вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" вересня 2019 р. Справа№ 910/1978/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Пашкіної С.А.
при секретарі Гуцал О.В.
за участю представників
від позивача: не з'явились
від відповідача: Кривопицька А.Ю. - дов. № б/н від 13.11.2018р.
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-
ЦЕНТР»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019р.
у справі № 910/1978/19 (суддя Р.Б. Сташків)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-
ЦЕНТР»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Воздвиженка»
про витребування рухомого майна з чужого незаконного
володіння
Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» про витребування з чужого незаконного володіння відповідача рухомого майна у кількості 200 одиниць, згідно наведеного у позові переліку, на загальну суму 453485,00 грн., що на праві власності належить позивачу та про зобов'язання відповідача передати позивачу рухоме майно, що залишилося за адресою: м. Київ, пров. Балтійський , 20 в нежитлових приміщення (автосалони Сітроен), загальною площею 724,00 кв.м., нежитлових будівлях «літ.Б», «літ.Т», нежитлових приміщеннях (виробничо-складський комплекс (СТО) загальною площею 1832,88 кв.м., нежитлових будівлях «літ.Б», «літ.З», «літ.Р», згідно наведеного у позові переліку у кількості 200 одиниць, на загальну суму 453485,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не допускає позивача до приміщень забрати з них належне позивачу на праві власності рухоме майно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2019р. у справі № 910/1978/19 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019р. у справі № 910/1978/19 повністю та ухвалити нове рішення по суті справи № 910/1978/19, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2019р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), судді: Зубець Л.П., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019р. та призначено справу № 910/1978/19 до розгляду на 25.09.2019р.
30.08.2019р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2018р. у справі № 910/1978/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
24.09.2019р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання в якому він просить суд розгляд справи відкласти у зв'язку з тим, що адвокат, який є представником позивача у даній справі, не може прибути у судове засідання через хворобу.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.
Розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Позивач - ТОВ «АІС-ЦЕНТР-СІТРОЕН» на підставі Договору суборенди нерухомого майна №СУ/НА-01 від 29.12.2017р. укладеного з ТОВ «НОВІ АВТО» орендувало нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення (автосалони Сітроен), загальною площею 724,00 кв.м., нежитлових будівель «літ.Б», «літ.Т», що знаходяться за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, 20, нежитлові приміщення (виробничо-складський комплекс (СТО) загальною площею 1832,88 кв.м., нежитлових будівель «літ.Б», «літ.З», «літ.Р», що знаходяться за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, 20 та асфальтований майданчик загальною площею 2775,00 кв.м. за вказаною адресою.
Зазначений договір укладено ТОВ «НОВІ АВТО» на підставі Договору оренди нерухомого майна №ИН/СА017-31 від 29.12.2017р. укладеного з ТОВ «ІКК «ІН-ВЕСТ».
Також 10.02.2017р. між позивачем та ТОВ «НОВІ АВТО» укладено договір суборенди №СА/НА-23, відповідно до якого позивачу було передано майно, факт передачі якого було оформлено Актами приймання-передачі основних засобів.
Згідно Договору управління майном (активами) від 06.09.2018р., зі змінами внесеними 11.09.2018р. Додатковим Договором про внесення змін до Договору управління майном (активами), укладеним між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (Національне агентство) та відповідачам - Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» (Управитель) та Акту приймання-передачі об'єкту нерухомого майна від 03.10.2018р. Національне агентство передало, а Управитель прийняв об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі літ. А, Б, З, І, Л,М, Р, місцезнаходження: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, загальна площа 21980,1 кв.м.
Позивач вказує, що протягом тижня відповідач надав можливість частково вивезти рухоме майно, що перебувало в автосалоні (офісні меблі, офісну та комп'ютерну техніку, плазми), однак для демонтування та вивозу майна, що знаходилося на території СТО (центр кузовного ремонту) часу надано не було і в подальшому фактично перешкодили в доступі до вказаного майна, мотивуючи, що майно не може бути відокремлене від будівель СТО, в зв'язку з чим позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про організацію допуску до приміщень, де залишилося майно, що на праві володіння належить позивачу з метою вивозу зазначеного рухомого майна, але останні залишилися без відповіді.
10.12.2018р. між ТОВ «НД-України» та позивачем укладено договір купівлі-продажу основних засобів за №НД/П003-17, що раніше орендувалося у ТОВ «НОВІ АВТО», згідно договору суборенди №СА/НА-23 від 10.02.2017р. та яке позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача про укладення якого було повідомлено відповідача, однак майно повернуто не було.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).
Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.
Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.
Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.
Аналіз ст. 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.
Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно , має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.
Позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача рухоме майно, згідно переліку у кількості 200 одиниць та зобов'язати останнього передати йому зазначене майно.
Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов'язки.
Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 184 Цивільного кодексу України речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.
Як вказувалось вище об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову.
Суд вважає, що майно перелічене в позові, яке є предметом спору, не визначено певними індивідуальними ознаками, майно не має кольору, дату виготовлення, матеріал, власні параметри (висота, ширина, довжина), пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо, а тому, у розумінні ст. 184 Цивільного кодексу України, є замінним майном аналогічного виду.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України витребуваною може бути тільки індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у своєму позові позивач чітко не визначив його підставу, обґрунтовує позов сукупністю статей, а саме: ст.ст. 316, 317, 319, 325, 387, 397-400 Цивільного кодексу України.
Враховуючи, що позивачем не зазначено будь-які описи, ознаки та характеристики заявленого до повернення майна (що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації) можливість встановлення і витребування такого майна із чужого незаконного володіння виключається.
Позивачем не надано доказів того, що на момент взяття в управління нерухомого майна зазначене позивачем рухоме майно перебувало у вказаних приміщеннях за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, 20 .
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи відповідача.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019р. у справі № 910/1978/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019р. у справі № 910/1978/19 - без змін.
2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР».
3. Матеріали справи № 910/1978/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
С.А. Пашкіна