29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"02" жовтня 2019 р. Справа № 924/544/19
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Грамчука І.В., розглянувши матеріали
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт", с.Лотівка Шепетівського району Хмельницької області
до - товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" с.Мокіївці Шепетівського району Хмельницької області
- Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" м. Дніпро
про визнання договору поруки №1П/24АФ-14 від 27.03.2014р., який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт", товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" припиненим
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 В. - згідно ордеру
від відповідача 1: не викликався
від відповідача 2: Перепилиця О.С. - представник згідно ордеру №2263/017 від 30.07.2019р. в режимі відеоконференції
встановив: товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" звернулось до суду з позовом до - товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" с.Мокіївці Шепетівського району Хмельницької області, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" м.Дніпро про визнання договору поруки №1П/24АФ-14 від 27.03.2014р., який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт", товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" припиненим.
Повноважний представник позивача позов підтримав в повному обсязі, наполягає на його задоволенні.
Відповідач 1 не скористався правом участі свого представника в судових розглядах спору, відзиву на позов не подав, причин не вказав; належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду спору, що підтверджується наявними в матеріалах справи судовими повістками.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заперечень наголошує, що позивач був обізнаний про існування додаткових угод до договору лізингу, про що свідчить п. 1.3. договору поруки.
Відповідач підсумовує, що забезпечене порукою зобов'язання не є припиненим, не було змінене без згоди поручителя та на даний час залишається таким самим за розміром та характером виконання.
У додаткових поясненнях наголошує на п. 6.3. договору поруки, а також на необхідності застосування нової редакції ч. 4 ст. 559 ЦК України, чинної на даний час.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
27.03.2014 року між ТОВ “Агротек” (лізингодавець) та ТОВ “Серединецьке” (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №24АФ-14, за умовами якого лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а лізингоодержувач приймайє предмет лізингу та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Найменування, марка, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в додатку №1 “Специфікація”. (п.1.1 договору).
Строк користування (строк лізингу) лізингоодержувачем предметом лізингу починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу та не може бути менше одного року. (п. 1.2. договору лізингу).
У п. 2.1 договору фінансового лізингу передбачено, що вартість майна становить гривневий еквівалент 435620,00 доларів США та становить 4905081,20 грн.
Відповідно до п. 3.1. договору усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов цього договору та додатку №2 “Графік внесення лізингових платежів” до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний в цьому договорі.
Розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в графіку. Сума чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в долларах США), зазначеної в графіку, виходячи з міжбанківського курсу на дату , що передує даті сплаті лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в графіку. (п.3.4 договору лізингу).
У п. 11.1. ціна договору становить гривневий еквівалент 510814,24 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладення становить 5751768,34 грн.
Згідно п.12.1 договору погоджено строк дії договору - з 27.03.2014 року по 20.12.2016 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому (п. 12.2. договору лізингу).
Договір фінансового лізингу підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.
У додатку до договору фінансового лізингу сторонами погоджено специфікацію майна на суму 435620,00 доларів США, у додатку №2- графік внесення лізингових платежів (з 20.04.2014 року по 20.12.2016 року на загальну суму 443293,14 доларів США), а також у додатку №3 підписано акт приймання-передачі предмету лізингу.
01.09.2014 року сторонами договору фінансового лізингу укладено додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу, якою збільшено ціну договору до 456420,47 доларів США, а також визначено інший графік платежів до 20.12.2016 року та збільшена відповідальність на 365% (п.8.1.1).
15.05.2015 року сторонами договору фінансового лізингу укладено додаткову угоду №2 до договору фінансового лізингу, якою збільшено ціну договору до 463665,00 доларів США, визначено платежів до 20.12.2016 року
13.07.2016 року сторонами договору фінансового лізингу укладено додаткову угоду №4 до договору фінансового лізингу, якою збільшено ціну договору до 523429,37 доларів США якою визначено інший графік платежів до 20.11.2017 року.
30.03.2018 року сторонами договору фінансового лізингу укладено додаткову угоду №5 до договору фінансового лізингу, якою збільшено ціну договору до 550815,64 доларів США якою визначено інший графік платежів до 20.06.2019 року.
27 березня 2014 року між ТОВ “Агротек” (лізингодавець), ТОВ “Лотівка Еліт” (поручитель) та ТОВ “Серединецьке” (лізингоодержувач) укладено договір поруки №1П/24АФ-14 (далі - договір), предметом якого є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014 року (основний договір). (п.1.1 договору).
Сторони договору встановлюють, що зобов'язання поручителя перед лізингодавцем є безумовними та ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують (п. 1.2. договору).
Згідно п. 1.3. договору поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його повноважень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.
Сторони договору визначають, що це зобов'язання підписано сторонами у відповідності до чинного законодавства України, та відповідає положенням ст.ст. 553-559 Цивільного кодексу України (п. 1.5. договору).
Розділом 2 договору поруки передбачено, що у випадках неможливості виконання Лізингоодержувачем своїх зобов'язань за Основним договором Лізингодавець має право на свій розсуд пред'явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя чи Лізингоодержувача або обом Сторонам одночасно, повідомивши Поручителя про прострочення Лізингоодержувачем своїх зобов'язань за Основним договором протягом 2-х робочих днів з моменту прострочення Лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання. Лізингоодержувач не пізніше ніж за три банківських дня до моменту настання строку виконання зобов'язань за Основним договором повідомляє Лізингодавця та Поручителя про неможливість виконання зобов'язань за Основним договором. Сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості пo Основному договору і Поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу Лізингодавця, то Лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна Поручителя, згідно норм чинного законодавства.
Розділом 3 договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язаний протягом одного робочого дня від дати отримання письмової вимоги Лізингодавця про прострочення Лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання або листа Лізингодавця про неможливість виконати зобов'язання за Основним договором виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості Лізингоодержувача за Основним договором на рахунок Лізингодавця.
Лізингодавець має право у разі невиконання Лізингоодержувачем та Поручителем забезпеченого порукою зобов'язанню звернути стягнення на все майно Поручителя та/або Лізингоодержувача як солідарних Боржників, згідно з чинним законодавством України.
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що Порука припиняється, якщо Лізингодавець в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання зобов'язання за Основним договором не пред'явить вимоги до Поручителя.
Пунктом 6.3. Договору встановлено, що у тому разі, якщо без згоди Поручителя до Основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою відповідальність Поручителя, обсяг відповідальності Поручителя залишається без змін (попереднім).
Договір підписаний представниками та скріплений печатками сторін.
Позивач вважаючи, що в порівнянні з основним договором ціна згідно додаткових угод до договору фінансового лізингу та платежі, як винагорода (комісія) Лізингодавцю збільшені, а також враховуючи підписання додаткових угод до договору фінансового лізингу (якими внесені зміни до Основного договору) звернувся з вказаним позовом до суду.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, в тому числі іншими способами, передбаченими законом.
Згідно з ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі визнання права.
Позивач обрав спосіб захисту та звернувся до суду з позовом про визнання припиненим Договору поруки №1П/24АФ-14 від 27.03.14р. , оскільки на його думку, укладені до основного договору фінансового лізингу додаткові угоди №1, №2, №4 та №5 збільшують відповідальність позивача (як поручителя) порівняно із попередньою редакцією договорів лізингу. Також на думку позивача порука припинена, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.
Предметом даного позову є визнання припиненим Договору поруки, а підставою даного позову, на думку позивача, є наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого Договору припиненим. Отже, предметом доказування у даній справі є наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину (господарського договору) припиненим.
Крім того, у даній справі необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин припиненим та з якого моменту.
У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6-18цс11 зазначено, що за змістом ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право й кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Уживаний законодавцем термін "порука" використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.
Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав та обов'язків сторін (ст.ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) у разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ст. 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Така ж правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду України, який наголошував, зокрема, на тому, що відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК, оскільки це суперечило б положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу (постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 р. у справі № 6-134цс12).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, 27 березня 2014 року між ТОВ "Агротек" (Лізингодавець) та ТОВ "Серединецьке" (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №24АФ-14 (основний договір), відповідно до якого ТОВ "Агротек" передає на умовах фінансового лізингу для ТОВ "Серединецьке" майно.
27 березня 2014 року між ТОВ "Агротек", ТОВ "Серединецьке" та ТОВ "Лотівка Еліт" укладено та підписано Договір поруки №1П/24АФ-14, відповідно до розділу 1 якого предметом договору є зобов'язання Поручителя перед Лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання Лізингоодержувачем, своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов Договору фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014 p., а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Договору фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014р.
Укладений між сторонами оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором поруки.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Згідно із ст. 559 ЦК України (в редакції до червня 2016р. на момент укладення спірного договору поруки від 27.03.2014р.) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Позивач у позовній заяві стверджує, що підставою для припинення договору поруки №1П/24АФ-14 від 27.03.14р.. є зміна основного зобов'язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди внаслідок укладення додаткових угод №1, №2, №4,№5.
Суд зауважує, що як випливає із ч. 1 ст. 559 ЦКУ поручитель не залишається зобов'язаним навіть на початкових умовах. До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 1.3. договору поруки, укладеного між ТОВ "Агротек" , ТОВ "Серединецьке" та ТОВ "Лотівка Еліт" сторони передбачили, що для внесення будь-яких змін та доповнень до Основного договору Лізингодавцю та Лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.
Тобто порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов'язання. Відповідно, порука не припиняється, якщо на зміну умов основного зобов'язання поручитель надав свою згоду. Така згода не обов'язково повинна бути письмовою. Допустимою є також попередня згода поручителя на зміну умов основного договору, в тому числі виражена в договорі поруки (п.п. 1.3. договорів поруки).
Поряд з цим, пунктом 6.3. договору поруки встановлено, що у тому разі, якщо без згоди Поручителя до Основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності Поручителя, обсяг відповідальності Поручителя залишається без змін (попереднім).
Зазначені умови договору поруки (п.п. 1.3., 6.3.) є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Тому укладаючи додаткові угоди №1,2,4,5 до договору фінансового лізингу без згоди позивача як Поручителя до Основного договору внесено зміни, що тягнуть за собою зміну відповідальності Поручителя (збільшення розміру зобов'язання та відповідальності), обсяг відповідальності ТОВ "Лотівка Еліт" як Поручителя залишається без змін (попереднім). Зазначеним спростовуються твердження відповідача 2 про те, що для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору Лізингодавцю та Лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін. Судом також не приймається до уваги твердження відповідача 2 про те, що пунктом 6.3. договору поруки сторони погодили умови щодо зміни обсягів відповідальності поручителя. Адже означеним пунктом договору сторони чітко визнали, що якщо без згоди Поручителя до Основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності Поручителя, обсяг відповідальності Поручителя залишається без змін (попереднім), тобто не змінюється.
Відповідно договір поруки №1П/24АФ-14 від 27.03.14р. не є припиненим на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України саме у зв'язку із внесенням додатковими угодами №1,2,4,5 до договорів фінансового лізингу зміни зобов'язання (відповідальності) без згоди поручителя, як на цьому наполягає позивач.
Однак, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України унормовано, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Тобто строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
При цьому, якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.
Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням. Зазначеними положеннями законодавства спростовуються твердження відповідача 2 про те, що строк поруки є строком для захисту порушеного права. Адже строк поруки це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Суд також зазначає, що умови договору поруки про його дію "до повного припинення зобов'язань боржника" не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (Постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 23 травня 2012 р.).
Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.
Суд приходить до висновку про те, що основне зобов'язання - це не зміст договору фінансового лізингу, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін договору фінансового лізингу.
Разом з тим, якщо умовами договору фінансового лізингу передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про сплату коштів щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання Лізингоодержувачем цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі №6-272цс16 від 29.06.2016 про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Більше того, Верховний суд України розглядаючи справу №6-272цс16 від 29.06.2016р. зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:
1) протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
3) протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного Зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14 від 14 вересня 2016 року у справі №6-1451цс16. Підстав відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду справи №924/502/19 судом не встановлено.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до пунктів 6.1.1, 9.1 договорів фінансового лізингу сторони передбачили, що лізингодавець має право відмовитися від договору та вимагати повернення Майна від Лізингоодоржувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо Лізингоодержувач не сплатив Лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 календарних днів. Договір також може бути розірвано в односторонньому порядку з ініціативи Лізингодавця якщо Лізингоодержувач не сплатив Лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому Договорі (на підставі письмового повідомлення Лізингодавця про розірвання договору). Відповідно, починаючи з 31 календарного дня у Лізингодавця виникало право пред'явлення відповідної вимоги - як до Лізингоодержувача так і до Поручителя про дострокове стягнення коштів та повернення майна, яке передано у фінансовий лізинг.
Аналогічна правова позиція, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі №408/8040/12, Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі №6-368цс16, підстав відступити від якої щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду справи №924/502/19 суд не встановив.
Суд звертає увагу на те, що згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що при вирішенні судом спору про визнання договору припиненим з підстав ч.4 ст. 559 ЦК України правове значення має наявність відповідної волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов.
Одностороння незгода сторони з положеннями раніше підписаного нею договору не може визнаватися обставиною для визнання його недійсним із підстав, передбачених частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі за № 6-118цс13.
При цьому, ст. 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним, що є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин та полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.
Також з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.
Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи №756/12263/15-ц, №522/10828/15-ц, №377/471/15-ц, №127/8315/16-ц, №285/1462/15-ц, №2-1283/11, №569/3799/14-ц, №756/4514/16-ц, №750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням. Більше того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах №6-53цс14, №6-3087цс16 та інших аналогічних справах.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява №24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.
ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", заява №52854/99).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Таким чином, спірний договір поруки припинив свою дію через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, визначеного Додатком 2 до договору фінансового лізингу від 27.03.2014р. №24АФ-14 "Графік внесення лізингових платежів" - 20.12.2016р. (договір поруки від 27.03.2014р. №1П/24АФ-14).
Також суд врахував, що набули чинності введені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" зміни до Цивільного кодексу України.
Однією з істотних законодавчих новацій, запроваджених Законом, є зміни в частині обсягу відповідальності поручителя і припинення поруки як способу забезпечення зобов'язання.
Зокрема, відповідно до положень норми статті 599 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7). Аналогічна правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі №6-2705цс16.
Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Винятки з цього правила допускаються за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність.
Правовою позицією ВСУ в постанові від 22 лютого 2017 року у справі №6-2705цс16 передбачено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. З огляду на викладене не підлягає застосуванню надана відповідачем судова практика Великої палати ВС, оскільки остання стосується дії актів цивільного законодавства у часі щодо застосування позовної давності у земельних правовідносинах, що не є тотожними заявленими позивачем вимогам у межах даної господарської справи.
Викладене кореспондується з положеннями чинного Цивільного кодексу України, відповідно до статті 5 якого акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися таким, що втратив силу актом цивільного законодавства, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, норми положень ч. 4 ст. 559 ЦК України у редакції Законів №1414-VIII від 14.06.2016, №2478-VIII від 03.07.2018р., якими змінено ч. 4 ст. 559 ЦК України, набрали чинності після укладення спірного договору поруки, який було укладено у березні 2014 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.
Відтак, застосуванню підлягають положення ч. 4 ст. 559 ЦК України у редакції чинній на момент укладення оспорюваних правочинів поруки. Зазначеним спростовуються твердження відповідача 2 про застосування положень ч.4 ст. 559 ЦК України у редакції Законів №1414-VIII від 14.06.2016, № 2478-VIII від 03.07.2018р.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини, оскільки відповідач 2 не реалізував своє право на звернення протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання на пред'явлення вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України) суд дійшов висновку, що порука, якою забезпечене зобов'язання за договорами фінансового лізингу є припиненою.
Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" про визнання договору поруки припиненим.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідачів у рівних частинах у зв'язку із задоволенням позову.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт", ", с.Лотівка Шепетівського району Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", с. Мокіївці Шепетівського району Хмельницької області, товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", м. Дніпро про визнання договору поруки № 1П/24АФ-14 від 27.03.2014 року припиненим, задовольнити.
Визнати припиненою поруку за договором поруки № 1П/24АФ-14 від 27.03.2014 року, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт", (30453, вул. Центральна,1 корпус Б с.Лотівка Шепетівського району Хмельницької області, код 32678215), товариством з обмеженою відповідальністю “Агротек” (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 32232765), та товариством з обмеженою відповідальністю “Серединецьке” (30440, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Мокоіївці, код ЄДРПОУ 32678262).
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Агротек” (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 32232765) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “"Лотівка Еліт", (30453, вул. Центральна,1 корпус Б с.Лотівка Шепетівського району Хмельницької області, код 32678215) 960,5 грн. (дев'ятсот шістдесят грн. 50 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Серединецьке” (30440, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Мокоіївці, код ЄДРПОУ 32678262) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт", (30453, вул. Центральна,1 корпус Б с.Лотівка Шепетівського району Хмельницької області, код 32678215) 960,5 грн. (дев'ятсот шістдесят грн. 50 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.10.2019 р.
Суддя І.В. Грамчук
Віддрук. 4 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (30453, Хмельницька область, Шепетівський район, с.Лотівка, вул.Центральна,1, корпус Б), 3 - товариству з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" Шепетівський район, с.Мокіївці Шепетівського району ), 4 - товариству з обмеженою відповідальністю "Агротек" (49083, м.Дніпро,вул.Собінова,1). Всім рек. з пов. про вруч.