27 вересня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1933/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про зобов'язання встановити статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , як батько померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , захворювання якого призвело до смерті, пов'язане із захистом батьківщини, звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі абзацу восьмого пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому, надав усі необхідні документи. Однак, Департамент соціальної політики Луцької міської ради безпідставно відмовив йому у наданні такого статусу.
Позивач вважає дії відповідача протиправними та просить задовольнити позов.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суддею одноособово (арк. спр. 1).
Вказану ухвалу Департамент соціальної політики Луцької міської ради отримав 17 липня 2019 року, що стверджується відповідним повідомленням про вручення (отримання) документів (арк. спр. 37а), однак її вимог не виконав, про причини невиконання не вказав, відзиву на позов не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, перевіривши доводи позивача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_2 , 1972 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; причина смерті: гостра серцева недостатність, постінфарктний кардіосклероз, перенесений в минулому інфаркт міокарда. Вказані обставини стверджуються довідкою про причину смерті (до форми № 106/о № 94 видається для поховання) від 22 лютого 2017 року (арк. спр. 32).
Відповідно до витягу із протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 109 від 25 березня 2019 року захворювання старшого сержанта запасу ОСОБА_2 , 1972 року народження, «Гостра серцева недостатність. Постінфарктний кардіосклероз. Перенесений в минулому інфаркт міокарда», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 01 березня 2017 року, довідкою про причину смерті № 94 від 22 лютого 2017 року, посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 04 квітня 2016 року управління персоналу штабу управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », довідкою про безпосередню участь в АТО від 109, виданою командиром в/ч пп НОМЕР_3 від 06 березня 2017 року, військово-обліковими документами, - захворювання, яке призвело до смерті так, пов'язане із захистом Батьківщини (арк. спр. 30).
На засіданні комісії щодо розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до пункту 11 статті 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 8, 9 статті 7 цього ж Закону, члена сім'ї загиблого (померлого) відповідно до пунктів 1, 3 статті 10 цього Закону та жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» 09 квітня 2019 року було розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо встановлення йому статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На засіданні Комісії було установлено, що згідно із поданими ОСОБА_1 документами (копії паспорта, пільгового посвідчення, свідоцтв про народження і смерть, довідки в/ч - польова пошта НОМЕР_3 від 06 березня № 109 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, витягу із протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 25 березня 2019 року № 109, витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 21 жовтня 2016 року № 295 по стройовій частині), його син, старший сержант ОСОБА_2 , 1972 року народження, учасник бойових дій, приймав участь в антитерористичні операції, з 21 жовтня 2016 року звільнений з військової служби в запас; помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Захворювання, яке призвело до смерті - так, пов'язане із захистом Батьківщини.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 шляхом голосування членів комісії вирішено відмовити у наданні статусу особи, на яку поширюється чинність абзацу восьмого пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки вказана норма може поширювати свою дію на батьків загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, що зазначено у протоколі засідання № 4 від 09 квітня 2019 року (арк. спр. 27).
Непогоджуючись із такою відмовою, позивач оскаржив її у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При вирішенні даного спору судом рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність абзацу 8 пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», прийняте відповідачем як суб'єктом владних повноважень, перевірялось на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дія цього закону розповсюджується на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Відповідно до абзацу восьмого пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, а також сім'ї працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення.
Згідно із абзацом дев'ятим пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХІІ порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п'ятому - восьмому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 740 (далі - Порядок № 740) визначено, що цей Порядок визначає процедуру надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон), деяким категоріям осіб.
Як передбачено абзацом п'ятим пункту 2 Порядку № 740, статус особи, на яку поширюється чинність Закону, згідно з цим Порядком надається: сім'ям військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) і працівників Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
За приписами пункту 3 Порядку № 740 до членів сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку, належать, зокрема, батьки.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 740 підставами для надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, є для осіб, зазначених в абзаці п'ятому пункту 2 цього Порядку: свідоцтво про смерть (копія) або повідомлення про загибель особи; документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, або документи про безпосереднє залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення; постанова штатної військово-лікарської комісії відповідного військового формування.
За правилами пунктів 5, 6 Порядку № 740 для встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, членам сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку, необхідно подати структурному підрозділу місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення заяву і документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку. Рішення про встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, приймається структурними підрозділами місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання у місячний строк з дати подання документів. Відсутність документів, визначених пунктом 4 цього Порядку, та їх недостовірність є підставою для відмови в наданні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, надані позивачем докази є належними, допустимими та достатніми для доведення його правової позиції, а відповідач, у свою чергу, проти позову не заперечив, відзиву на позов не подав, доказів на спростування обставин, зазначених позивачем також не надав, а отже, не довів правомірність своїх дій щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зокрема, на переконання суду, відповідач діяв не на підставі закону, не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); небезсторонньо (упереджено); недобросовісно та не розсудливо, відтак, позов належить задовольнити повністю.
З огляду на встановлені у справі обставини та вищевикладені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що Департамент соціальної політики Луцької міської ради протиправно відмовив позивачу у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця.
Щодо належності обраного способу захисту порушених прав позивача суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, метою адміністративного судочинства є ефективний захист порушених суб'єктами владних повноважень прав фізичних та юридичних осіб.
У пункті 145 рішення від 15.11. 1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Зважаючи на вищевикладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Із рішення відповідача про відмову у наданні позивачу статусу члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, унаслідок якого ОСОБА_1 звернувся з даним позовом за судовим захистом, убачається, що воно не грунтується на законі.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи із наданих частиною 4 статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправною відмови Департаменту соціальної політики Луцької міської ради у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця; зобов'язання відповідача встановити ОСОБА_1 статус членів сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 768 грн 40 коп. судового збору, сплаченого відповідно до квитанцій від 02 липня 2019 року (арк. спр. 19).
Керуючись статтями 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, 4-А, ідентифікаційний код юридичної особи 03191963) про зобов'язання встановити статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни задовольнити.
Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Луцької міської ради у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - члена сім'ї загиблого військовослужбовця.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого військовослужбовця, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Луцької міської ради судові витрати у сумі 768 грн 40 коп (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя В.І. Смокович
Повне судове рішення складене 27 вересня 2019 року.