Справа № 420/4427/19
27 вересня 2019 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
24 липня 2019 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.
Підстава звернення до суду - позивач вважає, що суб'єкт владних повноважень порушив його права під час прийняття оскаржуваного рішення.
Ухвалою суду від 29.07.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у даній адміністративній справі.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку ст. 262 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням ДФС в Одеській області виставило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6002-52 від 07.11.2018 року, за якою станом на 21.02.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15 819 грн. 54 коп.
09 квітня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора з реєстраційною карткою на проведення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням. Після чого 10.04.2019 року була припинена підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за номером запису 25530060002006659, що обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Як зазначає позивач, до неї звернувся державний виконавець Ізмаїльського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області щодо погашення наявної боргу перед ДФС України в сумі 15 819 грн. 54 коп., після чого ій стало відомо про наявність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6002-52 від 07.11.2018 року.
Позивач вважає, що при складанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) виставленою Головним управлінням ДФС в Одеській області від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 відповідачем порушено чинне законодавство, оскільки до переліку платників податків єдиного внеску не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. При цьому, позивач зазначає, що 14.10.2008 року була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та будучи особою похилого віку та маючи проблеми із здоров'ям, вимушена була з березня 2011 року займатися лікуванням, а не підприємницькою діяльністю, в зв'язку з чим в період з березня 2011 року по квітень 2019 року фізична особа- підприємець ОСОБА_1 не здійснювала підприємницьку діяльність, дохід не отримувала, оскільки лікувалася, більш того, за весь цей період не подавала жодної звітності. Також, позивач вказує на те, що Головне управління ДФС в Одеській області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Разом з тим, відповідачем перевірок не проводилось та податкова звітність позивачем не надавалась.
15.08.2019 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача з позовними вимогами та обґрунтуванням позову не згоден, зазначає, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по- перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
У разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. В свою чергу, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, в тому числі згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. В свою чергу, обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості Позивача, станом на 31.10.2018 року, становить 15819,5 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-6002-52, відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, на думку відповідача, посилання позивача на необхідність наявності попереднього рішення або проведення документальної перевірки для винесення Вимоги не відповідають дійсності. Облікові дані є достатніми даними для винесення Вимоги, а сама Вимога і є рішенням органу доходів і зборів, яка не потребує прийняття додаткових попередніх рішень.
08.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про не спростування відповідачем доводів позивача викладених у позові.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволені адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Так, судом встановлено та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи, що Головним управлінням ДФС в Одеській області виставило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6002-52 від 07.11.2018 року, за якою станом на 21.02.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15 819 грн. 54 коп.
09 квітня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора з реєстраційною карткою на проведення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням. Після чого 10.04.2019 року була припинена підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за номером запису 25530060002006659, що обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Як зазначає позивач, до неї звернувся державний виконавець Ізмаїльського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області щодо погашення наявної боргу перед ДФС України в сумі 15 819 грн. 54 коп., після чого ій стало відомо про наявність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6002-52 від 07.11.2018 року.
Позивач вважає, що при складанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) виставленою Головним управлінням ДФС в Одеській області від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 відповідачем порушено чинне законодавство, оскільки до переліку платників податків єдиного внеску не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. При цьому, позивач зазначає, що 14.10.2008 року була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та будучи особою похилого віку та маючи проблеми із здоров'ям, вимушена була з березня 2011 року займатися лікуванням, а не підприємницькою діяльністю, в зв'язку з чим в період з березня 2011 року по квітень 2019 року фізична особа- підприємець ОСОБА_1 не здійснювала підприємницьку діяльність, дохід не отримувала, оскільки лікувалася, більш того, за весь цей період не подавала жодної звітності. Також, позивач вказує на те, що Головне управління ДФС в Одеській області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Разом з тим, відповідачем перевірок не проводилось та податкова звітність позивачем не надавалась.
Враховуючи зазначене позивач звернувся до суду з цим позовом.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI ( далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Дана стаття передбачає виключний перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
За приписами ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом України у постанові від 15 квітня 2014 року справа № 21-59а14, постанові від 23 лютого 2016 року справа № 822/4655/14 та Верховним Судом у постанові від 10.04.2018 справа № 826/28012/15.
Щодо доводів позивача, що Головне управління ДФС в Одеській області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок, суд зазначає, що Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.02.2015 року затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно п.4 Розділу VI якого вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї інструкції (для платника - фізичної особи). В свою чергу, обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості Позивача, станом на 31.10.2018 року, становить 15819,5 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-6002-52. Вказані обставини не заперечувались сторонами.
На підставі викладеного, суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 відповідачем сформована правомірно.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська, буд. 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області від 07.11.2018 року №Ф-6002-52 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.- відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Корой С.М.
.