Провадження № 22-ц/803/6270/19 Справа № 199/8595/18 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
25 вересня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 травня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом Громадської організації "Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація" в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Євген Володимирович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу досудового слідства, -
У листопаді 2018 року ГО "Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація" в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ДКС України, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу досудового слідства.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 травня 2019року вищевказаний позов було залишено без розгляду.
Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для розгляду по суті до суду першої інстанції. Крім того, ОСОБА_1 просив постановити окрему ухвалу про допущення суддею першої інстанції ОСОБА_3, внаслідок недбалості, порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду; ОСОБА_1 , як позивач, чиї права і свободи були порушені, будучи особисто присутнім у судовому засіданні, заявив про те, що підтримує свій позов в повному обсязі та заперечував проти закриття провадження, а також проти залишення позову без розгляду; суд першої інстанції не забезпечив дотримання п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористались.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Залишаючи без розгляду позовну заяву ГО «Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 , суд першої інстанції, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, посилався на те, що позов ГО «Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ДКС України, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу досудового слідства, підлягає залишенню без розгляду, оскільки поданий особою, яка не має повноважень на ведення справи. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що не вбачає підстав, передбачених ст. 255 ЦПК України, для закриття провадження по справі з підстав подання позову особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Так, кожен має право на свободу об'єднання з іншими особами (пункт 1 статті 11 Конвенції).
Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних,соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).
Громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частина перша статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання»).
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга та третя статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання»).
Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу (частина п'ята статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання»).
Правоздатність неурядових організацій, які не мають статусу юридичної особи, може мати визначенні національним законодавством особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи.
Неурядові організації повинні мати можливість вільно здійснювати свої цілі за умови, що і цілі, і засоби їх досягнення, відповідають вимогам демократичного суспільства (пункт 11 Рекомендації CM/Rec(2007)14 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо створення та діяльності неурядових організацій від 10 жовтня 2007 року).
Встановлено, що Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» у цій справі діє в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (ст.56 ЦПК України), як і не є стороною у цивільному процесі (ст. 48 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 60 ЦПК України передбачено, що можливість бути представником у суді мають адвокат або законний представник (стаття 59 ЦПК України); під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього кодексу.
Безпідставними є посилання апелянта на положення Закону України від 22 березня 2012 року №4572-VІ «Про громадські об'єднання», рішення Конституційного Суду України від 28 листопаду 2013 року №12-рп/2013, згідно яких громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах і якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з метою забезпечення інтересів правосуддя, виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить адвокатові, законному представникові. Ці вимоги законодавства щодо представництва у цивільному процесі є чіткими та передбачуваними для ОСОБА_1 і Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація».
При цьому, членство в громадській організації само по собі не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва та наявність необхідних належним чином оформлених та завірених уповноважуючих документів. За відсутністю такої згоди та необхідних документів, громадська організація не може бути допущена судом до здійснення функцій процесуального представника.
Та обставина, що основною метою та завданням організації є допомога у реалізації громадянам своїх прав та законних інтересів не може свідчити про наявність у організації цивільної процесуальної правоздатності у цій справі.
Як вбачається, в матеріалах справи відсутні будь-які належним чином оформлені та завірені документи, що надають відповідні повноваження ГО «Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація».
Неспроможними колегія суддів вважає доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що представником ДКСУ Н. Кроповою було заявлено клопотання про закриття провадження у справі, а суд залишив позов з власної ініціативи без розгляду, оскільки з оскаржуваної ухвали вбачається, що саме з викладених підстав клопотання задоволено частково та обгрунтовано позов залишено без розгляду.
А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Щодо клопотання апеляційної скарги в частині постановлення окремої ухвали відносно судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_3 , то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до ст. 262 ЦПК України, окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції.
Згідно з ч. 10 ст. 262 ЦПК України, суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а ухвала суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 травня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова