вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" вересня 2019 р. Справа№ 910/5174/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів: Сітайло Л.Г.
Зубець Л.П.
За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.
представників сторін:
від позивача - Панченко Ю.В. ( довіреність б/н від 09.07.2019);
від відповідача - Гапоненко Р.І. (ордер серія АА №1003047 від 25.07.2019);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 року
у справі №910/5174/19 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно - Агротрейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки"
про стягнення заборгованості у розмірі 1 729 155грн. 48коп.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 у справі № 910/5174/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Агротрейд" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 101009,60грн., інфляційні у розмірі 176 850,00грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 400 515, 07 грн. та судовий збір у розмірі 25 175,62грн. В іншій частині позову - відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду грунтується на тому, що:
- у зв'язку з тим, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов'язання перед позивачем з повернення попередньої оплати згідно з графіком відповідно до п.1.1 додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНО-АГРОТРЕЙД" виникло право на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "СВІТ АГРОТЕХНІКИ" інфляційних та 3 % річних та відповідно право вимоги їх сплати;
- умовами додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору сторони визначили, що зобов'язання постачальника з поставки товару у кількості 5000,000 метричних тон за договором вважаються припиненими, тобто у відповідача виникло інше зобов'язання - грошове з повернення суми попередньої оплати за узгодженим з позивачем графіком;
- сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення у додатковій угоді саме такої умови: "п. 1.3. В разі порушення строків або обсягів здійснення платежів згідно графіку викладеного у п. 1.1. цієї додаткової угоди. Покупець має право нарахувати постачальнику санкцію в розмірі 24% річних, що нараховується на всю суму передоплати (5000000,00 грн.) за період з моменту отримання передоплати (20.06.2017) до моменту повернення всієї суми передоплати.".
Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2019 у справі № 910/5174/19 скасувати частково і ухвалити нове рішення. Яким відмовити позивачу у стягненні з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 400 515, 07 грн.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що:
- умовами п.1.3 додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року сторони узгодили застосування санкції, тобто штрафної санкції із визначеним розміром стягнення, проте спеціальний строк позовної давності до вказаної вимоги сплив 21.12.2018 року;
- матеріали справи не містять доказів користування чужими грошовими коштами, а тому стаття 536 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню;
- стягнення 3% річних та інфляційних можливе лише за порушення грошового зобов'язання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2019, справу № 910/5174/19 призначено до розгляду на 23.09.2019.
Від позивача (13.09.2019) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ТОВ «Світ Агротехніки» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м.Києва від 26.06.2019 без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про те, що:
- виходячи із змісту п.1.3 додаткової угоди у випадку не повернення попередньої оплати за товар до продавця може застосовуватись саме проценти за користування чужими коштами, а не штрафна санкція, оскільки цим пунктом закріплено право покупця на стягнення цих процентів саме з моменту (дати) одержання попередньої оплати, а не з моменту прострочення зобов'язання;
- оскільки за своїм змістом стягнення 24% річних є користування чужими грошовими коштами, то до вказаних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності, а відтак позивачем заявлено позов щодо захисту свого порушеного права у межах трирічного строку позовної давності.
Від відповідача (23.09.2019) надійшла заява про винесення рішення щодо розподілу судових витрат, в якій відповідач просить:
- прийняти рішення, яким вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем за первісним позовом на загальну суму 54000 грн. в суді першої інстанції;
- прийняти рішення, яким вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених апелянтом за апеляційної скаргою на загальну суму 42000 грн. в апеляційній інстанції.
Зазначену заяву відповідача судовою колегією долучено до матеріалів справи.
Крім того, 23.09.2019 від відповідача надійшло клопотання про долучення судової практики до матеріалів справи, копію постанови Верховного суду України від 22.11.2010 у справі №14/80-09-2056 та копію постанови Верховного суду від 30.10.2018 у справі №917/63/18.
Зазначене клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи судової практики задовольняється, та залучається до матеріалів справи.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін судовою колегією встановлено.
16.06.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СВІТ АГРОТЕХНІКИ", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНО-АГРОТРЕЙД", як покупцем, укладено договір поставки №ТР/1606/17К, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити та передати у власність покупця кукурудзу 3-го класу врожаю 2017р. (товар) насипом, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар та оплатити його вартість.
Пунктом 2.2. договору визначено, що загальна вартість товару складає 23505 000,00 грн. +/-5% (залежно від кількості поставленого товару).
Сторони у п.4.1. договору узгодили, що загальна кількість товару, що постачається по цьому договору, складає 5 000,000 метричних тон +/-5%.
Підпунктом 3.1.1. передбачено, що покупець оплачує постачальнику 22% вартості партії товару протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури постачальника.
Відповідно до п. 5.1. договору постачальник зобов'язався поставити покупцю загальну кількість товару в строк до 30 листопада 2017 р.
Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.06.2018 р., а в частині не виконаних зобов'язань по цьому договору - до повного їх виконання. (п.8.1 договору).
На виконання умов договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату у розмірі 5000000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №СВ-1679 від 20.06.2017 року із зазначенням призначення платежу: "оплата за кукурудзу зг.дог. №ТР/1606/17К від 16.06.2017" та випискою по рахунку позивача.
Додатковою угодою №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року сторони визначили, що зобов'язання постачальника з поставки товару у кількості 5 000,000 тон за договором вважаються припиненими, а постачальник повертає покупцю сплачені останнім грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 грн. в строк до 21 грудня 2017 р. у відповідності з наступним графіком:
1 500 000,00 грн. - до 08.12.2017 р.;
1 500 000,00 грн. - до 15.12.2017 р.;
2 000 000,00 грн. - до 21.12.2017 р.
Пунктом 1.3. додаткової угоди сторони передбачили, що у разі порушення строків або обсягів здійснення платежів згідно графіку, викладеного у п. 1.1. додаткової угоди, покупець має право нарахувати постачальнику санкцію в розмірі 24% річних, що нараховується на всю суму передоплати (5000000,00 грн.) за період з моменту отримання передоплати (20.06.2017 р.) до моменту повернення всієї суми передоплати.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату у розмірі 5 000 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №СВ-1679 від 20.06.2017 року із зазначенням призначення платежу: "оплата за кукурудзу зг.дог. №ТР/1606/17К від 16.06.2017" та випискою по рахунку позивача.
На виконання умов договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СВІТ АГРОТЕХНІКИ" повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНО-АГРОТРЕЙД" грошові кошти у розмірі 150 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по рахунку позивача за 12.01.2018 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року по справі №910/3789/18, яке набрало законної сили, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Агротрейд" в частині вимог про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Агротрейд" 4850000 грн. боргу, 72750 грн. витрат по оплаті судового збору.
На виконання умов договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року по справі №910/3789/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "СВІТ АГРОТЕХНІКИ" повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНО-АГРОТРЕЙД" грошові кошти у загальному розмірі 4 850 000 грн. 00 коп., що підтверджується виписками по рахунку Позивача за 15.08.2018 р. на суму 1 000 000 грн. 00 коп., за 17.08.2018 р. на суму 500 000 грн. 00 коп., за 20.08.2018 р. на суму 500 000 грн. 00 коп., за 28.08.2018 р. на суму 900 000 грн. 00 коп., за 31.08.2018 р. на суму 500 000 грн. 00 коп., за 04.09.2018 р. на суму 500 000 грн. 00 коп., за 05.09.2018 р. на суму 500 000 грн. 00 коп., за 11.09.2018 р. на суму 450 000 грн. 00 коп.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 року по справі №910/5113/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 року, у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" до товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Агротрейд" про визнання додаткової угоди недійсною в певній її частині відмовлено.
25.03.2019 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №19/09-101 про сплату 1400515 грн. 07 коп. процентів, передбачених п.1.3 додаткової угоди, що підтверджується копіями фіскального чеку, накладної, опису вкладення у цінний лист від 25.03.2019 р., у відповідь на яку відповідач листом №06-92 від 04.04.2109 року повідомив, що термін позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій сплив, а тому вимога не підлягає задоволенню.
Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Положеннями ч.1 ст.693 ЦК України унормовано, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар в установлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року по справі №686/21962/15-ц за наслідками неоднакового застосування норми права у подібних правовідносинах.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України N 6-49цс12 від 06.06.2012, N 6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі N 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі N 922/3087/17).
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі N 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У розумінні положень ст. 625 ЦК України, кредитором є будь-яка особа, в якої наявне право грошової вимоги.
Відтак, з огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов'язання перед позивачем з повернення попередньої оплати згідно з графіком відповідно до п.1.1 додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року, місцевий господарський суд обгрунтовано зазначив про те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНО-АГРОТРЕЙД" виникло право на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "СВІТ АГРОТЕХНІКИ" інфляційних та 3 % річних та відповідно права вимоги їх сплати. При цьому, умовами Додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору сторони визначили, що зобов'язання постачальника з поставки товару у кількості 5000,000 тон за договором вважаються припиненими, тобто у відповідача виникло інше зобов'язання - грошове з повернення суми попередньої оплати за узгодженим з позивачем графіком.
Перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем повернення попередньої оплати за договором за загальний період прострочки з 08.12.2017р. по 10.09.2018 р. у розмірі 101 790грн. 41коп. судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача з повернення попередньої оплати з огляду на наступне.
Додатковою угодою №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року сторони визначили, що зобов'язання постачальника з поставки товару у кількості 5 000,000 тон за договором вважаються припиненими, а постачальник повертає покупцю сплачені останнім грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 грн. в строк до 21 грудня 2017 р. у відповідності з наступним графіком:
1 500 000,00 грн. - до 08.12.2017 р.;
1 500 000,00 грн. - до 15.12.2017 р.;
2 000 000,00 грн. - до 21.12.2017 р.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно зі статтею 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.
Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17, у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15, від 08.10.2018 року у справі №927/490/18.
Виходячи з викладеного, відповідно до п.1.1 додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року прострочення відповідача зі сплати грошових коштів розпочинається з 09.12.2017 р., 16.12.2017 р., 22.12.2017 р. відповідно.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 09.12.2017 р. по 10.09.2018 р. у розмірі 101 009 грн. 60 коп.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, судова колегія також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 226 850 грн. 00 коп. за загальний період грудень 2017 р. - липень 2018 р. підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача на суму заборгованості 5000000 грн. 00 коп., оскільки прострочення розпочалося не з 21.12.2017 р., а з 22.12.2017 р. Крім того, при здійсненні розрахунку інфляційних, позивач не врахував, що інфляційні за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції, що зроблено позивачем. В даному випадку, позивач неправомірно нарахував інфляційні за грудень 2017 р. у розмірі 50000 грн. 00 коп., оскільки нарахував суму інфляційних за період прострочки виконання зобов'язань, менші за 15 днів (півмісяця). А тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні за загальний період січень 2018 р. - липень 2018 р. у розмірі 176 850 грн. 00 коп., оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог (в частині періоду прострочення відповідача за період лютий 2018 р. - липень 2018 р.).
За змістом ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч.3 статті 693 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.
Пунктом 1.3. додаткової угоди сторони передбачили, що у разі порушення строків або обсягів здійснення платежів згідно графіку, викладеного у п. 1.1. додаткової угоди, покупець має право нарахувати постачальнику санкцію в розмірі 24% річних, що нараховується на всю суму передоплати (5 000 000,00 грн.) за період з моменту отримання передоплати (20.06.2017 р.) до моменту повернення всієї суми передоплати.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає про те, що умовами п.1.3 додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року сторони узгодили застосування санкції, тобто штрафної санкції із визначеним розміром стягнення, проте спеціальний строк позовної давності до вказаної вимоги сплив 21.12.2018 року, однак такі доводи не можуть бути покладені в основу рішення з огляду на наступне.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Кваліфікуючими ознаками штрафу є:
а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).
б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:
а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях;
б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;
г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення
Умовами п.1.3 додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року сторони визначили, що вказана санкція нараховується з моменту отримання передоплати до моменту повернення всієї суми передоплати, в той час як штрафні санкції застосовуються з моменту прострочення виконання зобов'язання боржником. Крім того, розмір штрафу та пені обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а санкція, визначена сторонами, нараховується на всю суму попередньої оплати. За таких підстав, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що за своєю правовою природою санкція, передбачена п.1.3 додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року, є саме процентами за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, оскільки нарахована на суму попередньої оплати з моменту її отримання до дня повернення й такі проценти передбачені договором саме за користування відповідачем чужими грошовими коштами.
Доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів користування чужими грошовими коштами, а тому стаття 536 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню, не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки факти перерахування 20.06.2017 року на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ АГРОТЕХНІКИ" суми попередньої оплати підтверджується матеріалами справи та кінцевого повернення вказаних грошових коштів 11.09.2018 року, свідчать про користування відповідачем вказаними грошовими коштами протягом тривалого часу.
Крім того, як зазначалось раніше, Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Агротрейд" про визнання додаткової угоди №1 до договору поставки №ТР/1606/17К від 16 червня 2017 року, укладеної 01.12.2017 між ТОВ "Світ Агротехніки" та ТОВ "Зерно-Агротрейд" недійсною в частині умови, викладеній у пункті 1.3.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі №910/5113/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 року, у задоволенні позову відмолено.
У вказаній постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що "санкція" (від лат. sanction - непорушна постанова, найсуворіший припис) як багатозначний термін у юридичній лексиці має чотири основних значення: 1) заходи, що застосовуються до правопорушника і тягнуть для нього певні несприятливі наслідки; 2) структурна частина загальної норми, яка вказує на можливі заходи впливу на порушника даної норми; 3) термін "санкція" використовується в процесуальній сфері для визначення згоди компетентного державного органу на вчинення тих чи інших юридично значущих дій; 4) у міжнародному праві як заходи впливу щодо держави, яка порушила міжнародну угоду.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Перший вид господарських санкцій - відшкодування збитків - має на меті поновлення матеріальної сфери потерпілої сторони від господарського правопорушення. Це закріплено в частині 1 статті 224 Господарського кодексу України.
Застосування другого виду господарських санкцій, а саме, штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення. Згідно зі статтею 230, частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Третій вид господарських санкцій - оперативно-господарські санкції, які згідно частини 1 статті 235 Господарського кодексу України являють собою заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень господарського зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. Виходячи з цього законодавчого визначення, можна дійти висновку, що оперативно-господарські санкції виконують запобіжну функцію та мають на меті припинення порушення виконання господарських обов'язків та недопущення або мінімізацію їх негативних наслідків. Частиною 1 статті 236 Господарського кодексу України визначено перелік оперативно-господарських санкцій, які можуть передбачити сторони у господарських договорах, перелік яких, згідно частини 2 вказаної статті не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
Отже, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення у додатковій угоді саме такої умови: " п.1.3. В разі порушення строків або обсягів здійснення платежів згідно графіку викладеного у п. 1.1. цієї додаткової угоди. Покупець має право нарахувати постачальнику санкцію в розмірі 24% річних, що нараховується на всю суму передоплати (5000000,00 грн.) за період з моменту отримання передоплати (20.06.2017) до моменту повернення всієї суми передоплати." - а тому така умова не може бути визнана недійсною як така, що не відповідає статтям 536, 549, 625 Цивільного кодексу України, адже відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Норми чинного цивільного та господарського законодавства не встановлюють спеціальних обмежень щодо застосування такого виду санкції, яка встановлена пунктом 1.3. додаткової угоди, до правовідносин, що склалися між сторонами.
Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі №910/5113/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 року, підтверджено правомірність застосування до правовідносин сторін санкції, яка передбачена п.1.3 додаткової угоди №1 від 01.12.2017 року до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року, тому судом обґрунтовано відхилено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ АГРОТЕХНІКИ" від 08.05.2019 року про застосування спеціального строку позовної давності до вимог позивача про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1400515 грн. 07 коп.
Перевіривши розрахунок 24% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання з 20.06.2017 року по 10.09.2018 року у розмірі 1 400 515 грн. 07 коп. судова колегія погоджується з місцевим господарським судом, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 не підлягає скасуванню.
Щодо заяви відповідача про розподіл судових витрат на правову допомогу, то в задоволенні заяви судовою колегією відмовляється з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч.4 ст.129 Кодексу, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у зв'язку з чим судові витрати, понесені відповідачем на правову допомогу при розгляді даної справи, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 у справі № 910/5174/19 залишити без змін.
3. В задоволенні заяви відповідача про винесення рішення щодо розподілу судових витрат на правову допомогу - відмовити.
4 Матеріали справи №910/5174/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
5 Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 02.10.2019
Головуючий суддя С.А. Пашкіна
Судді Л.Г. Сітайло
Л.П. Зубець