Справа № 240/10025/19
Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
02 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А.
за участю:
секретаря судового засідання: Зозуля К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року за заявою Головного управління ДФС у Житомирській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,
Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , застосованого рішенням керівника контролюючого органу від 15.08.2019 № 2/14/06-30-13-02.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.08.2019 відповідно до вимог ст.283 КАС України заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 року закрито провадження в адміністративній справі № 240/10025/19 за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Повернуто Головному управлінню Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 39459195) судовий збір у розмірі 1921,00 грн згідно платіжного доручення № 1360 від 13.08.2019.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 1998 року (а.с.9).
Наказом начальника, Голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Житомирській області від 07.08.2019 №1470 призначено проведення фактичної перевірки з 07.08.2019 тривалістю 10 діб, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем фактичного провадження діяльності готель "Гермес", платника податків за адресою: майдан Визволення,8-а, м.Житомир (а.с.31).
У направленнях на проведення перевірки від 12.08.2019 № № 1921, 1922 метою перевірки зазначено: дотримання вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями), Законів України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами і доповненнями), від 19.12.1995 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (із змінами і доповненнями), від 02.03.2015 № 222-VIII, "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (із змінами і доповненнями), "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (із змінами і доповненнями), Кодексу законів про працю України, введеного в дію з 01 червня 1972 року Законом Української PCP від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (зі змінами та доповненнями) в частині використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та інше (а.с.40-41).
15.08.2019 у зв'язку з відмовою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від підпису у направленні на перевірку та отриманні копії наказу на проведення фактичної перевірки начальником відділу розгляду звернень та державним ревізором інспектором складено акт № 499/06-30-13-02 (а.с.35).
У зв'язку з відмовою у отриманні попереднього акту перевіряючими було складено акт про відмову від 15.08.2019 № 498/06-30-13-02 (а.с.36).
Так, у зв'язку з відмовою у допуску до проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 інспекторами складено акт № 497/06-30-13-02 від 15.08.2019 (а.с.38).
Рішенням начальника, Голови комісії з реорганізації ГУ ДФС у Житомирській області від 15.08.2019 № 2/14/06-30-13-02 застосовано адміністративний арешт майна платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.44).
Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , застосованого рішенням керівника контролюючого органу від 15.08.2019 № 2/14/06-30-13-02.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 року закрито провадження в адміністративній справі № 240/10025/19 за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України (ПК України) передбачено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п.п.19-1.1.1 п.19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Статтею 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Згідно з пп.16.1.13 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків (п.81.2 ст.81 ПК України).
Відповідно до п.94.1 ст.94 ПК України винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом є адміністративний арешт майна платника податків.
Згідно з п.п.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України арешт майна може бути застосовано у разі якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Підпунктом 94.5 ст.94 ПК України визначено, що арешт майна може бути повним або умовним. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Пунктом 94.10 ст.94 ПК України визначено, що арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Згідно рішення податкового органу про застосування арешту майна підставою для прийняття такого рішення слугувало саме п.п.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України, тобто якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Вимогами п.94.6 цієї статті встановлено, що керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у п.94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.
За змістом п.94.10 ст.94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
При цьому п.п.94.4 ст.94 ПК України визначено, що арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі заяви органів доходів і зборів відповідно до ст. ст. 283 КАС України.
Згідно з ч.ч.1, 4 ст.283 КАС України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів, зокрема щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
При цьому КАС України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору.
Так, з метою оперативної перевірки наявності підстав для застосування адміністративного арешту і гарантування як прав та інтересів платника податків так і належного здійснення повноважень податковими органами законодавцем передбачено право податкових органів звертатись до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Саме, ст.283 КАС України встановлено особливий, оперативний, порядок розгляду такого подання та імперативно приписує необхідність негайного виконання судового рішення за результатами такого розгляду.
Суд при розгляді вказаного подання здійснює функцію контролю за правомірністю дій податкового органу щодо застосування арешту, в той час як розглядаючи позовні вимоги податкового органу щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, суд розглядає публічно-правовий спір в загальному порядку.
Помилковою є позиція суду відносно того, що скарга на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження має розумітись як спір про право. Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, не є спором про право.
Спір про право в контексті цієї норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, під спором про право необхідно розуміти оскарження до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11 статті 94 Податкового кодексу України), оскарження податкового повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що обумовило звернення податкового органу з поданням у порядку особливого провадження тощо.
Помилковою є позиція суду першої інстанції відносно того, що скарга на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження має розумітись як спір про право. Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, не є спором про право, а отже і підставою для закриття провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 804/19780/14.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження.
Відповідно до п.1, 4 ч.1 ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року за заявою Головного управління ДФС у Житомирській області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 03 жовтня 2019 року.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.