' Справа № 826/10001/18 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
24 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Собківа Я.М., Мельничук В.П.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року
у справі № 826/10001/18 (розглянуту в порядку спрощеного позовного провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 20 листопада 2017 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 16 лютого 2018 року № 18;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти відповідне рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу, 14 квітня 1977 року у зв'язку із встановленням інвалідності третьої групи, що настала внаслідок травми отриманої у зв'язку із виконанням обв'язків військової служби по захисту Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності 20.11.2017, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей " та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №68068 від 06.12.2017.
За посиланням позивача, рішення комісії Міністерства оборони України, викладене в протоколі №18 від 16.02.2018 є неправомірним та порушує права позивача на його соціальний і паровий захист. При цьому, застосування до позивача приписів частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» можливе лише уразі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 20.11.2017, однак в даному випадку застосування такої норми є недоречним, на підтвердження чого позивачем наведено практику Верховного Суду з розгляду аналогічних спорів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 20 листопада 2017 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 16 лютого 2018 року № 18 та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти відповідне рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок травми отриманої у зв'язку із виконанням обв'язків військової служби по захисту Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності 20.11.2017, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей " та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням проведених виплат.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Позивачем надано письмові пояснення на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.
Представник позивача та позивач в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечували та просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з наявних матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 15.06.2014 по 03.03.2015 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Так, 13.05.2015 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби та 01.09.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що сталася 20.08.2014. Вказане підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААА №013988 від 01.09.2015.
Матеріали справи свідчать, що 20.08.2016 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу за 25% втрати працездатності в сумі 24 115,00 грн.
Разом з тим, 28.11.2017 під час проведення повторного огляду органами МСЕК позивача визнано інвалідом III групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серія AB № 0968068 від 06.12.2017.
З огляду на викладене позивач 12.12.2017 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Департаменту фінансів Міністерства оборони України із заявами щодо розгляду питання виплати йому одноразової грошової допомоги, з урахуванням раніше (20.08.2016) виплаченої суми коштів.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.03.2018 №ВСЗ/396 позивача повідомлено, що за розглядом його документів відповідно до Протоколу №18, затвердженого Міністром оборони України 16.02.2018, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.02.2018 №18 встановлено, що оскільки групу інвалідності позивача встановлено понад дворічний термін, після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Допомога у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності виплачена в сумі 24 115,00 грн.
Вважаючи, що відповідачем порушене право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності саме ІІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством оборони України порушено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач уникає виконання покладених на нього законодавчими актами обов'язків, щодо належного соціального-правового забезпечення осіб, які отримали інвалідність у зв'язку із проходженням військової служби.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".Згідно ч.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Так, відповідно до п.5 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 162 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Згідно з ч.9 ст.163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до пп. 1 п. 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
- 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;
- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;
- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
З аналізу наведених норм вбачається, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання втрати працездатності, а не з моменту звільнення з військової служби.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеною в постановах від 18.11.2014 у справі № 21-446а14 та від 21.004.2015 у справі №21-135а15 та в постанові Верховного Суду у справі №288/349/17 від 22.03.2018.
Необхідно зазначити, що частинами 2, 4 ст.163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Тобто, з аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.
Як вбачається з матеріалів справи, 25% втрати працездатності позивачу встановлено з 01.09.2015 року за наслідками первинного огляду, в той час, як ІІ групу інвалідності позивачу встановлено з 28.11.2017 року за наслідками повторного огляду, тобто після спливу передбаченого дворічного строку.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч.4 ст.163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2014 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 20.06.2017 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Колегія суддів також звертає увагу, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до переконання, що Міністерством оборони України протиправно відмовлено позивачу у наданні позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи, з підстав вказаних у рішенні, відтак судом першої інстанції зроблено вірні висновки щодо існування підстав для задоволення позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підставі, зазначених у п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Я.М. Собків
В.П. Мельничук
Повний текст постанови складено 30.09.2019 року