Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа №815/1116/15
адміністративне провадження №К/9901/10138/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Одеської міської ради та управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Кравець О. О., судді: Домусчі С. Д., Коваль М. П.) від 27 липня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Блаз» до управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області, третя особа - Одеська міська рада, про визнання протиправними дії та визнання недійсним витягу з технічної документації,
У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Блаз» (далі - ТОВ «Блаз») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області, третя особа - Одеська міська рада, в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки загальною площею 24875 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, результати якої відображені у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 27 січня 2014 року № 15/М та визнати зазначений витяг недійсним.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Блаз» задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року скасовано, прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 27 січня 2014 року № 15/М, виданий управлінням Держземагенства у м. Одесі Одеській області. У задоволенні решти позову - відмовлено.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 27 січня 2014 року № 15/М є протиправними і таким, що не відповідають вимогам ст. 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини, оскільки він порушує принцип мирного володіння майном, є втручанням у право власності та не забезпечує «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Крім того, апеляційний суд звернув увагу, що оскаржуваний витяг був сформований на підставі рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року № 41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Одеси», яке, в свою чергу, було скасовано постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року у справі № 522/11050/14, яка набрала законної сили 14 квітня 2016 року.
Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Одеська міська рада та управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційних скаргах скаржники зазначають про відсутність підстав для скасування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 27 січня 2014 року № 15/МЮ, оскільки в рамках розгляду цієї адміністративної справи не ставиться питання про обмеження права власності позивача внаслідок дії оскаржуваного витягу, у зв'язку з чим застосування до спірних правовідносин положень Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини є недоречним.
Вищий адміністративний суд України ухвалами від 19 та 31 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження у цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.
Згідно договору оренди від 18 лютого 2011 року, укладеного між ТОВ «Блаз» та Одеською міською радою, в користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 24875 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Одеса , пров . 4-й Аеропортівський, 7, в тому числі по угіддях: під капітальною забудовою - 42,16 кв. м; під тимчасовою забудовою - 1,56 кв. м; під проїздами, проходами - 24831,11 кв. м. При цьому нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно цього договору складала 8682192,01 грн.
27 січня 2014 року управлінням Держземагентства у м. Одесі Одеської області було оформлено витяг № 15/М з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: м . Одеса, провулок 4-й Аеропортівський, 7 визначена у розмірі 11014898,75 грн. Підставою для формування такого витягу слугувало рішення Одеської міської ради від 28 лютого 2010 року № 41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Одеси» та висновок Державного комітету України із земельних ресурсів щодо державної експертизи землевпорядної документації від 06 липня 2010 року № 381-10 (далі - експертний висновок).
Не погоджуючись із таким витягом, ТОВ «Блаз» звернулося до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель» (далі - Закон № 1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
За ст. 18 Закону № 1378-IV визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій».
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 1378-IV за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація.
Статтею 23 Закону № 1378-IV встановлено, що технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
Згідно п. 1.3 Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 «Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» (далі - Порядок) нормативна грошова оцінка земель використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до п. 1.4 Порядку інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування, а земель населених пунктів - їх генеральні плани та проекти планування і забудови населених пунктів, матеріали економічної оцінки території, матеріали інвентаризації земель населених пунктів, проекти забудови та розподілу території населених пунктів, місцеві правила забудови.
За приписами ч. 2 ст. 20 Закону № 1378-IV та згаданого Порядку, дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель з врахуванням кількісних та якісних характеристик земельної ділянки.
З урахуванням викладених вище законодавчих норм колегія суддів погоджується з твердженням апеляційного суду, що витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки є похідним документом від самої технічної документації з нормативної грошової оцінки земель в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, яким уповноваженим органом актуалізуються дані щодо конкретної земельної ділянки, виходячи з показників, відображених у затвердженій органом місцевого самоврядування технічній документації з нормативної грошової оцінки земель у місті в цілому. При цьому сам по собі витяг за своїм змістом передбачає відтворення частини документа, що відображає його основний зміст, тобто, не передбачає створення нової інформації.
Разом з цим, формуючи витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель щодо конкретної земельної ділянки, виконавець витягу не створює будь-яких нових показників для їх відображення у такому витязі, в чому могли б виражатися владні повноваження органу, а використовує дані вже затвердженої Одеською міською радою технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Як вірно установлено судом апеляційної інстанції, у матеріалах справи наявний висновок судової комісійної експертизи з питань землеустрою № 14739-14742/15-41, відповідно до якого убачається, що при формуванні витягу від 27 січня 2014 року № 15/м з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що розміщена за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, 7, мали бути застосовані локальні коефіцієнти на місцеположення земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони, а саме: у зоні перевищення припустимого рівня шуму; на ґрунтах з несучою спроможністю менше 1,0 кг/см 2 при потужності понад два метри. Також при формуванні зазначеного витягу про нормативну оцінку земельної ділянки повинен був застосовуватися локальний коефіцієнт функціонально-планувального фактору - місце розташування у прирейковій зоні. Локальні коефіцієнти таких рентоутворювальних факторів, як і культурні та природно-ландшафтні фактори, застосовувати не було потреби, оскільки земельна ділянка не розташована в межах цих факторів. Визначити, чи мали застосовуватися локальні коефіцієнти інженерно-інфраструктурних факторів (не забезпечена водопостачанням, не забезпечена каналізацією, не забезпечена централізованим теплопостачанням, не забезпечена централізованим газопостачанням) та санітарно-гігієнічних (місцеположення в санітарно-захисній зоні) не вбачається можливим.
Крім того, з дослідницької частини експертного висновку вбачається, що висновок про необхідність застосування локального коефіцієнту місцерозташування у зоні перевищення припустимого рівня шуму (санітарно-гігієнічний фактор) та локального коефіцієнту місцезнаходження земельної ділянки на ґрунтах з несучою спроможністю менше 1,0 км/см 2 при потужності понад два метри (інженерно-геологічний фактор), який згідно технічної документації 2008 року становить 0,90 Км, обумовлені невірним тлумаченням експертом позначок схеми інженерно-геологічних факторів. Зокрема, експертом сприйнято земельну ділянку площею 24875 кв. м., що знаходиться за адресою: м . Одеса, пров . 4-й Аеропортівський, 7, як таку, що знаходиться на ґрунтах з несучою спроможністю менше 1,0 кг/см 2 при потужності понад 2 м, оскільки на схемі таке маркування (краплинне) містить таке посилання.
Однак, зі схеми установлено, що вказане маркування (помаранчеве вкраплення) поширюється на все місто, тоді як території на ґрунтах має відмінне маркування, а відповідні території розташовані вздовж узбережжя, і земельна ділянка за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, 7 на них не розташована.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним твердження апеляційного суду, що висновок експерта щодо необхідності застосування коефіцієнту місцезнаходження земельної ділянки на ґрунтах з несучою спроможністю менше 1,0 км/см 2 є неналежним доказом, так як експерт припустився помилки у дослідницькій частині, що мало наслідок у вигляді невірного висновку. Крім того, сторонами був визнаний факт, що експертом помилково було зазначено, що при формуванні спірного витягу про нормативну оцінку земельної ділянки мав бути застосований локальний коефіцієнт на місцеположення земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони -у зоні перевищення припустимого рівню шуму.
Також судом апеляційної інстанції вірно установлено, що технічною документацією з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси станом на 2008 рік, яка в подальшому була затверджена рішенням Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року № 41-VI, експертним шляхом визначено середню вартість одного квадратного метру земельної ділянки в м. Одесі у розмірі 248,56 грн при тому, що у 1999 році середня вартість одного квадратного метру земельної ділянки у м. Одесі складала 92,58 грн.
Водночас, постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року по справі № 522/11050/14-а за адміністративним позовом ТОВ «Блаз» до Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року № 41-VІ «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси», на підставі якого було сформовано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 27 січня 2014 року № 15/М.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскаржуваний витяг від 27 січня 2014 року № 15/М є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Разом з цим, Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду вважає за доцільне звернути увагу, що відповідно до ст. 289.1, 289.2, 289.3 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням апеляційного суду, що розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки загальною площею 24875 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Аеропортівський, 7 на підставі рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року № 41-VI, яке скасоване у судовому порядку, є втручанням у право мирного володіння майном та суперечить вимогам підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
Згідно п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) встановлено, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (FormerKingofGreeceandOthers v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Легітимною метою вважається національна та громадська безпека, запобігання злочинам або заворушенням, забезпечення економічного добробуту, захист здоров'я і моралі, прав і свобод інших осіб, захист репутації, запобігання розголошення конфіденційної інформації, підтримка авторитету та безсторонності суду, контроль за користування майном відповідно до суспільних інтересів, забезпечення сплати податків, чи інших зборів або штрафів.
Пунктом 71 рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року визначено, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPincv. theCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Згідно п. 47,49 рішення ЄСПЛ від 22 листопада 2007 року у справі «Україна-Тюмень проти України» містить три чітких норми: «перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі».
Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ) полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права це один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом всіх статей Конвенції (див. рішення у ЄСПЛ у справі «Малама проти Греції», заява № 43622/98, параграф 43).
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками Одеського апеляційного адміністративного суду, що положення витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 27 січня 2014 року № 15/М, виданого управлінням Держземагентства у м. Одесі Одеської області, є протиправними і такими, що не відповідають вимогам ст. 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини. При цьому, спірний витяг порушує принцип мирного володіння майном, не забезпечує «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи, оскільки державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. При цьому у разі існування вказаного витягу на позивача буде покладено особистий та надмірний тягар, а тому належним та ефективним засобом юридичного захисту для відновлення права мирного володіння майном є визнання неправомірним та скасування вказаного витягу.
Ураховуючи зазначене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.
Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційні скарги Одеської міської ради та управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна
Судді: А. А. Єзеров
С. М. Чиркін