24 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/7703/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.
представника апелянта ОСОБА_1
представника відповідача Саган Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року (ухвалене головуючим - суддею Сакалош В.М. об 11 год. 37 хв. у м. Львові, повний текст судового рішення складено 27 червня 2019 року) у справі № 813/851/16 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просить визнати протиправним і скасувати наказ ДФС України від 15.02.2016 № 32-ДС про звільнення з роботи, поновити його на посаді заступника начальника ГУ ДФС України у Львівській області і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що наказом ДФС України від 15.02.2016 № 32-ДС ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника відділу ГУ ДФС у Львівській області. Позивач вважає даний наказ протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства з тих підстав, що ним не вчинялося одноразового грубого порушення трудової дисципліни, фактично його звільнено за неналежний контроль діяльності ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», що є триваючим порушенням. Також позивач вважає, що було грубо порушено процедуру звільнення його з посади, оскільки не проведено службове розслідування.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, у задоволенні позову відмовлено.
За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 Верховний Cуд 24.10.2017 прийняв постанову, якою постановив: касаційну скаргу задовольнити частково; скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неналежно організовано роботу підпорядкованого ДФС України підприємства та не вжито заходів реагування на порушення керівником ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» умов контракту, що було виявлено під час перевірки. А отже, щодо позивача правомірно застосовано стягнення.
Надаючи правову оцінку юридичній кваліфікації підстави звільнення позивача за п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), з огляду на його посадові обов'язки, суд першої інстанції зазначив, що систематичне невиконання особою покладених на неї обов'язків, як і одноразове грубе порушення є підставою для правомірного застосування ч. 1 ст. 41 КЗпП України та звільнення особи з займаної посади.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що юридичною його звільнення, котра вказується відповідачем в Наказі № 32 - ДС є п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, в якому закріплено таку додаткову підставу розірвання трудового договору як одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Поряд з цим, фактичною підставою його звільнення слугувало «незабезпечення належного виконання службових обов'язків», визначених певними актами, а не одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Тобто в Наказі № 32 - ДС не вказано в чому фактично полягало нібито вчинене ним одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Крім цього вказує, що і судом першої інстанції в рішенні також не вказав в чому саме полягало нібито вчинене ним одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В судовому засіданні представник відповідачів, заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та надав пояснення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що наказом ДФС України від 25.11.2014 № 1550-о ОСОБА_2 призначений в порядку переведення на посаду заступника начальника ГУ ДФС у Львівській області.
Згідно з наказами ГУ ДФС у Львівській області від 02.12.2015 № 56 та від 28.07.2015 № 470 «Про розподіл обов'язків між керівництвом ГУ ДФС у Львівській області» заступник начальника ГУ ДФС у Львівській області ОСОБА_2 . здійснював, у тому числі, керівництво ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», що перебуває у державній власності.
На підставі доповідної записки Департаменту фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку від 12.08.2015 щодо фактів можливих порушень під час оформлення документів щодо передачі об'єктів нерухомого майна, які перебувають на балансі ГУ ДФС у Львівській області, а також перевірки причин збитковості ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», 13.08.2015 ДФС України ініціювало проведення службової перевірки, у тому числі, щодо виконання ОСОБА_2 службових обов'язків.
28.08.2015 складено Акт про результати службової перевірки.
Перевіркою встановлено, що ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» за І квартал 2015 року отримало значні збитки, кредиторська заборгованість станом на 01.04.2015 є більшою, у порівнянні з показником на початку року. Підприємство продовжило тенденцію збільшення збитків у ІІ кварталі 2015 року, а сума кредиторської заборгованості станом на 01.07.2015 збільшилась, у порівнянні з попереднім кварталом.
Протягом І півріччя 2015 року на рахунок ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від ГУ ДФС у Львівській області перераховано платежі за комунальні послуги, в тому числі за І квартал 2015 року, однак такі кошти використовувались не за призначенням, що призвело до збільшення заборгованості перед енергопостачальними компаніями. Зокрема, частину коштів було використано для виплати протягом січня-липня 2015 року премій та надбавок керівнику державного підприємства, що не допускалося умовами контракту у разі збитковості підприємства, а також іншим працівникам державного підприємства.
Також, перевіркою встановлено, що на балансі ГУ ДФС у Львівській області обліковується нерухоме майно, розташоване у селі Майдан, Жовківського району, яке передане в користування ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області». Перевіркою виявлено розбіжності між даними бухгалтерського обліку майна та даними Єдиного реєстру об'єктів державної власності, а саме: в бухгалтерському обліку нерухоме майно значиться як окремі об'єкти (будівлі), тоді як в реєстрі відображено одним об'єктом - база відпочинку «Чарівні озера». Більша частина цього нерухомого майна не експлуатується та зазнає значної руйнації, дерев'яні будинки занедбані; штучні озера, замощення та благоустрій території потребують відновлення.
Згідно з висновком акту службової перевірки погіршення економічного стану ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», невиконання показників фінансових планів протягом І та ІІ кварталів 2015 року, недотримання директором державного підприємства ОСОБА_3 умов «Контракту з керівником підприємства, що є у державній власності», укладеного 26.08.2014 з ГУ Міндоходів у Львівській області, стали можливими внаслідок неналежного виконання заступником начальника ГУ ДФС у Львівській області ОСОБА_2 своїх посадових обов'язків.
19.08.2015 від позивача відібрано письмові пояснення щодо контролю за діяльністю ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області».
16.09.2015 Головою ДФС України прийнято наказ № 698 «Про результати службової перевірки», згідно з яким вирішено звільнити позивача із займаної посади за одноразове грубе порушення, що проявилось у незабезпеченні належного виконання службових обов'язків, визначених пп. 6 п. 5, пп. 2 п. 12 Положення про ГУ ДФС у Львівській області, наказами ГУ ДФС у Львівській області від 02.12.2014 № 56, від 28.07.2015 № 470.
Однак, оскільки ОСОБА_2 в період з 31.08.2015 перебував на лікарняному, питання щодо його звільнення відкладено до дня його виходу на роботу.
Позивач був тимчасово непрацездатним по 12.02.2016 включно.
Наказом ДФС України від 15.02.2016 № 32-ДС, прийнятим на виконання пункту 1 наказу від 16.09.2015 № 696, позивача звільнено за п. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
Позивач, вважаючи прийнятий наказ відповідача протиправним, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Проаналізувавши матеріали справи та законодавчі положення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилкове застосування норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи з огляду на наступне.
Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно п. 342.6 ст. 342 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України «Про державну службу» та іншими законами.
Відповідно до п. 342.4 цієї ж статті цього ж Кодексу у вказаній редакції посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
До 01.05.2016 порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців регламентувався Кодексом законів про працю України та Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ
Статтею 14 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.
Відповідно до вказаної статті дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
Загальні підстави припинення державної служби визначено КЗпП України. Крім загальних підстав, державна служба припиняється у випадках, передбачених статтею 30 Закону України «Про державну службу».
Для окремих категорій державних службовців законом можуть бути визначені особливості визнання дисциплінарного проступку підставою для припинення державної служби.
Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов'язки.
Згідно з ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів: стягнення, догана, або звільнення.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір може бути розірвано з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
З огляду на те, що звільнення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, то воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статей 148, 149 КЗпП України.
Згідно ст. 148 цього ж Кодексу дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Вимогами ст. 149 КЗпП України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень. Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
За змістом пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Так предметом судового контролю у даній справі є правомірність звільнення позивача з підстав п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
Разом з цим законодавство України не визначає поняття одноразового грубого порушення трудових обов'язків. Це оціночне поняття, і таку оцінку надає власник або уповноважений ним орган діям працівника.
Водночас, варто зауважити, що одноразове грубе порушення трудових обов'язків, як підстава розірвання трудового договору з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу, має місце тоді, коли грубе порушення трудових обов'язків є саме одноепізодним, а не тривалим і системним, що може бути підставою для звільнення за інших підстав. Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків тривале, неналежне керівництво роботою установи, послаблення контролю за робою підлеглих тощо. Одноразове грубе порушення службових обов'язків є самостійною підставою для припинення трудового договору, а тому суб'єкт владних повноважень має визначити, у чому конкретно полягає одноразове грубе порушення трудових обов'язків з боку працівника.
Як слідує з матеріалів справи, у наказі ДФС України від 15.02.2016 № 32-ДС про звільнення ОСОБА_2 йдеться про неналежне виконання службових обов'язків, визначених пп. 6 п. 5, пп. 2 п. 12 Положення про ГУ ДФС у Львівській області, наказами ГУ ДФС у Львівській області від 02.12.2014 № 56, від 28.07.2015 № 470 в результаті чого позивача вирішено звільнити із займаної посади за одноразове грубе порушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Відтак можна дійти висновку, що застосовуючи до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення з підстави одноразового грубого порушення трудових обов'язків (п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України) відповідач не навів у наказі про звільнення конкретного порушення. Натомість, в оскаржуваному наказі йдеться про тривале, системне порушення позивача, а саме неналежне виконання службових обов'язків, яке полягає в наступному.
Так 26.08.2014 між Головним управлінням Міндоходів у Львівській області (правонаступником якого є ГУ ДФС у Львівській області) та громадянином ОСОБА_3 укладено контракт з керівником підприємства, що є у державній власності, згідно з яким ОСОБА_3 призначений на посаду начальника Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр Міністерства доходів і зборів України у Львівській області» (правонаступником якого є ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області»).
Як зазначив суд першої інстанції та підтверджується наказом ДФС № 698 від 16.09.2015 про результати службової перевірки, що неналежне виконання службових обов'язків позивача полягало у виплаті премії та надбавки за інтенсивність праці та особливий характер роботи директору ОСОБА_3 протягом 7 місяців 2015 року незважаючи на збиткову діяльність ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», що суперечило п. 3.1 контракту з керівником ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» ОСОБА_3 , а саме щомісячні премії, надбавки та доплати виплачуються керівнику лише при забезпеченні в цілому прибуткової діяльності підприємства. Тобто така виплата, всупереч вимогам контракту, мала тривалий та систематичний характер, оскільки тривала протягом 7 місяців 2015 року.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову так і не встановив факту одноразового грубого порушення трудових обов'язків.
Більше того суд першої інстанції прийшов до висновку, що незалежно від того чи мало місце одноразове грубе чи систематичне порушення відповідачем правомірно застосовано п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, однак поза увагою суду залишилась підстава звільнення на чому і зосередив увагу Верховний Суд у цій справі в постанові від 24.10.2018 котрою касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Так Верховний Суд скасовуючи зазначені вище рішення суду вказав, що одноразове грубе порушення службових обов'язків є самостійною підставою для припинення трудового договору, а тому суб'єкт владних повноважень має визначити, у чому конкретно полягає одноразове грубе порушення трудових обов'язків з боку працівника. При розгляді справ про поновлення на роботі суди мають з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом і перевіряти їх на відповідність закону. Визнаючи звільнення позивача законним, суди вважали, що зафіксовані в акті службової перевірки факти порушення ОСОБА_2 покладених на нього трудових обов'язків, знайшли своє підтвердження. Водночас суди не надали жодної правової оцінки доводам позивача, якими він обґрунтовував свій адміністративний позов та апеляційну скаргу, про те, що фактично підставою для його звільнення було систематичне невиконання ним своїх обов'язків. Правова оцінка юридичній кваліфікації підстави звільнення позивача за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, з огляду на його посадові обов'язки, в судових рішеннях відсутня.
В результаті чого Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір, суди не з'ясували обґрунтованість звільнення позивача за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, не встановили, чи можна кваліфікувати проступок ОСОБА_2 як одноразове грубе порушення ним своїх трудових обов'язків, та не вказали ознаки цього проступку.
А тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку відмовляючи позивачу в задоволенні позову, оскільки, як встановлено вище, неналежне виконання службових обов'язків останнього мали тривалий та систематичний характер, що в свою чергу виключає застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з підстави одноразового грубого порушення трудових обов'язків за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
При вирішення цього спору колегія суддів зокрема взяла до уваги твердження Верховного Суду викладених в постановах від 10.05.2019 у справі № 803/2339/15 та від 29.08.2019 у справі № 826/6748/16, від 24.10.2018 у справі 813/851/16.
З огляду на встановлене та практику Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 15.02.2016 № 32 - ДС «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлення останнього на посаді заступника начальника Головного управління ДФС у Львівській області, оскільки ДФС України при прийнятті оскаржуваного наказу дійшла помилкового висновку про наявність в діях позивача одноразового грубого порушення трудових обов'язків, що стало підставою для звільнення з посади.
Водночас при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 1, 2 п. 8 вказаного Порядку).
В матеріалах справи наявна довідка № 05-32-254 від 01.04.2016 з якої слідує, що середньомісячна та середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 , який працював у ГУ ДФС у Львівській області, за два місяці, що передують лютому 2016 року (грудень 2015 - січень 2016) становить: нараховано середньомісячна 5932, 08 грн; нарахована середньоденна 282, 48 грн. Однак з наведеної довідки неможливо встановити чи такий розрахунок здійснено з врахування податків і зборів.
А тому, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.02.2016 по 24.09.2019, однак вважає, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснити роботодавець при виконанні судового рішення з врахуванням наведеного вище.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року у справі № 813/851/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 15 лютого 2016 року № 32 - ДС «Про звільнення ОСОБА_2 ».
Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Головного управління ДФС у Львівській області.
Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 лютого 2016 року по 24 вересня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді В. З. Улицький
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2019 року