Ленінський районний суд м.Полтави
Справа № 553/1256/19
Провадження № 2-а/553/46/2019
Іменем України
30.09.2019м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави в складі :
головуючого судді - Новака Ю.Д.,
при секретарі - Каленіченко В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Київській області старшого лейтенанта поліції Корнієнко Євгенія Олександровича про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі протиправною, скасування постанови, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Київській області старшого лейтенанта поліції Корнієнко Євгенія Олександровича про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі протиправною, скасування постанови та просив постанову від 28.05.2019 року скасувати, а справу про адміністративне правопорушення відносно нього - закрити.
В обґрунтування позову зазначає, що у вказаний день і час він дійсно рухався на зазначеному автомобілі у вказаному місці, але інкриміноване йому порушення Правил ДР не допускав, оскільки не являється особою, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України несе відповідальність за забезпечення водія транспортного засобу схемою маршруту, а отже суб'єктом інкримінованого йому правопорушення. Крім того, він не допускав порушення Правил, які б давали підстави Відповідачу його зупиняти та вдаватись до перевірки. Незважаючи на це він безпідставно був зупинений Відповідачем, який не надавши йому будь-яких доказів вчинення правопорушення, ігноруючи висловлені ним заперечення про це, піддав його адміністративному стягненню на підставі ч. 2 ст. 140 КУпАП у виді штрафу за те, що надавав послуги з перевезення пасажирів на комерційній основі за маршрутом «Київ-Полтава» без погодженої схеми руху з відповідним підрозділом поліції, чим порушив відповідні пункти ПДР. Вважає дії поліцейського як при встановленні факту вчинення ним інкримінованого йому порушення Правил, так і притягненні його до адміністративної відповідальності протиправними, просить скасувати винесену ним постанову закривши провадження по справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В судове засідання позивач не з'явився, а його представник - адвокат Захаров Т.Г. подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу без їх участі, просив вказаний позов задовольнити.
Представник відповідача інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Київській області старшого лейтенанта поліції Корнієнко Є.О. - Орлов О.С. направив до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та розглянути справу без його участі.
Суд, вивчивши наявні докази в справі, викладені обставини позовної заяви наданої позивачем, вивчивши відзив відповідача та відповідь на вказаний відзив наданий позивачем, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України,Законом України «Про Національну поліцію»,Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху затвердженими постановою КМУ від 10.10.2001 року №1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом п. 1-2 ч. 1ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положеньКонституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 6 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень» належить перевірити, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Судом встановлено, що відповідно до постанови серії НК №039728 від 28.05.2019 року, ОСОБА_1 на 76 км а/д Київ-Харків керував транспортним засобом за маршрутом Київ-Полтава без погодженої схеми маршруту з відповідним органом Патрульної поліції,чим порушим п.32.1 ПДР, Постанову КМУ №176, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.140 КУпАП, у зв'язку з чим на нього було застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.
Правила дорожнього руху, відповідно до Закону України "Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху, повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником так і іншими особами (ст.23 КУпАП).
Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч.2 ст. 140 КУпАП порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об'єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування , -
тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 222 КУпАП, передбачено, що органи Національної поліції розглядають, крім іншого, справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту частини 1, 2 і 3 статті 140 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пункт 2.1. Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил (№и634 від 09.07.2008) (№ 1029 від 26.09.2011).
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з п. 9 цього розділу розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.
Відповідно до п.24 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути наведені докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає, що ними у визначеній законом процедурі не доведено факт вчинення позивачем інкримінованого йому порушення Правил. Докази, які б безперечно підтверджували факт вчинення позивачем інкримінованого йому порушення Правил в матеріалах справи відсутні. Цих доказів відповідачем не надано і суду. В самій постанові не зазначено мотивів відхилення інших доказів, на які посилався позивач та не надано доказів на спростування доводів позивача.
Так, суд вважає безпідставним посилання Відповідача в оскаржуваній постанові на порушення позивачем вимог постанови Кабінету Міністрів України № 176 без зазначення конкретних норм, які вона містить, в зв'язку з чим спотворює як суть відповідальності згідно неї, так і покладення відповідальності на відповідних осіб, тобто суб'єктів правопорушення.
Крім того, до матеріалів справи не додано фото- або відео фіксацію вчиненого правопорушення.
Відповідно до пунктів 17 та 31 постанови Кабінету Міністрів України № 176 обов'язок ознайомити водія з паспортом маршруту, розкладом руху, таблицею вартості проїзду (крім міських перевезень), дорожнім листом, книгою обліку розрахункових операцій, дозволом замовника на перевезення та реєстраційними документами на транспортний засіб та забезпечити його схемою маршруту і розкладом руху покладається на пасажирського перевізника, а не водія транспортного засобу.
Аналіз положень законодавства, а саме: Постанови КМУ №176 від 18.02.1997р., Закону України «Про автомобільний транспорт» та інших підзаконних нормативних актів, які регламентують порядок здійснення регулярних автомобільних перевезень, у сукупності з аналізом ч. 2 ст. 140 КУпАП свідчить, що суб'єктами правопорушень, передбачених ч.2ст.140 КУпАП можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт.
Погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції, зокрема здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування (якщо таке вимагається) покладається на посадових осіб підприємства, яке є автомобільним перевізником (як це, наприклад, прямо зазначено в п. 69 Правил), а не на позивача як водія маршрутного транспортного засобу, оскільки у останнього відсутні відповідні обов'язки і повноваження.
Отже, суд вважає, що саме перевізник, а не водій транспортного засобу, і повинен нести відповідальність за його відсутність, тобто саме перевізник в даному випадку являється суб'єктом відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП.
Крім того, з оскаржуваної постанови не вбачається, що у Відповідача були наявні підстави для проведення відповідної перевірки позивача, внаслідок якої виявлені інкриміновані останньому порушення вимог Правил та постанови Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби, поінформувавши водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.
Аналіз змісту оскаржуваної постанови і доказів наданих сторонами не дає підстав констатувати, що позивачем було порушено вимоги Правил, або, що автобус, яким він керував, мав технічні несправності або очевидні ознаки цього, існували інші підстави для зупинки, визначені законом.
Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17, в якій зазначено, що оскільки відповідачем (патрульним поліцейським) належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України, яке передувало зупинці і вимозі пред'явлення документів для перевірки, тому суд погоджується і вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду про неправомірність вимоги посадової особи відповідача до позивача про пред'явлення документів в т. ч. реєстраційного документу на транспортний засіб відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про національну поліцію» та п. 2.4 ПДР України.
Отже, вимога Відповідача про надання позивачем документів для перевірки транспортного засобу та послідуюче вирішення порушень вимог Правил, якщо б воно і мало місце, не є правомірною та вчинена не у визначений законом спосіб, в зв'язку з чим є нікчемною та не може прийматися судом до уваги.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що під час винесення оскаржуваної постанови відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено правомірність прийнятого ним рішення, а тому постанова серії НК № 039728 про накладення на позивача адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 140 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340 грн. підлягає скасуванню.
Керуючись статтями ст. ст. 241-243, 246, 250-251, 286 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову серії НК № 039728 від 28.05.2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.2 ст. 140 КУпАП скасувати, а провадження по адміністративній справі - закрити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Полтави протягом 10 днів з моменту проголошення.
Суддя Ленінського районного суду м. Полтави Ю. Д. Новак