померлого) та ОСОБА_3 (донька померлого) (а.с.85,91,92). Дружина померлого - ОСОБА_12 , згідно заяви від 12.01.2011 року відмовилася від прийняття спадщини після померлого чоловіка на користь дочки спадкодавця - ОСОБА_3
Договором купівлі-продажу від 09.11.1981 року, який посвідчений державним нотаріусом Добропільської державної нотаріальної контори - Шамрило Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 2922 (а.с.32-33) підтверджується, що ОСОБА_4 придбав одноповерховий недобудований жилий будинок (25% готовності), розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці 600 кв.м. Зі змісту договору також вбачається, що недобудований жилий будинок належав продавцю на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві особистої власності, посвідченого у Добропільській державній нотаріальній конторі 10.06.1981 року за реєстром № 1097. За змістом вказаного договору всі обов'язки, передбачені договором про безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва жилого будинку, укладеним з міськкомунгоспом 14.05.1981 року та приєднаного до другого примірника цього договору приймає на себе покупець ОСОБА_4 Вказаний договорів купівлі продажу був зареєстрований в Красноармійському БТІ .
Закінчення будівництва та введення будинку за адресою АДРЕСА_1 в експлуатацію підтверджується відповідним актом про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 18.08.1986 року, який затверджено рішенням Добропільської міської Ради народних депутатів 423 від 17.09.1986 року (а.с.21).
З технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 від 04.04.2011 року (а.с.29-31) вбачається, що житловий будинок загальною площею 93,8 кв.м, житловою - 49,1 кв. м, погріб пг, нежила прибудова а-1, тамбур а2-1, ганок а3 - збудовані у 1986 році; сарай Б-1, літня кухня В-1, гараж Г-1, сарай Д-1 - в 1985 році, уборна Е-1 -в 1983 році. Також маються ворота № 1 , паркан № 2 , № 3, замощення І, ІІ. Всі зазначені споруди збудовані до 05 серпня 1992 року Самовільно збудованих споруд не вбачається.
Судом встановлено, що за життя спадкодавець - ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не отримував, у зв'язку з чим і відсутня реєстрація вказаного нерухомого майна в БТІ.
Рішенням реєстратора - начальника Добропільського БТІ від 11.04.2011 року № 980 (а.с.22) підтверджується факт відмови ОСОБА_3 в реєстрації майна (будинку за адресою АДРЕСА_1 ) за померлим ОСОБА_4 Відмова обґрунтована тим, що за життя особа, якій належав будинок, не отримала свідоцтво про право власності, а у зв'язку з його смертю його цивільна правоздатність припинилась, тому реєстрацію майна за ним провести не вбачається можливим.
З пояснень відповідача ОСОБА_3 судом було встановлено, що вона є спадкоємцем після смерті свого батька - ОСОБА_4 , яка своєчасно прийняла спадщину, але нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування на вищевказаний будинок, оскільки батько за життя не отримував правовстановлюючі документи на даний будинок і не реєстрував його в БТІ. Вона намагалась зареєструвати за батьком право власності на вищевказаний будинок, але їй було відмовлено у зв'язку з його смертю і рекомендовано звернутися до суду, що вона і зробила.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 04.05.2011 року підтверджується факт визнання права власності в порядку спадкування за ОСОБА_3 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними побудовами, розташованими на неприватизованій земельній ділянці розміром 600 кв.м, який належав її батькові - ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою приватного нотаріуса Добрпоільського міського нотаріального округу Донецької області - Молодняк Л.П. від 16.05.2019 року (а.с.97-98) підтверджується факт відмови нотаріуса видати позивачу ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , оскільки наданий правовстановлюючий документ на житловий будинок не відповідає вимогам законодавства, а саме відсутня державна реєстрація речового права.
Що стосується вимоги позивача про встановлення факту родинних відносин, то суд вирішуючи вказану вимогу виходить з такого.
Відповідно до ст..315 ЦПК України суд може розглядати справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, справи про встановлення факту можуть розглядати судом в порядку позовного провадження.
Факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника: право на спадщину, право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо.
З пояснень позивача судом встановлено, що встановлення факту родинних відносин позивачу необхідно оскільки вказаний факт породжує для нього юридичні наслідки, а саме право на спадщину.
Враховуючи пояснення сторін, а також досліджені докази, суд вважає, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є родичами, а саме є сином та батьком, а різниця у прізвищах останніх в документах, які посвідчують їх особи та посвідчують факт смерті, відбулась внаслідок різного перекладу їх прізвища з російської мови на українську.
Що стосується позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування, то суд приймаючи рішення в цій частині позовних вимог виходить з такого.
В судовому засіданні, на підставі матеріалів спадкової справи № 12/2010 (а.с.84-97), судом встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, є його син - позивач у справі - ОСОБА_1 , донька - ОСОБА_3 , яка є відповідачем у справі та ОСОБА_12 - дружина померлого, яка заявою від 12.01.2011 року відмовилась від спадщини на користь доньки спадкодавця ОСОБА_3 ..
Вказані спадкоємці, відповідно до ст.1261 ЦК України є спадкоємцями першої черги за законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1213 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України.
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Так, згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Судом достовірно встановлено, що позивач своєчасно подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька (а.с.85), а саме 25.09.2010 року. На підставі його заяви була заведена спадкова справа № 129/2010, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 25.09.2010 року (а.с.89).
15 травня 2019 року позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на частку у спадщині за законом, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с 97), але нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва (а.с.97 зворотній бік, 98).
ОСОБА_1 постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії не оскаржував.
Отже, нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, тобто існують перешкоди для оформлення спадкових прав позивача у нотаріальному порядку, тому виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
При вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно судам слід застосовувати редакцію закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця та на час відкриття спадщини.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати:
1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда);
2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку;
3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;
4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм;
5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
Відповідно до ст. 331 ЦК, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до ч.4 ст.3 вказаного Закону,будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
У 1986 році(рік будівництва будинку) питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року № 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами. Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року.
За змістом Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність в 1995 році (далі Інструкція), реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами у містах і селищах міського типу Української РСР провадили БТІ виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих. Будинки, що підлягали реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.
Реєстрація, відповідно до вказаної Інструкції провадилася на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком N 1.
До документів, що встановлюють право власності згідно з додатку № 1 Інструкції відносяться, в тому числі і нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, дарування, міни будинків (домоволодінь), нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію.
В судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 в 1981 році придбав одноповерховий недобудований жилий будинок (25% готовності), розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці 600 кв.м, що підтверджується копією договору купівлі-продажу. Змістом договору купівлі-продажу також підтверджуєтсья, що недобудований жилий будинок належав продавцю на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві особистої власності, посвідченого у Добропільській державній нотаріальній конторі 10.06.1981 року за реєстром № 1097. За договором купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва всі обов'язки, передбачені договором про безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва жилого будинку, укладеним з міськкомунгоспом 14.05.1981 року прийняв на себе покупець ОСОБА_4
Актом про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 18.08.1986 року, який затверджено рішенням Добропільської міської Ради народних депутатів 423 від 17.09.1986 року (а.с.21) підтверджується закінчення будівництва та введення в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 площею 49,1 кв.м.
Технічним паспортом на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 від 04.04.2011 року (а.с.29-31) підтверджується його загальна, житлова площа та наявність господарських споруд. Всі зазначені споруди збудовані до 05 серпня 1992 року Самовільно збудованих споруд не вбачається.
На підставі вищенаведеного житловий будинок АДРЕСА_1 є об'єктом завершеного будівництва з моменту його будівництва, тобто будинок вважається таким, що завершений будівництвом і зданий до експлуатації ще за життя ОСОБА_4 і він набув на нього право власності як на об'єкт завершеного будівництва.
Спадкодавець не зареєстрував право власності на будинок за життя, проте факт належності будинку спадкодавцю, в судовому засіданні, є доведеним.
Відповідно до ст.1225 ЦК України, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
В судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка, на якій розміщений будинок не приватизована.
Відповідно до ст.1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Судом встановлено, що спадщину прийняли 3 спадкоємця першої черги. Тобто частка у спадщині кожного становить 1/3. Дружина спадкодавця відмовилась від своєї частки спадщини на користь спадкоємця ОСОБА_3 ..
Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 04.05.2011 року підтверджується факт визнання права власності в порядку спадкування за ОСОБА_3 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними побудовами, розташованими на неприватизованій земельній ділянці розміром 600 кв.м, який належав її батькові - ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена законом.
Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, отже позовні вимоги позивача ґрунтуються на вимогах закону, приймаючи до уваги викладене та те, що іншим шляхом права позивача на спадкове майно захистити неможливо, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню .
Керуючись ст.ст 258-259, 263-265,268 ЦПК України суд,-
Позов ОСОБА_1 до Добропільської міської ради Донецької області, ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.
Встановити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м.Кіровград Свердловської області є рідним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Красне Знамя Аркадакського району Саратовської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на майно, що належало його батькові - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме право власності на 1\3 частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 93,8 кв.м, житловою площею 49,1 кв.м, який складається з житлового будинку А-1, нежилої прибудови а-1, тамбуру а2-1, ганку а3, сараю Б-1, літньої кухні В-1, гаражу Г-1, сараю Д-1, уборної Е-1, воріт № 1 , паркану № 2 , паркану № 3 , замощення І, замощення І, погрібу пг та який знаходиться на земельній 600 кв.м, яка знаходиться у безстроковому користуванні.
Відповідно до ст..331 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації і виникає з моменту державної реєстрації.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право, відповідно до ч.2 ст.354 ЦПК України, на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
На підставі ч.6 ст.164 Сімейного Кодексу України, копію рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , паспорт НОМЕР_6 , виданий Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області 17.12.1998 року, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , паспорт НОМЕР_8 , виданий 22.01.1997 року Добропільським МВ ГУМВС України в Донецькій області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Добропільська міська рада Донецької області, ЄДРПОУ 04052904, юридична адреса: Донецька область місто Добропілля, вул.Першотравнева, 83.
Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 23 вересня 2019 року. Повний текст рішення суду буде складений 03 жовтня 2019 року.
Надруковано власноручно в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О.В. Здоровиця
23.09.2019