27 вересня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1820/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про скасування постанови
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась із позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про скасування постанови № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ-ФС від 14 травня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 41 730 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 06 травня 2019 року інспектор праці Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради відповідно до статті 259 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), частини третьої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2019 року № 295 проведено невиїзне інспектування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . За результатами інспектування складено акт № ОМС-ВЛ 655/909/АН від 06 травня 2019 року, яким встановлено порушення частин першої, третьої статті 115 КЗпП України - термін виплати заробітної плати і розмір заробітної плати за першу половину місяця не встановленні нормативним актом роботодавця; статті 33 Закону України «Про оплату праці» - не проводиться індексація заробітної плати у зв'язку із ростом індексу споживчих цін.
За наслідками проведеного невиїзного інспектування інспектор праці винесла припис про усунення до 06 червня 2019 року виявлених порушень № ОМС-ВЛ 655/909/АН/П. За результатами розгляду справи про накладення штрафу начальник Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради прийняв постанову № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ-ФС від 14 травня, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 41 730 грн.
Позивач не погоджується із прийнятою постановою № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ-ФС від 14 травня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 41 730 грн, вважає її протиправною з огляду на те, що начальник Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Смикалюк О.П., як керівник виконавчого органу Володимир-Волинської міської ради, не мав повноважень на винесення оскарженої постанови, а акт від 06 травня 2019 року не може бути підставою для накладення штрафу.
При цьому позивач зазначила, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 визнано нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року «Про деякі питання реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», якою було внесено зміни у постанову Кабінетів Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року в частині надання повноважень керівникам виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних міських рад об'єднаних територіальних громад накладати штрафи на суб'єктів господарювання та роботодавців за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Окрім того, позивач вказує, що у зв'язку із усуненням виявлених порушень до терміну, визначеного приписом (до 06 червня 2019 року), притягнення до відповідальності є протиправним. А чинним законодавством України індексацію заробітної плати не віднесено до державної мінімальної гарантії в оплаті праці.
Керуючись наведеним, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
У відзиві на позов № 1983 від 10 липня 2019 року відповідач його вимог не визнав (арк. спр. 83-85). Вказав, що нормативного акту, яким встановлені терміни виплати заробітної плати підприємцем ОСОБА_1 під час перевірки надано не було, що свідчить про порушення останньою частин першої, третьої статті 115 КЗпП України. Окрім того, було виявлено, що підприємцем не проведено індексацію заробітної плати за листопад-грудень 2018 року. При цьому, статтею 95 КЗпІІ України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Індексація є складовою зарплати (входить до складу фонду додаткової зарплати) тому її невиплата вважається порушенням законодавства про оплату праці. А невиконання роботодавцем обов'язку щодо індексації зарплати є недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці. Відповідальність за вказане порушення визначена частиною другою статті 265 КЗпП України. Заходи щодо притягнення до відповідальності за таке порушення вживаються незалежно від факту його усунення в ході інспекційного відвідування.
Щодо повноважень начальника Управління соціального захисту населення на прийняття постанови про накладення штрафу відповідач зазначив, що такі визначені Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17 липня 2013 року. А визнання нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року «Про деякі питання реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» жодним чином не впливає на суть та зміст правовідносин, що виникли між сторонами.
На підставі наведеного відповідач просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою від 26 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Окрім того, ухвалою від 12 червня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про забезпечення позову у справі (арк. спр. 47-48).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
На підставі направлення на проведення невиїзного інспектування № 1298 від 03 травня 2019 року (арк. спр. 12) головний спеціаліст-інспектор праці відділу з питань праці та соціально-трудових відносин ОСОБА_2 відповідно до статті 259 Кодексу Законів про працю України, частини третьої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295, провела невиїзне інспектування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет дотримання останньою законодавства про працю в частині мінімальних гарантій в оплаті праці, строків виплат заробітної плати.
За результатами невиїзного інспектування складено акт № ОМС-ВЛ 655/909/АН від 06 травня 2019 року (арк. спр. 13-20), у якому зафіксовано порушення: 1) частин першої, третьої статті 115 КЗпП України - терміни виплати заробітної плати і розмір заробітної плати за першу половину місяця не встановлено нормативним актом роботодавця; 2) частини п'ятої статті 95 КзпП України, статті 33 Закону України «Про оплату праці» - не проводилась індексація заробітної плати з листопада по грудень 2018 року.
Також, 06 травня 2019 року інспектор праці ОСОБА_2 винесла припис № ОМС-ВЛ 655/909/АН/П, яким зобов'язала позивача до 06 травня 2019 року усунути виявлені порушення та письмово повідомити про це Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради (арк. спр. 21-22).
Рішенням № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ від 10 травня 2019 року розгляд справи про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 призначено на 14 травня 2019 року (арк. спр. 23).
Постановою № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ-ФС, прийнятою начальником Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 ЗУ «Про зайнятість населення», частини третьої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 8 Порядку накладання штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року, абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 41 730 грн за недотримання вимог частини п'ятої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України «Про оплату праці» - непроведення індексації заробітної плати за листопад-грудень 2018 року (арк. спр. 24).
Не погоджуючись із вказаною постановою, підприємець звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При вирішенні даного спору судом, постанова № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ-ФС від 14 травня 2019 року, прийнята відповідачем як суб'єктом владних повноважень, перевірялась на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05 квітня 2007 року (далі - Закон № 877).
Згідно із статтею 1 вказаного Закону, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Відповідно до частини першої статті 6 вказаного підставами для здійснення позапланових заходів є: подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності, поданих суб'єктом господарювання; перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю); обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав (позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення); неподання у встановлений термін суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів; настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
Згідно із частинами другою, третьою статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Відповідно до частини сьомої статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб'єкта господарювання.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті спірних правовідносин можна дійти висновку, що позапланова перевірка суб'єкта господарювання має здійснюватися виключно з підстав, у порядку і спосіб, визначених законом.
Порушення процедури призначення та власне проведення перевірки має наслідком неправомірність остаточного акта реагування, прийнятого за наслідками цієї перевірки (як її результату).
Як установлено судом, у направленні на проведення невиїзного інспектування № 1298 від 03 травня 2019 року (арк. спр. 12) підставою для проведення перевірки визначено: наказ управління соціального захисту населення від 03 травня 2019 року № 53-од (без посилання та формулювання підстави відповідно до статті 6 Закон № 877).
Саме вказане направлення було вручене позивачу перед початком проведення перевірки, із якого підприємець мала право дізнатись про підставу проведення позапланового заходу та у випадку незгоди із визначеною підставою, вчинити відповідні дії щодо не допуску до перевірки, оскарження наказу на перевірку.
Таким чином, судом установлено, що відповідач не дотримався порядку організації проведення позапланового заходу державного контролю, оскільки підстава для його здійснення не передбачена статтею 6 Закону № 877.
Між тим, стаття 19 Конституції України зобов'язує суб'єкта владних повноважень діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому, якщо Закон не містить такої підстави для проведення позапланової перевірки як наказ управління, тому і проведення на цій підставі позапланової перевірки не може вважатися законним. Відповідач у межах своїх повноважень повинен діяти відповідно до закону і саме через призму цього принципу він мав би приймати рішення, яке вказує/дозволяє йому діяти інакше.
Отже, дії відповідача щодо призначення, відтак, і проведення позапланової перевірки позивача були незаконними, що у підсумку дає підстави стверджувати про неправомірність рішення, прийнятого за наслідками цієї перевірки.
Аналогічний підхід до вирішення спірних правовідносин висловила об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі № 805/3137/17-а (К/9901/1072/17), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 805/420/17-а (К/9901/17692/18).
Отже, дія вищезазначеного Закону поширюється на спірні правовідносини, оскільки інспекційне відвідування Управлінням є формою державного нагляду у сфері господарської діяльності.
Приписами частин 4 та 5 статті 2 Закону № 877 визначено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Отже, Управління може здійснювати державний нагляд контроль виключно на підставі Закону і спеціального закону, котрий би встановлював особливості його діяльності.
Законодавець не прийняв такого спеціального закону, тому спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Закону №877, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин постанови Уряду України від 26 квітня 2017 року №295, якою керувався відповідач, призначаючи інспекційне відвідування.
Водночас, механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення (далі - штрафи) визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (далі - Постанова № 509).
У даному випадку необхідно звернути увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року не лише затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, а й внесено зміни зокрема у Постанова № 509.
Так, абзац перший пункту 2 Постанови № 509 після слів "органів Держпраці та їх заступниками" доповнено словами ", керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками"; абзац четвертий цього ж пункту після слів "територіального органу" доповнити словами ", виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади".
Тобто, саме після внесення змін у Постанову № 509 Постановою № 295 керівникам виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками надано повноваження накладати штрафи за порушення законодавства про працю та зайнятість населення; штрафи стало можливим накладати на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади. Водночас, жодним Законом не визначено повноважень керівника виконавчого органу міської ради міста обласного значення, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади накладати штрафи за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Постановою від 14 травня 2019 по справі № 826/8917/17 Шостий апеляційний адміністративний суд постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнав нечинною, зазначивши, що Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачає жодних повноважень виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад на здійснення ними державного нагляду (контролю). Частина четверта статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачає, що виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
На переконання суду, у випадку незаконності перевірки, як у спірному випадку, прийнятий за результатами такої перевірки акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
З огляду на вищевикладене, суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що невиїзне інспектування було призначене та проведене всупереч вимог законодавства, поза межами повноважень та не у спосіб, визначений Законом.
Згідно частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Відтак, відповідач не довів правомірність оскарженого рішення, а тому, виходячи із повноважень суду, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою належного способу захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправним і скасування постанови № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ-ФС від 14 травня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 41 730 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в у сумі 768 грн 40 коп., сплачений відповідно до квитанції № 84435 від 04 червня 2019 року (арк. спр. 2).
Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради (44700, Волинська область, місто Володимир-Волинський, вулиця І. Франка, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 03190768) про скасування постанови № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ-ФС від 14 травня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 41 730 грн задовольнити.
Визнати протиправною і скасувати постанову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № ОМС-ВЛ 655/909/АН/МГ-ФС від 14 травня 2019 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 41 730 грн (сорок одна тисяча сімсот тридцять грн).
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради судовий збір у сумі 768 грн 40 коп. (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 27 вересня 2019 року.