12 вересня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/271/19
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.
Розглянувши справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галвапняк" с. Кривче, Борщівський район, Тернопільська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" 21-й км Старокиївського шляху, Комінтернівський район, Одеська область
про стягнення заборгованості у розмірі 473 961,76 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
За участю учасників справи:
від позивача: Яловега В.С. - директор (паспорт серії НОМЕР_1 від 31.07.1996);
від відповідача: не з"явився
Судові процедури
У судових засіданнях представнику позивача роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.
Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Учаснику судового процесу оголошено склад суду.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Галвапняк" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" про стягнення заборгованості у розмірі 510 847, 93 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошові зобов'язання, що виникли на підставі договору поставки №1 від 27.04.2018, в частині оплати поставки товару.
Відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 23.05.2019 відкрито провадження у справі №921/271/19 за правилами загального позовного провадження та судове засідання призначено на 10.06.2019.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначене на 10.06.2019.
Ухвалою суду від 10.06.2019 відкладено підготовче засідання на 25.06.2019.
Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Протокольними ухвалами від 25.06.2019, від 04.07.2019 та від 08.08.2019 відкладалося підготовче засідання відповідно на 04.07.2019, на 08.08.2019 та на 19.08.2019 про що повідомлено учасника справи - відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.
Ухвалою суду від 04.07.2019 прийнято заяву про зміну підставу позову та про зменшення розміру позовних вимог, до розгляду, на підставі статті 46 ГПК України.
Таким чином ціна позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог становить 473 961,76 грн, з яких: 365 795,13 грн - основний борг, 34 201,84 грн - інфляційні втрати, 66 021,42 грн - пеня, 7 943,37 грн 3% проценти.
Відповідно до статті 177 ГПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Ухвалою суду від 04.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/271/19 на 30 днів.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 19.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/271/19 до судового розгляду по суті на 05.09.2019.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 05.09.2019 розпочато розгляд справи по суті.
Протокольною ухвалою від 05.09.2019 розгляд справи по суті відкладався на 12.09.2019, про що повідомлено учасника справи - відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача його вступне та заключне слово.
У судовому засіданні 12.09.2019, після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошові зобов'язання, що виникли на підставі договору поставки №1 від 27.04.2018, в частині оплати поставки товару.
У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд задоволити позов.
Заперечення відповідача.
Представник відповідача у судові засідання не з"являвся. Однак через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує щодо позовних вимог з підстав, викладених в ньому (вх. №10237 від 11.06.2019). Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Крім того, відповідач звернувся до Господарського суду Тернопільської області із клопотанням (вх. № 10236 від 11.06.2019) про передачу справи №921/271/19 за підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Відповідь позивача на відзив.
24.06.2019 позивач долучив до матеріалів справи заперечення на клопотання відповідача про передачу справи №921/271/19 за підсудністю (вх. №10916), в якому просить суд відмовити у задоволені даного клопотання.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
27 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Галвапняк", (як, Постачальник /позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" (як, Покупець/ відповідач) укладено договір поставки №1, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати (поставити) у власність Покупця щебінь фракції від 20 до 40 мм (Продукція), визначений Специфікацією на Продукцію, встановлену Додатком №1 до цього Договору, а Покупець зобов"язується прийняти вказану Продукцію та сплатити за неї плату в розмірі, порядку та строки встановлені цим Договором (п.1.1. Договору).
Як визначено п.2.1. Договору, оплата за продукцію здійснюється за відповідними цінами, визначеними Специфікаціями, які є невід"ємними частинами Договору.
Сторони домовились, що оплата Продукції за цим Договором буде здійснюватись шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на рахунок Постачальника відповідно до обсягів відвантаженої продукції визначеними накладними на протязі 3-х днів з моменту отримання Покупцем продукції (п.2.2 Договору).
Пунктом 2.4 Договору встановлено, що загальна сума Договору складається з сум підписаних Специфікацій.
Постачальник зобов"язується передати (поставити) Продукцію у власність Покупцю у відповідній кількості, вказаній в Специфікаціях. Місце поставки Продукції - склад Постачальника, який знаходиться за адресою: Тернопільська область Борщівський район село Бурдяківці (п.3.1. Договору).
Згідно пункту 6.2 Договору, Постачальник зобов"язаний поставити (передати) Покупцю якісну продукцію, в свою чергу, відповідно до п.6.3. Договору Покупець зобов"язаний у встановлений цим Договором термін та спосіб оплатити Постачальнику вартість Продукції.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками (п.9.1. Договору).
До Договору поставки №1 від 27.04.2018 сторонами підписано Специфікацію на суму 255 060,00 грн.
25.05.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №1 від 27.04.2018, якою сторони погодили, що умови оплати Продукції, передбаченої даною додатковою угодою: розрахунок за поставлену Продукцію здійснюється протягом 3 (трьох) календарних днів після отримання Продукції Покупцем та підписання сторонами видаткової накладної (п.2 Додаткової угоди №1) на суму 125 000,00 грн.
01.06.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору поставки №1 від 27.04.2018, якою сторони погодили, що умови оплати Продукції, передбаченої даною додатковою угодою: розрахунок за поставлену Продукцію здійснюється протягом 3 (трьох) календарних днів після отримання Продукції Покупцем та підписання сторонами видаткової накладної (п.2 Додаткової угоди №2) на суму 447 450,00 грн.
04.07.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду №3 до Договору поставки №1 від 27.04.2018, якою сторони погодили, що умови оплати Продукції, передбаченої даною додатковою угодою: розрахунок за поставлену Продукцію здійснюється протягом 3 (трьох) календарних днів після отримання Продукції Покупцем та підписання сторонами видаткової накладної (п.2 Додаткової угоди №3) на суму 281 050,00 грн.
01.08.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду №4 до Договору поставки №1 від 27.04.2018, якою сторони погодили, що умови оплати Продукції, передбаченої даною додатковою угодою: розрахунок за поставлену Продукцію здійснюється протягом 3 (трьох) календарних днів після отримання Продукції Покупцем та підписання сторонами видаткової накладної (п.2 Додаткової угоди №4) на суму 199 100,00 грн.
Даний Договір, Додаток до договору та Додаткові угоди, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
Як стверджує позивач, на виконання умов Договору та Додаткових угод позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 186 952,13 грн, також відповідачем здійснено оплату в розмірі 821 157,00 грн за поставлену продукцію.
Так, на виконання умов Договору та Додаткових угод позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 365 795,13 грн, про що свідчать видаткові накладні, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
Також, фактом здійснення позивачем поставки товару відповідачу свідчать довіреності на отримання товару.
Однак, відповідач порушив умови договору щодо оплати за поставку товару, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 365 795,13 грн, який станом на момент звернення з позовом до суду не оплачено відповідачем.
06.12.2018 позивач звертався до відповідача з претензією щодо оплати за поставлену продукцію за договором поставки №1 від 27.04.2018.
Однак, зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення.
Позивачем відповідно до п. 7.2 Договору нараховано відповідачу пеню у розмірі 66 021,42 грн.
Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано три відсотки річних в розмірі 7 943,37 грн та інфляційні втрати в розмірі 34 201,84 грн.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Розглянувши матеріали справи, пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, подані ним докази судом встановлено наступне.
Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з укладенням договору поставки №1 від 27.04.2018, в частині оплати поставки товару, який за правовою природою є договором поставки.
Норми права, які застосував суд.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
До виконання господарських зобов"язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
Статтею 193 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання згідно з частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 2.5. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (на даний час чинна) роз"яснено щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як 8 установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
За приписами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
В силу приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.
Згідно пунктів 2.1, 2.4, 2.5 Положення визначено відповідно, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасниками справи.
Аргументи та докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов наступних висновків.
Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору поставки №1 від 27.04.2018.
Як вбачається з укладеного між сторонами договору поставки, зокрема п.1.1. відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати (поставити) у власність Покупця щебінь фракції від 20 до 40 мм (Продукція), визначений Специфікацією на Продукцію, встановлену Додатком №1 до цього Договору, а Покупець зобов"язується прийняти вказану Продукцію та сплатити за неї плату в розмірі, порядку та строки встановлені цим Договором (п.1.1. Договору).
Судом встановлено, що за умовами договору поставки (п.3.1. та п.6.2) та Додаткових угод ( п.3) ( Постачальник зобов"язався передати (поставити) Продукцію у власність Покупцю у відповідній кількості, вказаній в Специфікацій. Місце поставки Продукції - склад Постачальника, який знаходиться за адресою: Тернопільська область Борщівський район село Бурдяківці ) позивач поставив товар на суму 365 795,13 грн, в свою чергу та на умовах Договору поставки (п.6.3. - прийняти продукцію відповідно до умов цього Договору) прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товару, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (знаходяться в матеріалах справи).
Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.
У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.
За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Саме таким вимогам і відповідають видаткові накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції.
За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за поставлений позивачем товар.
Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Так, п.2.1. Договору встановлено, що оплата за продукцію здійснюється за відповідними цінами, визначеними Специфікаціями, які є невід"ємними частинами Договору.
Сторони домовились, що оплата Продукції за цим Договором буде здійснюватись шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на рахунок Постачальника відповідно до обсягів відвантаженої продукції визначеними накладними на протязі 3-х днів з моменту отримання Покупцем продукції (п.2.2 Договору).
Пунктом 2.4 Договору встановлено, що загальна сума Договору складається з сум підписаних Специфікацій.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, згідно п.2 Додаткової угоди №1 від 25.05.2018 на суму 125 000,00 грн до Договору поставки №1 від 27.04.2018; Додаткової угоди №2 від 01.06.2018 на суму 447 450,00 грн до Договору поставки №1 від 27.04.2018; Додаткової угоди №3 від 04.07.2018 на суму 281 050,00 грн до Договору поставки №1 від 27.04.2018; Додаткової угоди №4 від 01.08.2018 на суму 199 100,00 грн до Договору поставки №1 від 27.04.2018 сторони погодили, що умови оплати Продукції, передбаченими даними додатковими угодами: розрахунок за поставлену Продукцію здійснюється протягом 3 (трьох) календарних днів після отримання Продукції Покупцем та підписання сторонами видаткової накладної.
Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен протягом 3 (трьох) календарних днів після отримання Продукції Покупцем та підписання сторонами видаткової накладної.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
06.12.2018 позивач звертався до відповідача з претензією щодо оплати за поставлену продукцію за договором поставки №1 від 27.04.2018.
Однак, зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення.
Отже, відповідачем, всупереч умов укладеного договору, додаткових угод та чинного законодавства, не виконано своїх договірних зобов'язань щодо оплати за поставку товару на суму 365 795,13 грн.
Враховуючи викладене, суд позовні вимоги щодо стягнення боргу у розмірі 365 795,13 грн визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 66 021,42 грн, суд зазначає наступне:
Умовами укладеного договору сторони погодили, зокрема пунктом 7.2 Договору, у випадку прострочення термінів платежу, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у вказаному періоді) від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення.
Неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.ст.549, 551 ЦК України).
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначено в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (чинна на даний час), відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати товару, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 66 021,42 грн.
Судом, здійснено перерахунок за допомогою програми ЛІГА: Закон пені та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 66 021, 42 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 7 943,37 грн та інфляційних втрат у розмірі 34 201, 84 грн, суд зазначає наступне:
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Так, матеріалами справи підтверджено простроченння відповідачем виконання грошового зобов"язання щодо оплати за отриманий товар, а тому позивачем нараховано відповідачу за період з 20.08.2018 по 22.04.2019 - 3% річних у розмірі 7 943,37 грн та інфляційні втрати в розмірі 34.201,84 грн.
Судом, здійснено перерахунок за допомогою програми ЛІГА: Закон інфляційних втрат за період з 01.09.2018 по 22.04.2019 та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 34 201,84 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Судом, також здійснено перерахунок за допомогою програми ЛІГА: Закон 3% річних, який становить 7 396,08 грн (розрахунок додається).
Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є 3% річних у розмірі 7 396,08 грн та такими, що підлягають до задоволення в цій частині. В іншій частині щодо стягнення 547, 29 грн - 3% річних, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що стягненню не підлягають.
Висновок суду.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо погашення боргу за поставку товару.
За таких обставин, оцінивши подані докази, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 365 795,13 грн основного боргу, 34 201,84 грн інфляційних втрат, 66 021,42 грн пені, 7 396,08 грн - 3% річних. В решті позову, слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача (вх. № 10236 від 11.06.2019) про передачу справи №921/271/19 за підсудністю до Господарського суду Одеської області за місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" (21-й км Старокиївського шляху, Комінтернівський район, Одеська область) , суд зазначає наступне:
Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.
Процесуальним законодавством підсудність справ визначається як за предметними, так і за територіальними ознаками.
Згідно з частиною 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках.
Так, відповідачем у справі №921/271/19 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер", яке зареєстровано за адресою: 21-й км Старокиївського шляху, Комінтернівський район, Одеська область.
Вирішуючи питання про прийняття справи №921/271/19 до розгляду, судом встановлено наявність обставин, які за приписами процесуального законодавства слугують підставою для розгляду Господарським судом Тернопільської області, відповідно до вимог частини 5 статті 29 ГПК України.
Позивач, подав даний позов, посилаючись на частину 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підстві договору поставки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий продавцем у майбутньому).
Таким чином, аналізуючи вказані вище норми законодавства України, слід зазначити що предметом договору купівлі-продажу (у даній справі договору поставки) є саме товар, а не кошти які повинні бути сплачені за цей товар і відповідно зобов'язання щодо сплати за товар є похідним від зобов'язання щодо поставки товару.
Також, слід звернути увагу на статтю 532 Цивільного кодексу України, а саме пункт 4 частини 1, згідно якої, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання проводиться: за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання.
Враховуючи договір поставки №1 від 27.04.2018 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Галвапняк", с. Кривче, Борщівський район, Тернопільська область (як, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер", 21-й км Старокиївського шляху, Комінтернівський район, Одеська область (як, Покупець) місце виконання якого визначено по місцю знаходження складу постачальника в селі Бурдяківці Борщівського району Тернопільської області, а тому суд вважає, що позовна заява підсудна Господарському суду Тернопільської області.
Як визначено частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (ч.1 ст. 29 ГПК України).
Частиною 5 статті 29 ГПК України визначено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливості можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Отже, враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні клопотання відповідача, слід відмовити.
Судові витрати.
Щодо судового збору у розмірі 7662,72 грн, суд зазначає наступне:
Заявником при зверненні до суду із даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 7662,72 грн, що підтверджується платіжним дорученням №101 від 19.04.2019.
Ухвалою суду від 04.07.2019 зменшено розмір позовних вимог на суму 36 886,17 грн, відповідно до вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, сума судового збору з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог становить 7 109,43 грн.
Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України ""Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 визначено порядок повернення сплачених сум судового збору, зокрема статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним. У її застосуванні господарським судам необхідно мати на увазі, зокрема, таке. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ. В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України (пп.5.2.).
Як вбачається із матеріалів справи, заявником при зверненні до суду із вищевказаним позовом сплачено судовий збір у розмірі 7662,72 грн, що підтверджується платіжним дорученням №101 від 19.04.2019.
При цьому, ухвалою суду від 04.07.2019 зменшено розмір позовних вимог на суму 36 886,17 грн, відповідно до вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, для повернення судового збору у розмірі 553,29 грн (пропорційно до суми зменшення розміру позовних вимог - 36 886,17 грн х 1,5% = 553,29 грн), у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог, позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
А тому, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 7 109,43 грн суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 231, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні клопотання відповідача щодо передачі справи за підсудністю, відмовити.
2. Позов задовольнити частково.
3. Судові витрати у вигляді судового збору покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Дорлідер" 21-й км Старокиївського шляху, Комінтернівський район, Одеська область, ідентифікаційний номер 37468590 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галвапняк" с. Кривче, Борщівський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 40142514 - 365 795,13 грн основного боргу, 34 201,84 грн інфляційних втрат, 66 021,42 грн пені, 7 396,08 грн - 3% річних, 7 101,22 грн судового збору.
5. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "3" жовтня 2019 року.
Суддя Я.Я. Боровець