26 вересня 2019 року Справа № 280/3044/19 м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр.. Льва Ландау, 27, код ЄДРПОУ 08571096)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі,
24 червня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Харківського національного університету внутрішніх справ (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані з утриманням, а саме грошові кошти у розмірі 68 282, 45 грн.
Ухвалою суду від 26 червня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 24 липня 2019 року.
23.08.2019 відповідач до суду подав клопотання про закриття провадження у справі, в якому зазначає, що підставою для звернення позивача до суду стало порушення відповідачем умов договору, а саме те, що відповідач добровільно не відшкодував витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі. Вважає, що предметом позову є матеріально-правові вимоги, пов'язані з невиконанням відповідачем умов цивільно-правового договору укладеного між сторонами по справі. Тобто, між позивачем та відповідачем існують цивільно-правові відносини, порушення відповідачем яких і спричинило звернення позивача до суду, у зв'язку з чим справа щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з утриманням в закладі вищої освіти, повинна розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Відповідач вважає, що публічно-правовий спір між ним та Харківським національним університетом внутрішніх справ відсутній, а тому дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, провадження по справі має бути закрито.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи клопотання, суд дійшов висновку, що воно задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому, пунктом 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частиною 4 статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті четвертої КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 11.08.2014 № 174 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом 1-го курсу до навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство», термін навчання 4 роки, з 18 серпня 2014 року, присвоївши спеціальне звання "рядовий міліції".
01.09.2017 між Відповідачем, Харківським національним університетом внутрішніх справ та Головним управлінням Національної поліції України в Запорізькій області укладено тристоронній контракт про здобуття освіти у вищому навчальному закладі зі специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських
Наказом ГУНП в Запорізькій області № 135 о/с від 17.04.2019 ОСОБА_1 було звільнено з 18.04.2019 згідно Закону України «Про Національну поліцію» за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням).
Відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2,4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону України «Про міліцію», курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи у разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII “Про міліцію” (далі - Закон №565-XII), чинного на час виникнення спірних відносин, на курсантів, слухачів, ад'юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів МВС, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону №565-XII, працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.
З наведених норм слідує, що відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнився за власним бажанням, не відпрацювавши три роки, як це було визначено умовами договору від 01 вересня 2014 року про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС.
Суд зауважує, що спори, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18) та інших постановах, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.
Отже, даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, є адміністративно-правовими, а тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, підстави для закриття провадження у справі відсутні, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.
Керуючись ст. ст. 238, 248 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження по адміністративній справі № 280/3044/19 за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр.. Льва Ландау, 27, код ЄДРПОУ 08571096) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Ухвалу складено у повному обсязі та підписано 26 вересня 2019 року.
Суддя М.С. Лазаренко