вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" вересня 2019 р. Справа№ 910/15161/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Дідиченко М.А.
за участю представників:
від позивача: Тришкін Д.В. (довіреність б/н від 24.01.2019);
від відповідача: Сорока Л.М. (довіреність від 24.06.2019 № 24/06/2019);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу:
приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське"
на рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2019
(повне рішення складено 26.04.2019)
у справі № 910/15161/18 (суддя - Морозов С.М.)
за позовом приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" до товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна"
про тлумачення умов договору та визнання недійсним арбітражного застереження, -
В листопаді 2018 року позивач звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" про тлумачення змісту п. 9.3 договору на дослідження, розробку та видобуток газу метану родовища ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» від 05.07.2011 року та просив також визнати недійсним арбітражне застереження, що викладене в п. 9.3 договору на дослідження, розробку та видобуток газу метану родовища ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» від 05.07.2011 року, укладеного між сторонами.
Рішенням господарського міста Києва від 16.04.2019 у справі № 910/15161/18 у задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" (далі - позивач, скаржник) до товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (далі - відповідач) про тлумачення умов договору та визнання недійсним арбітражного застереження відмовлено повністю; судові витрати зі сплати судового збору покладено на позивача.
Мотивуючи зазначене рішення суд першої інстанції зазначив на те, що аналіз змісту договору від 05.07.2011 року свідчить про те, що правила встановлені статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст п. 9.3 зазначеного договору, оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору щодо порядку передачі на розгляд і вирішення будь-яких спорів, розбіжностей або вимог, що випливають із договору, міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України відповідно до Регламенту. Також, зазначив, що відповідач - ТОВ «Везерфорд Україна», іноземна інвестиція в статутному капіталі якого становить 100 % у розумінні Закону України «Про режим іноземного інвестування» є підприємством з іноземними інвестиціями, отже на підставі п. 2 статті 1 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» є суб'єктом звернення до МКАС при ТПП України для вирішення спорів по договору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - приватне акціонерне товариство "Шахтоуправління "Покровське" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначив на те, що висновки викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи. Заперечуючи правильність висновку суду першої інстанції про недоведеність підстав для тлумачення пунтку 9.3 укладеного сторонами договору від 05.07.2011, скаржник зазначає про існування у сторін цього договору права на судовий захист порушених прав, а також про наявність потреби у тлумаченні умов договору, якими врегульовано порядок вирішення спору між сторонами зазначеного договору, зокрема щодо можливості звернення з приводу вирішення спору до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС). Необхідність тлумачення умов договору від 05.07.2011 скаржник обґрунтовує також відсутністю у договорі чіткого положення про те, що спір сторін підлягає вирішенню у МКАС без згоди обох сторін договору. Аналізуючи зміст пунктів 9.2, 9.3, 12.7 договору від 05.07.2011, скаржник доходить висновку про недосягнення сторонами договору домовленості з приводу того, що їх спори підлягають вирішенню у МКАС незалежно від наявності відповідної двосторонньої згоди. Окрім того апелянт звертає увагу на те, що спори учасників договору від 05.07.2011 мають вирішуватись виключно господарським судом, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості передачі на вирішення міжнародного комерційного арбітражу спору за участі сторін цього договору у зв'язку з тим, що відповідач не набув статусу підприємства з іноземними інвестиціями та не має права звертатися до МКАС. З наведених підстав арбітражне застереження, викладене у пункті 9.3 договору від 05.07.2011, на думку скаржника, є нікчемним згідно частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України як таке, що порушує публічний порядок.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2019 залишено апеляційну скаргу без руху та надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору у розмірі 5 763 грн та доказів надсилання копії скарги відповідачу листом з описом вкладення.
18.06.2019 на виконання названої ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги разом з документами, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 5 763 грн та надсилання копії скарги відповідачу листом з описом вкладення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 16.07.2019 у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий суддя), Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.
03.07.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна", у якому він прость апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалене у даній справі рішення суду - без змін.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2019, у зв'язку з перебуванням судді Дідиченко М.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею - доповідачем, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Руденко М.А., Пашкіна С.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 прийнято апеляційну скаргу до провадження у визначеному складі суддів.
У судовому засіданні, яке відбулося 16.07.2019, розгляд апеляційної скарги розпочався по суті, у справі оголошено перерву до 12.09.2019.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2019, у зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею - доповідачем, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 прийнято апеляційну скаргу до провадження у визначеному складі суддів.
12.09.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське".
В судовому засіданні 12.09.2019 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 05.07.2011 сторонами укладено договір на дослідження, розробку та видобуток газу метану вугільного родовища ПАТ «ШУ «Покровське» (далі - договір від 05.07.2011), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався у відповідності із завданням замовника виконати роботи та послуги з реалізації певного проекту (пункт 2.1). (а.с. 14-48 )
Відповідно до пункту 9.3 вищевказаного договору сторони дійшли згоди з приводу того, що будь-який спір, розбіжність або вимога, які випливають із договору, підлягають передачі та розгляду МКАС згідно його регламенту. Арбітражний розгляд спорів здійснюється у складі трьох арбітрів, які призначаються згідно регламенту. Місце проведення суду - місто Київ, Україна. Мова арбітражного розгляду - українська.
Договір складено російською та англійською мовами.
Позивач вважає, що вищевказаний пункт договору не відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, оскільки ні нормами Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» ні положеннями Регламенту МКАС при ТПП України не передбачено можливості передачі на вирішення МКАС при ТПП України спору між двома суб'єктами права України, зареєстрованими згідно законодавства України. Посилаючись на ст. 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування», п.3 Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 928 вказав на те, що незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених законом. За його твердженнями Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не передбачено можливості передачі на розгляд МКАС при ТПП України спорів, в яких стороною є іноземне підприємство, яке створено за участі іноземних інвесторів, але за законодавством України.
Вказуючи на вищезазначені обставини, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що аналіз змісту договору від 05.07.2011 року свідчить про те, що правила встановлені статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст п. 9.3 зазначеного договору, оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору щодо порядку передачі на розгляд і вирішення будь-яких спорів, розбіжностей або вимог, що випливають із договору, міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України відповідно до Регламенту. Окрім того, вказав на те, що відповідач - ТОВ «Везерфорд Україна», іноземна інвестиція в статутному капіталі якого становить 100 %, у розумінні Закону України «Про режим іноземного інвестування» є підприємством з іноземними інвестиціями, отже на підставі п. 2 статті 1 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» є суб'єктом звернення до МКАС при ТПП України для вирішення спорів по договору. Також зазначив на те, що оскільки спростовано ту обставину, що відповідач не є суб'єктом звернення до МКАС при ТПП України у відповідності до положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», підстави для визнання положень пункту 9.3 договору про дослідження, розробку та видобуток газу метану вугільного родовища ПАТ «ШУ «Покровське» від 05.07.2011 щодо арбітражного застереження відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з нормами частин 1-3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При цьому згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Позивач оскаржує арбітражне застереження, викладене у пункті 9.3 договору від 05.07.2011, посилаючись на те, що відповідне положення договору порушує публічний порядок, оскільки спрямоване на обмеження його права на розгляд справи в господарському суді.
Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Респібліки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Частиною 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що до міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін можуть передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України. При цьому арбітраж, за приписами статті 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. Згідно з положеннями частини 1 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. При цьому право сторін погодити передачу спорів, які можуть виникнути між ними з укладеного правочину чи стосовно такого правочину, на розгляд арбітражу ґрунтується на вільному волевиявленні, тобто сторони такого правочину на власний розсуд вирішують питання щодо укладення арбітражної угоди та, відповідно, визначення арбітражу.
Як вставнолено, договір від 05.07.2011 укладено за участю товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна".
У статуті товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна", затвердженому Загальними зборами засновників ТОВ «Везерфорд Україна» та зареєстрованому державним реєстратором 12.12.2007, зазначено, що засновниками товариства є компанія «Везерфорд Глобал Продактс Лімітед» (Кіпр), розмір внеску якої до статутного капіталу становить 45 540 грн (що складає 99% від загального розміру статутного капіталу) та компанія «Лінкбірд Лімітед» (Кіпр), розмір внеску якої до статутного капіталу становить 460 грн. (що складає 1% від загального розміру статутного капіталу).
Відповідно до абзацу 5 статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс (а не з дня державної реєстрації іноземної інвестиції).
Господарським кодексом України передбачено дві категорії підприємств за критерієм участі іноземного інвестора та його частки у статутному капіталі: підприємства з іноземними інвестиціями (стаття 116) та іноземні підприємства (стаття 117). В іноземному підприємстві, створеному за законодавством України, іноземна інвестиція дорівнює 100% статутного фонду, в той час як у підприємстві з іноземними інвестиціями іноземна інвестиція складає від 10 до 99,99% статутного фонду. Водночас, і стаття 116 (частина 6), і стаття 117 (частина 4) Господарського кодексу України передбачають, що діяльність як підприємств з іноземними інвестиціями, так і іноземних підприємств регулюється цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування та іншими законодавчими актами. Тим самим законодавець вказує на те, що ці підприємства є різними формами здійснення іноземних інвестицій, що передбачені статтею 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування».
Вимогами статті 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» передбачено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств (підприємства з іноземними інвестиціями у розумінні статті 116 Господарського кодексу України); та створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю (іноземні підприємства у розумінні статті 117 Господарського кодексу України).
Отже, іноземне підприємство, про яке йдеться у статті 117 Господарського кодексу України, у розумінні Закону України «Про режим іноземного інвестування», фактично є різновидом підприємства з іноземними інвестиціями, визначальною ознакою якого є особливі вимоги до його учасників (ними можуть бути лише іноземні інвестори) та частки у статутному капіталі (в іноземному підприємстві іноземна інвестиція має становити 100%).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про режим іноземного інвестування» установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).
Анналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна", іноземна інвестиція в статутному капіталі якого становить 100%, у розумінні Закону України «Про режим іноземного інвестування» є підприємством з іноземними інвестиціями та у цьому зв'язку, в силу пункту 2 статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», є суб'єктом права на звернення до МКАС з метою вирішення спорів за договором від 05.07.2011.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваний правочин в частині встановлення арбітражного застереження не супречить діючому законодавству, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення публічного порядку внаслідок укладення цього договору, у зв'язку з чим підстави для застосування статті 203 ЦК України та задоволення позовної вимоги про визнання недійсним цього договору у відповідній частині відсутні.
Щодо позовної вимоги про тлумачення пункту 9.3 названого договору суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з приписами статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Статтею 213 ЦК України визначено, що тлумачення правочину може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом. Пунктами 3, 4 вказаної статті передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору, шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.
Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. Тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючі умови угоди.
Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Дослідивши усі обставини справи, колегією суддів встановлено відсутність у пункті 9.3 договору від 05.07.2011 (яким передбачено необхідність передачі будь-якого спору, розбіжності або вимоги, які випливають із цього договору, на розгляд МКАС) незрозумілих слів, понять, термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до ст. 213 ЦК України.
Водночас, заявляючи позовну вимогу про тлумачення змісту договору, позивач просить суд розтлумачити, що мали на увазі сторони під формулюванням пункту 9.3 з урахуванням тієї обставини, що відповідач в силу Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не є суб'єктом права на звернення до МКАС для вирішення спорів по договору з позивачем, а отже ним фактично порушено питання, яке суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення змісту правочину.
Відтак, з огляду на викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають повністю.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до скасування оскарженого рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2019 року у справі № 910/15161/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 у справі № 910/15161/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 у справі № 910/15161/18 залишити без змін.
Повернути до господарського суду м. Києва справу № 910/15161/18.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строки, передбачені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.10.2019
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Дідиченко