03 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/1690/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Філія, скаржник)
на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2019 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019
у справі № 910/1690/19
за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 28 794,42 грн,
Філія 20.09.2019 (згідно з відмітками відділу поштового зв'язку) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зі касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 у справі №910/1690/19, справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Дослідивши матеріали касаційної скарги Філії у справі № 910/1690/19, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в даній справі є стягнення грошової суми у розмірі 28 794,42 грн, а, отже, ціна позову у справі № 910/1690/19 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Водночас у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 КГП України, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, а саме застосування норм статей 129, 1291 Конституції України, статей 257, 267 Цивільного кодексу України, частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 31, 32, 127, 129 Статуту залізниць України, пунктів 4, 5 Правил перевезень вантажу у вагонах відкритого типу, які мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також їх застосування має значення для залізниці.
Скаржник вказує на те, що розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, не означає, що ця справа автоматично є малозначної за відсутності доказів визнання її такою судом відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 12 ГПК України.
Розглядаючи зазначені у касаційній скарзі аргументи та доводи з точки зору визначеності щодо питання права, яке має фундаментальне значення та/або винятковості, Касаційний господарський суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від таких сторін у справі, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом.
Касаційний господарський суд відзначає, що самим цитуванням окремих норм законів, а також посилання лише на факт порушення норм матеріального та процесуального права не дає підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилання скаржника на ті обставини, що розгляд цієї справи становить виняткове значення для Залізниці необґрунтовано та непідтверджено жодними доказами.
Відтак, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та/або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У рішенні "Пономарьов проти України" Європейського Суду з прав людини зауважив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, Касаційний господарський суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Філії на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 у справі № 910/1690/19, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Касаційний господарський суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 у справі № 910/1690/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос