01 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8336/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Обрізка І.М., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 460/61/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Дудар О.,
час ухвалення рішення - 07.05.2019 року, 11:18 год,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 20.05.2019 року,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-1) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову, викладені наступним чином:
- визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо непризначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (податкової міліції), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції" та статті 356 Податкового кодексу України;
- зобов'язати Державну фіскальну служби України призначити, а Головне управління ДФС у Рівненській області - виплатити: одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (податкової міліції), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції" та статті 356 Податкового кодексу України, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності - 26 січня 2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 26.01.2017 у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок проходження служби в органах податкової міліції. Відповідачем протиправно відмовлено у призначенні такої допомоги. Причина відмови - законодавча неврегульованість проведення розрахунку та виплати допомоги працівникам податкової міліції після набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Рішення суду першої інстанції оскаржили відповідачі, подавши на нього апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі апелянт - Державна фіскальна служба України зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене із порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що Закони України "Про міліцію" та "Про Національну поліцію" не поширюються на працівників податкової міліції. Відтак, підстави для призначення та виплати позивачу допомоги згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції" відсутні.
Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що покладення на відповідача обов'язку призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу не вважатиметься втручанням у їхні дискреційні повноваження.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт - Головне управління ДФС у Рівненській області зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене із порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути захищені лише порушені права. На час розгляду даної справи права та інтереси позивача в частині непризначення одноразової грошової допомоги порушені не були.
Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що покладення на відповідача обов'язку призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу не вважатиметься втручанням у їхні дискреційні повноваження.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог
Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, представника позивача, представника відповідачів, дослідивши обставини справи, доводи апеляційних скарг та заперечення на них, колегія суддів приходить до переконання, що вони не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не обґрунтували обставини, на яких ґрунтуються їхні заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити повністю.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що у період з 17.08.1998 по 06.06.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на службі в органах податкової міліції.
Наказом Головного управління ДФС у Рівненській області від 02.06.2017 №25-о ОСОБА_1 був звільнений з посади та з органів податкової міліції у запас Збройних Сил України за п.64 пп."б" (через обмежений стан здоров'я) згідно з Постановою КМ УРСР від 29.07.1991 №114.
Зазначені вище обставини підтверджуються трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 , наказом Головного управління ДФС у Рівненській області від 02.06.2017 №25-о "По особовому складу податкової міліції" (а.а.с.12-13, 49).
Згідно зі свідоцтвом про хворобу №23, виданим 30.01.2017 військово-лікарською комісією за розпорядженням УКЗ ГУНП в Рівненській області, ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним - у військовий. Виявлені захворювання пов'язані з проходженням служби в органах податкової міліції (а.с.14).
Відповідно до довідки серії АГ №000307 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, виданої 31.01.2017 міжрайонною спеціалізованою кардіологічною МСЕК, ступінь втрати ОСОБА_1 професійної працездатності становить 50%, причина втрати працездатності - захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах податкової міліції (а.а.с.15-16).
Згідно з довідкою до акта огляду медико-санітарною комісією серії АВ №0700888 від 31.01.2017, ОСОБА_1 з 26 січня 2017 року було встановлено третю групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах податкової міліції (а.с.17).
07.02.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у Рівненській області із заявою (рапортом) про проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах податкової міліції. До заяви (рапорта) було додано: копію довідки МСЕК щодо визначення ступеня втрати працездатності, копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідку НАСК "Оранта" (а.а.с.132-133).
24.04.2018 Головне управління ДФС у Рівненській області скерувало до Державної фіскальної служби України листом від 24.04.2018 №1848/8/17-00-04-211 висновок разом з документами для прийняття рішення щодо достатності підстав та документів для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, ОСОБА_1 (а.с.50).
11.07.2018 ОСОБА_1 отримав від Головного управління ДФС у Рівненській області копію листа Державної фіскальної служби України від 14.06.2018 №17815/7/99-99-04-02-17 "Про повернення документів" (а.с.131).
Згідно з листом Державної фіскальної служби України від 14.06.2018 №17815/7/99-99-04-02-17 "Про повернення документів", на сьогодні проведення розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції законодавчо не врегульовано. Після втрати чинності Законом України "Про міліцію" виплата та розрахунок зазначеної допомоги здійснюється на виконання судових рішень, що набрали законної сили (а.с.51).
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 356.1 статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990р. № 565-XII та Законом України від 24.03.1998р. №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідності до частини 7 статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII у разі отримання працівником міліції поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому розмір одноразової грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.
Отже, статтею 23 Закону України «Про міліцію» передбачено, що право на одноразову грошову допомогу у працівника податкової міліції виникає, зокрема у разі часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, під час виконання ним службових обов'язків. 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990р. №565-ХІІ та набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIІI.
Пунктом 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень нового Закону передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
На виконання статті 23 Закону України «Про міліцію» постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах податкової міліції у Головному управлінні ДФС у Рівненській області.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, визначеному статтею 23 Закону України «Про міліцію», та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. №850.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлена у постанові Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №822/456/16; від 19.09.2018 року у справі №822/910/17 та від 31.10.2018 року у справі №757/9476/17-а.
Пунктом 7 Порядку №850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 також встановлено, що особам, які до набрання чинності Законом №208-VIII мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку №707.
Отже, призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №707 можливе лише за умови, що особа мала право на отримання такої допомоги до 12.03.2015.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності у 2017 році, тобто після 12.03.2015, а тому розмір допомоги має бути визначений відповідно до Закону №565-XII та Порядку №850, а саме: у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" (Olsson v. Cweden) від 24 березня 1988 року (заява №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні: будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію; фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав; закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади. Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до сформованої практики Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Класс та інші проти Німеччини" (Klass and Others v. Germany) від 6 вересня 1978 року (заява №5029/71), із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) від 13 січня 2011 року (заява №28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп.28 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Колегія суддів відхиляє посилання апелянтів на втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки суд захищає порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Враховуючи те, що на звернення позивача ГУ ДФС у Рівненській області 24.04.2018 скерувало до Державної фіскальної служби України листом від 24.04.2018 №1848/8/17-00-04-211 висновок разом з документами для прийняття рішення щодо достатності підстав та документів для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, ОСОБА_1 (а.с.50), то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідачів призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (податковій міліції), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції" та статті 356 Податкового кодексу України, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з 26 січня 2017 року.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачами в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 460/61/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді І. М. Обрізко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 02.10.2019 року