Іменем України
03 жовтня 2019 року
Київ
справа №226/1177/17
адміністративне провадження №К/9901/35163/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради на постанову Димитровського міського суду Донецької області від 07 серпня 2017 року (суддя - Салькова В.С.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (колегія суддів: Ястребова Л.В., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В липні 2017 позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання протиправною відмови відповідача у призначенні допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 та зобов'язання відповідача призначити та здійснити виплату допомоги при народженні.
Постановою Димитровського міського суду Донецької області від 07 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною відмову управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області від 09.11.2016 та від 27.01.2017 про відмову ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини.
Зобов'язано управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради Донецької області призначити і здійснити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за її заявою від 03.10.2016.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше 12 місяців з дня народження дитини, а позивачем вказаний строк пропущено. Крім того зазначає, що внутрішньо переміщені особи в Україні наділені спеціальним адміністративно-правовим статусом: поряд із загальними мають також спеціальні права та обов'язки, відповідно до яких, зокрема, вони мають право на отримання соціальних послуг за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Відтак, рішення про відмову у призначенні позивачу допомоги при народженні дитини у зв'язку із відсутністю за місцем фактичного проживання, ґрунтується на вимогах законодавства.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач народила сина - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 , виданим Жовтневим районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 24 травня 2016 року, а також витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.09.2016 року № 1455028075, позивача взято на облік, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, з якої вбачається, що фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 .
03 жовтня 2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, надавши необхідний пакет документів.
07 листопада 2016 року посадовими особами відповідача складено Акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, в якому зазначено, що за вказаною ОСОБА_1 у довідці ВПО адресою будинку без квартири не існує.
На підставі вказаного акту протоколом № 19 засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 09.11.2016 року вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні соціальної виплати - допомоги при народженні дитини.
З урахуванням вищезазначеного висновку комісії, 09 листопада 2016 року відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини.
В обґрунтування підстав для відмови позивачу у призначенні вищезазначеної допомоги Управління посилалось на п.13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08.06.2016 року № 365 та рішення комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме, що заявник не мешкає за місцем фактичного проживання.
26.01.2017 позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, надавши, серед іншого, довідки № 0000098020 та № 0000098066 , відповідно до яких позивача та її малолітнього сина відповідачем взято на облік, як осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, з яких вбачається, що фактичним місцем проживання позивача та її сина є: АДРЕСА_3 .
27 січня 2017 року відповідачем прийнято рішення № 08/025-1 про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини, у зв'язку з тим, що звернення за призначенням допомоги надійшло пізніше, ніж через 12 календарних місяців після народження дитини з посиланням на п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми від 27.01.2001 року № 1751.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати допомоги при народженні дитини протиправними, звернулась до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб. Тому, з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на звернення до органу соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги. Крім того, позивач не пропущено 12-місячного строку звернення із заявою про призначення допомоги, оскільки звернення вперше відбулось в межах встановленого строку.
Дослідивши спірні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон №2402-III) з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - Закон №2811-XII) та іншими законами України.
Статтею 3 Закону № 2811-XII визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Відповідно до ст. 10 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Згідно зі статтею 11 Закону 2811-XII допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, яка є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання на території України, народивши ІНФОРМАЦІЯ_4 сина, протягом дванадцяти місяців з дня народження дитини звернулася до відповідача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа із заявою про призначення допомоги при народженні дитини (першої). До заяви було додано копію свідоцтва про народження дитини, видане Жовтневим районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 24 травня 2016 року.
Таким чином, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, що позивач повною мірою виконала вимоги, встановлені законодавством для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги. Жодних повідомлень про невідповідність або неповноту поданого пакету документів відповідачем позивачеві не спрямовувалось.
Єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу допомоги при народженні дитини стала відсутність позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що зазначена обставина не позбавляє позивача та її дитину права на отримання допомоги, з огляду на наступне.
Дійсно, відповідно до пункту 13 Порядку №365, комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.
У той же час, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Закон № 2811-XII не містить такої підстави для відмови у призначенні допомоги, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
В даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.
Враховуючи наведене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17.
Згідно ч. 7 ст. 11 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Пунктом 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок), також встановлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Отже, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Проте як встановлено судами та не заперечується відповідачем вперше позивач за допомогою при народженні дитини звернулася 03.10.2016, тобто до спливу встановленого 12-місячного строку і, як вищевстановлено, відмовлено в її призначенні протиправно.
За встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Димитровського міського суду Донецької області від 07 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук