ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 вересня 2019 року Справа № 903/262/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Дужич С.П. , суддя Коломис В.В.
секретар судового засідання Кравчук О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Питель Л.С.
від відповідача: Петрова Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 09.07.2019 суддею Слободян О.Г. у м. Луцьку, повний текст складено 19.07.2019, у справі № 903/262/19
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвіктас"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська Аграрна Компанія"
про стягнення 711 100 грн.
Позивач - ТОВ “Інвіктас” звернувся до суду з позовом, в якому просить, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, стягнути з відповідача - ТОВ “Волинська аграрна компанія” безпідставно отримані кошти в сумі 711100 грн. Також просить стягнути 10 666,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що протягом 2016 року позивачем згідно усних домовленостей здійснено перерахування відповідачу попередньої оплати за пшеницю та с/г продукцію в загальній сумі 711100грн., що посвідчується платіжними дорученнями. Оскільки сторони не дійшли згоди щодо умов договору, договір не уклали, відносини між сторонами є бездоговірні. Враховуючи, що відповідачем не поставлено позивачу пшеницю згідно усних домовленостей, позивач просить стягнути з відповідача попередньо перераховані кошти, як безпідставні.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.07.2019 у справі № 903/262/19 в позові відмовлено.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, довіреністю №3 від 14.03.2016 позивач - ТОВ «Інвіктас» уповноважив Гораєвську Л.В. на укладення договору та бути його представником перед ТОВ «Волинська аграрна компанія». Договір купівлі-продажу, укладений між позивачем та відповідачем, є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався, а тому був обов'язковим для виконання сторонами. Твердження позивача про те, що договір купівлі-продажу №01/03 від 18.03.2016 вважається неукладеним у зв'язку з тим, що сторонами не досягнуто згоди зі всіх істотних умов договору, спростовується посиланням позивача у платіжних дорученнях на вищевказаний договір, підписом повноважного представника у видаткових накладних про отримання пшениці фуражної, включення податкових накладних до податкового кредиту декларацій з ПДВ ТОВ «Інвіктас» за березень-серпень 2016 року. Враховуючи, що господарські операції, а саме поставка пшениці фуражної згідно видаткових накладних, здійснювались сторонами на підставі договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №01/03 від 18.03.2016 та спірні грошові кошти були перераховані позивачем з посиланням на цей договір, у суду відсутні підстави для задоволення позову. Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що в частині стягнення 265000 грн. слід відмовити у зв'язку із спливом позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ "Інвіктас" подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В обгрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції не обгрунтував чому відхилено аргументи та докази позивача та не взято їх до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення. Зокрема, в якості доказу повноважень ОСОБА_1 на підписання договору та документів щодо поставки товару, судом взято до уваги надану відповідачем копію довіреності № 3 від 14.03.2016, яку нібито було видано від ТОВ "Інвіктас" на ім'я ОСОБА_1 . Однак позивачем було надано суду реєстр виданих довіреностей за період з 01.01.2016 по 30.04.2016, з якого видно, що така довіреність від імені ТОВ "Інвіктас" не видавалась. Крім того, керівником ТОВ "Інвіктас" Пеньковською Л. ОСОБА_2 . були надані суду письмові пояснення, що вона такої довіреності ніколи не підписувала та не видавала. Оригінал довіреності відповідач суду не надав, а позивач в свою чергу поставив під сумнів надану копію. Також під час розгляду справи позивачем неодноразово наголошувалось, що якби поставки сільгосппродукції дійсно відбувались, повинні були б бути документи, що посвідчують перевезення такої продукції зі складу відповідача. Однак такі докази відсутні. Надані відповідачем копії податкових накладних вважає неналежними доказами, оскільки останні не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не можуть посвідчувати факт поставки. Звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно застосував позовну давність в частині стягнення 265000 грн. попередньої оплати, оскільки такий строк не пропущено з огляду на відсутність встановленого строку вионання зобов'язання та направлення вимоги позивачем в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України лише 12.03.2019 року. Враховуючи наведені доводи просить апеляційну скаргу задоволити.
В судовому засіданні представник позивача підтримав викладені в апеляційній скарзі обставини.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів скаржника заперечує. Зазначає, що надана представником позивача довіреність містила чіткі повноваження підписувати від імені довірителя договори купівлі-продажу, включаючи первинні документи на здійснення господарських операцій, видаткових накладних та отримання с/г продукції, тощо. Довіреність та договір були підписані та скріплені печаткою позивача, а тому у відповідача не виникало жодних сумнівів щодо повноважень представника. Оригінал довіреності у відповідача відсутній, оскільки в момент підписання договору було зроблено копію останньої та засвідчено представником. З даного приводу суду були надані письмові пояснення. Відтак, договір купівлі-продажу було укладено та на його виконання позивачем протягом 4-х місяців перераховувались кошти. Отримання товару стверджується видатковими накладними, податковими накладними. Тобто, вчинені сторонами юридично значимі дії свідчать про спрямованість на схвалення договору та настання правових наслідків. Вказує, що заперечуючи доказовість податкових накладних, позивач замовчує факт включення до податкового кредиту накладної № 2 від 21.04.2016 на загальну суму 865200,00 грн. з ПДВ на підставі господарської операції з ТОВ "Волинська аграрна компанія". Також відзначає, що позивач посилаючись на ст. 1212 ЦК України належними доказами не довів того, що правова підстава набуття відповідачем спірних грошових коштів відпала. З огляду на вказане просить відмовити в задоволенні скарги.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала викладені у відзиві заперечення.
Під час розгляду справи до суду апеляційної інстанції надійшов лист Гораєвської ОСОБА_3 (вх. № 31918/19 від 17.09.2019) з доданою нотаріально завіреною заявою від 05.09.2019, яку остання просить прийняти до уваги при розгляді справи № 903/262/19.
Зазначений лист та заява від 05.09.2019 судом апеляційної інстанції до уваги не примаються, оскільки за вимогами ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються учасниками справи (позивачами, відповідачами, третіми особами) Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не являється учасником справи № 903/262/19.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 09.07.2019 у справі № 903/262/19 залишити без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2016 між ТОВ «Волинська аграрна компанія» (продавець) та ТОВ «Інвіктас» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №01/03, підписаний від імені ТОВ «Волинська аграрна компанія» - Гораєвською А.В., а від імені ТОВ «ІНВІКТАС» представником за довіреністю - Гораєвською Л.В. (а.с.53-55).
Довіреністю №3 від 14.03.2016, ТОВ «Інвіктас» (Довіритель) в особі директора ОСОБА_4 , яка діяла на підставі Статуту, уповноважило Гораєвську ОСОБА_5 бути представником Довірителя перед ТОВ «Волинська аграрна компанія» та його працівниками з усіх питань, пов'язаних з виконанням укладення договорів купівлі-продажу та отримання сільськогосподарської продукції. На виконання цієї довіреності ОСОБА_1 надаються серед інших право:
- підписувати від імені Довірителя договори купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, всі документи щодо виконання умов укладених договорів, включаючи первинні документи на здійснення господарських операцій: видаткові накладні на отримання с/г продукції тощо;
- діяти від імені Довірителя з усіх питань, пов'язаних з виконанням договорів купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та насіння, укладених з ТОВ «Волинська аграрна компанія»;
- подавати від імені Довірителя до ТОВ «Волинська аграрна компанія» будь-які документи, у межах укладених договорів;
- приймати від ТОВ «Волинська аграрна компанія» всі документи, пов'язані з виконанням укладених договорів купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та насіння, та розписуватися в їх отриманні;
- здійснювати від імені Довірителя господарські операції, пов'язані з отриманням від ТОВ «Волинська аграрна компанія», а також отримувати їх відповідно до умов укладених договорів;
- здійснювати від імені Довірителя господарські операції, пов'язані з отриманням від ТОВ «Волинська аграрна компанія» сільськогосподарської продукції та насіння, а також отримувати їх відповідно до умов укладених договорів;
- вчиняти всі інші дії, що не суперечать чинному законодавству та необхідні для здійснення наданих цією довіреністю повноважень. Довіреність видана без права передоручення і дійсна до 31.12.2016р.
Копія даної довіреності, з відміткою «Згідно з оригіналом», підписом та печаткою ТОВ «Інвіктас» міститься в матеріалах справи (а.с.146).
За умовами п.п. 1.1, 1.2 договору поставки №01/03 продавець зобов'язується передавати у власність покупцеві насіння пшениці 6 класу та насіння інших сільськогосподарських культур, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Асортимент, ціна за одиницю, строк та умови поставки ТМЦ, які підлягають поставці за цим договором, визначаються Сторонами у рахунках на оплату, видаткових накладних та податкових накладних, які є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 3.1 договору оплата ТМЦ за цим договором здійснюється на рахунок продавця, що вказаний в розділі 10 договору.
Платіжними дорученнями №150 від 18.03.2016, №180 від 07.04.2016, №222 від 22.04.2016, №259 від 10.05.2016, №299 від 25.05.2016, №304 від 27.05.2016, №337 від 06.06.2016, №388 від 24.06.2016, №404 від 04.07.2016 та №495 від 10.08.2016 позивач перерахував відповідачу кошти за пшеницю та с/г продукцію на загальну суму 711100грн. (а.с.7-11).
У вищезазначених платіжних дорученнях, в графі «призначення платежу» вказано: «Попередня оплата за пшеницю фуражну зг.дог.№01/03 від 18.03.2016р., в.т.ч. ПДВ 20%» (а.с.7-11).
Відповідач - ТОВ «Волинська аграрна компанія» в свою чергу також виконав умови договору поставки №01/03 та поставив відповідачу товар на загальну суму 1382200 грн., що підтверджується видатковими накладними №6 від 18.03.2016, №1 від 07.04.2016, №2 від 21.04.2016, №1 від 10.05.2016, №2 від 25.05.2016, №3 від 27.05.2016, №9 від 06.06.2016, №10 від 24.06.2016, №1 від 18.07.2016, податковими накладними та квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних до них (а.с.56-82).
Факт отримання товару позивачем підтверджується підписами представника ТОВ «Інвіктас» за довіреністю №3 від 14.03.2016р. Гораєвською ОСОБА_3 у видаткових накладних в графі “отримав(ла)”, засвідченими печатками позивача на вказаних накладних.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 638, 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Як зазначалось вище, довіреністю №3 від 14.03.2016 позивач - ТОВ «Інвіктас» уповноважив Гораєвську Л.В. на укладення договору та бути його представником перед ТОВ «Волинська аграрна компанія».
Апелянт зазначає, що вказана довіреність ТОВ "Інвіктас" не видавалась, що стверджується наданим суду реєстром виданих довіреностей за період з 01.01.2016 по 30.04.2016, а також письмовими поясненнями керівника - ОСОБА_4 ., за якими остання стверджує що такої довіреності не видавала та не підписувала. Поряд з цим, посилаючись на положення ч. 6 ст. 91 ГПК України, скаржник ставить під сумнів відповідність поданої відповідачем копії довіреності.
З даного приводу колегією суддів відмічається, що надана відповідачем завірена копія довіреності (а.с. 146) містить всі передбачені ст. ст. 245-247 ГПК України реквізити та підпис керівника ОСОБА_4 скріплений печаткою ТОВ "Інвіктас", який візуально відповідає дійсному підпису останньої, вчиненому зокрема на поданій позовній заяві від 03.04.2019 у даній справі. Окрім того, дана копія довіреності хоча і завірена уповноваженою особою - ОСОБА_1 , однак містить оригінальний (в кольорі) відтиск печатки ТОВ "Інвіктас".
Доказів того, що експертним шляхом встановлено ознаки підроблення підпису ОСОБА_4 на вказаній довіреності, скаржником не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційній інстанції. Також не спростовано факту проставлення діючої печатки товариства.
Поданий позивачем реєстр виданих товариством довіреностей (а.с. 104) не може беззаперечено свідчити про її невчинення, оскільки такий реєстр є внутрішнім документом позивача та може бути скорегований останнім на власний розсуд. Також і письмові пояснення керівника ОСОБА_4 не можуть бути достатнім доказом на спростування викладених обставин.
Стосовно неподання відповідачем оригіналу довіреності слід зазначити, що жодним нормативним актом не встановлено зобов'язання передавати контрагенту оригінал довіреності, що підтверджує повноваження підписанта, під час укладення договору. Відтак, наявність у відповідача завіреної копії довіреності не викликає обгрунтованих сумнівів у існуванні оригіналу. Також з огляду на сукупність поданих доказів у справі, колегія суддів вважає що скаржник не довів обставин для неприйняття судом такого доказу до уваги.
Місцевим господарським судом вірно відмічено, що договір купівлі-продажу № 01/03 від 18.03.2016, укладений між позивачем та відповідачем, є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався. Обставин нікчемності останнього скаржником не доведено, а тому договір був обов'язковим для виконання сторонами.
Твердження про те, що договір купівлі-продажу №01/03 від 18.03.2016 вважається неукладеним у зв'язку з тим, що сторонами не досягнуто згоди зі всіх істотних умов договору, спростовується посиланням позивача у платіжних дорученнях на вищевказаний договір, підписом повноважного представника у видаткових накладних про отримання пшениці фуражної, включення податкових накладних до податкового кредиту декларацій з ПДВ ТОВ «Інвіктас» за березень-серпень 2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи, що спірні грошові кошти були перераховані позивачем не безпідставно, а на виконання умов договору, укладеного між сторонами, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що правові підстави застосування вищезазначеної норми до даних відносин відсутні.
Оскільки господарські операції, а саме поставка пшениці фуражної згідно видаткових накладних, здійснювались сторонами на підставі договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №01/03 від 18.03.2016 та спірні грошові кошти були перераховані позивачем з посиланням на цей договір, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В підсумку суд апеляційної відмічає, що скаржником належними доказами не спростовано факту уповноваження особи на вчинення правочину від імені ТОВ "Інвіктас", не спростовано правомірність укладеного договору та вчинених на його виконання дій.
Поряд з цим суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо застосування строку позовної давності, з огляду на подану відповідачем заяву, до вимог в частині стягнення 265000,00 грн. попередньої оплати згідно платіжного доручення № 150 від 18.03.2016.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на вказане колегія суддів відмічає, що як зазначено вище, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову в позові, встановивши відсутність порушеного права позивача з огляду на заявлені предмет, підстави позову та подані іншою стороною докази на спростування вимог. Відповідно застосування строків позовної давності в даному випадку є помилковим.
Відповідно до ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
За змістом ч.1, 2 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).
Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у позові у даній справі, однак мотивація стосовно застосування строків позовної давності в частині позовних вимог про стягнення 265000,00 грн. попередньої оплати згідно платіжного доручення № 150 від 18.03.2016 підлягає виключенню як неправильно застосована, з огляду на що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Понесені скаржником судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за ним.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Волинської області від 09 липня 2019 року у справі №903/262/19 змінити в мотивувальній частині, виклавши останню в редакції даної постанови. В інших частинах рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №903/262/19 повернути господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "30" вересня 2019 р.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Коломис В.В.