Справа № 640/21065/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
26 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б,
Беспалова О.О.,
за участю
секретаря судового засідання Кузьміної Ю.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника ДФС України Борисевича Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Запорізької митниці Державної фіскальної служби та Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2019 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, суддя Бояринцева М.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Запорізької митниці Державної фіскальної служби, третя особа: Державна казначейська служба України, про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, Запорізької митниці Державної фіскальної служби, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. Голови Державної фіскальної служби України від 15.11.2018 року №2217-о;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Запорізької митниці Державної фіскальної служби від 16.11.2018 №443-о;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Запорізької митниці Державної фіскальної служби від 22.11.2018 №452-о;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Запорізької митниці Державної фіскальної служби України, яка є рівноцінною посаді ОСОБА_1 ;
- стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день прийняття судового рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2019 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 15.11.2018 року №2217-о; визнано протиправним та скасовано наказ Запорізької митниці Державної фіскальної служби від 16.11.2018 року №443-о; визнано протиправним та скасовано наказ Запорізької митниці Державної фіскальної служби від 22.11.2018 року №452-о; зобов'язано Державну фіскальну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника Запорізької митниці Державної фіскальної служби; стягнуто з Запорізької митниці Державної фіскальної служби (69000, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, б. 12, код ЄДРПОУ 39477764) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55 646 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот сорок шість) грн. 20 коп; вирішено допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Запорізька митниця Державної фіскальної служби подала апеляційну скаргу, у якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Запорізька митниця Державної фіскальної служби вказує, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено у відповідності до чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
Крім того, апелянт зазначає, що дана справа не є справою незначної складності та не може бути розглянута за правилами спрощеного провадження, оскільки позивач перед звільненням перебував на посаді заступника начальника Запорізької митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, тобто був заступником керівника державного органу, юрисдикція якого поширюється на Запорізьку область, а тому є особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище у значенні Закону України «Про запобігання корупції», у зв'язку з чим справа не відноситься до категорії незначних.
Також, не погоджуючись із рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2019 року Державна фіскальна служба України подала апеляційну скаргу, у якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Державна фіскальна служба України зазначає, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено без порушень.
Також, вказує, що оскільки позивач перед звільненням перебував на посаді заступника начальника Запорізької митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, тобто був заступником керівника державного органу, юрисдикція якого поширюється на Запорізьку область, а тому є особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище у значенні Закону України «Про запобігання корупції», то справа не відноситься до категорії незначних.
05.09.2019 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційні скарги, у якому позивач просить апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2019 року - без змін.
У відзиві ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції в своєму рішенні звертає увагу на те, що матеріали справи не містять в собі належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання процедури, встановленої статтею 42 КЗпП України. У зазначеному рішенні суд додатково звертає увагу, що станом на час вирішення спору по суті структура Запорізької митниці ДФС України включає в себе 2 посади заступника начальника, обов'язки яких тимчасово покладені на відповідних осіб, а тому, з врахуванням викладеного, позивач вважає, що у судом першої інстанції правомірно встановлено допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність.
25.09.2019 до суду апеляційної інстанції від Запорізької митниці Державної фіскальної служби надійшла довідка про середню заробітну плату позивача.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, думку позивача та його представника, думку представника ДФС України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 06.02.2017 №183-о «Про уповноваження керівників територіальних органів ДФС» головою Державної фіскальної служби України уповноважено керівників (або осіб, які виконують їх обов'язки) головних управлінь ДФС в областях, місті Києві, Офісу великих платників податків ДФС, митниць ДФС, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС, Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС, Інформаційно-довідкового департаменту ДФС здійснювати заходи щодо повідомлення керівних працівників територіальних органів та осіб начальницького складу податкової міліції, посади яких належать до номенклатури ДФС, про зміну істотних умов державної служби з підстав, передбачених статтею 43 Закону України від 10.12.2016 № 889-VІІІ «Про державну службу» та можливе наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», а також про організаційно-штатні зміни, скорочення штатів та звільнення осіб начальницького складу податкової міліції відповідно до підпункту «з» пункту 63, підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення); працевлаштування керівних працівників територіальних органів та осіб начальницького складу податкової міліції, посади яких належать до номенклатури ДФС, шляхом пропонування посад у підпорядкованих органах, у тому числі номенклатури ДФС.
Наказом ДФС України від 03.05.2017 року №1036-о ОСОБА_1 був переведений з посади заступника начальника Сумської митниці ДФС - начальника управління боротьби з митними правопорушеннями, на рівнозначну посаду заступника начальника Запорізької митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням.
В подальшому, наказом ДФС України від 27.10.2017 №2588-0 ОСОБА_1 , у зв'язку зі зміною істотних умов праці, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу України» та статті 32 Кодексу законів про працю України переведений з посади заступника начальника Запорізької митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням, на рівнозначну посаду заступника начальника-начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Запорізької митниці ДФС».
10.09.2018, у зв'язку з реорганізацією Запорізької митниці ДФС, відповідно до переліку змін №1 до Структури Запорізької митниці ДФС на 2018 рік, затвердженого 13.07.2018 в.о. Голови Державної фіскальної служби України Проданом М.В. , введеного в дію з 13.07.2018 наказом Запорізької митниці ДФС від 16.07.2018 №172 «Про введення в дію переліку змін до Структури Запорізької митниці ДФС на 2018 рік», переліку змін №1 до штатного розпису Запорізької митниці ДФС на 2018 рік, затвердженого 30.07.2018 року в.о. Голови Державної фіскальної служби України Проданом М.В. , введеного в дію з 30.07.2018 наказом Запорізької митниці ДФС від 01.08.2018 №184 «Про введення в дію переліку змін до штатного розпису Запорізької митниці ДФС на 2018 рік», керуючись вимогами пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України позивача попереджено про скорочення посади заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Запорізької митниці ДФС, яку він обіймав, та наступне вивільнення по закінченню двох місяців з моменту вручення попередження.
Також у вказаному попередженні про наступне вивільнення позивачу було запропоновано наявні вакансії, відповідно до кваліфікації, а саме: завідувач сектору боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї та кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії запорізької митниці ДФС; начальник відділу митного оформлення №2 митного поста «Бердянськ» Запорізької митниці ДФС; завідувач сектору митного оформлення «Дніпрорудний» митного поста «Мелітополь» Запорізької митниці ДФС; завідувач сектору митного оформлення митного поста «Запоріжсталь» Запорізької митниці ДФС; заступник начальника відділу контролю митної вартості Управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Запорізької митниці ДФС; головний державний інспектор з питань запобігання та виявлення корупції Запорізької митниці ДФС; головний державний інспектор з питань запобігання та виявлення корупції Запорізької митниці ДФС; головний державний інспектор відділу митного оформлення № 2 митного поста «Запоріжжя-аеропорт» Запорізької митниці ДФС митного оформлення №2.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ознайомлений із попередженням про наступне вивільнення 10.09.2018.
Відповідно до наказу ДФС України від 15.11.2018 №2217-0 ОСОБА_1 , заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародній взаємодії Запорізької митниці ДФС звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ №1).
Надалі, наказом Запорізької митниці ДФС від 16.11.2018 №443-о «Про оголошення наказу», ОСОБА_1 визнано таким, що звільнений із займаної посади 19.11.2018 року (перший робочий день після виходу з щорічної відпустки та тимчасової працездатності) (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ №2).
Згідно з наказом Запорізької митниці ДФС від 22.11.2018 №452-о «Про внесення змін до наказу Запорізької митниці ДФС від 16.11.2018 № 443-о», у пункті 1 наказу слова « 19 листопада 2018 року» замінено словами « 22 листопада 2018 року» (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ №3).
Вважаючи протиправними наказ в.о. Голови Державної фіскальної служби України від 15.11.2018 №2217-о, наказ начальника Запорізької митниці Державної фіскальної служби від 16.11.2018 №443-о та наказ начальника Запорізької митниці Державної фіскальної служби від 22.11.2018 №452-о, позивач звернувся за захистом своїх прав з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон України №889-VIII).
Згідно з приписами частини 2, 3 статті 5 Закону України №889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтею 43 Закону України №889-VIII визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Відповідно до приписів підпункту 1 пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Приписами частини 3 статті 87 Закону України №889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).
В свою чергу, статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
Згідно із статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:
1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;
2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;
3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.
При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи.
Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.
У свою чергу, про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.
Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 року у справі № 816/1232/17.
Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні штатів є підставою для правомірного звільнення.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, 10.09.2018, у зв'язку з реорганізацією Запорізької митниці ДФС, відповідно до переліку змін №1 до Структури Запорізької митниці ДФС на 2018 рік, затвердженого 13.07.2018 в.о. Голови Державної фіскальної служби України Проданом М.В. , введеного в дію з 13.07.2018 року наказом Запорізької митниці ДФС від 16.07.2018 №172 «Про введення в дію переліку змін до Структури Запорізької митниці ДФС на 2018 рік», переліку змін №1 до штатного розпису Запорізької митниці ДФС на 2018 рік, затвердженого 30.07.2018 року в.о. Голови Державної фіскальної служби України Проданом М.В. , введеного в дію з 30.07.2018 року наказом Запорізької митниці ДФС від 01.08.2018 №184 «Про введення в дію переліку змін до штатного розпису Запорізької митниці ДФС на 2018 рік», керуючись вимогами пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України позивача попереджено про скорочення посади заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Запорізької митниці ДФС, яку він обіймав, та наступне вивільнення по закінченню двох місяців з моменту вручення попередження.
У попереджені про наступне вивільнення ОСОБА_1 було запропоновано наявні вакансії, відповідно до кваліфікації, а саме: завідувач сектору боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї та кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії запорізької митниці ДФС; начальник відділу митного оформлення №2 митного поста «Бердянськ» Запорізької митниці ДФС; завідувач сектору митного оформлення «Дніпрорудний» митного поста «Мелітополь» Запорізької митниці ДФС; завідувач сектору митного оформлення митного поста «Запоріжсталь» Запорізької митниці ДФС; заступник начальника відділу контролю митної вартості Управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Запорізької митниці ДФС; головний державний інспектор з питань запобігання та виявлення корупції Запорізької митниці ДФС; головний державний інспектор з питань запобігання та виявлення корупції Запорізької митниці ДФС; головний державний інспектор відділу митного оформлення № 2 митного поста «Запоріжжя-аеропорт» Запорізької митниці ДФС митного оформлення №2.
Натоміть, позивач вказує, що такі посади є не є рівнозначними тій посаді, яку він обіймав, а також стверджує, що йому були запропоновані не всі посади, які були вакантними станом на час попередження про наступне вивільнення та й безпосередньо звільненні із займаної посади, з огляду на що, його відмова у переведені на запропоновані посади є обґрунтованою.
Перевіряючи такі доводи позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Так, наказом Запорізької митниці ДФС від 16.07.2018 №172 «Про введення в дію переліку змін №1 до Структури Запорізької митниці ДФС на 2018 рік» внесені зміни до структури Запорізької митниці ДФС виведено із структури Запорізької митниці ДФС наступні посади: індекс структурного підрозділу: 08-70-00 Керівництво: начальник, перший заступник, заступник начальника, заступник начальника-начальник управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії та введено до структури індекс структурного підрозділу: 08-70-00 Керівництво: начальник, перший заступник та заступник начальника.
В подальшому, наказом Запорізької митниці ДФС від 01.08.2018 року №184 «Про введення в дію Переліку змін №1 до штатного розпису Запорізької митниці ДФС на 2018 рік» посада заступника начальника Запорізької митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії виведена зі штатного розпису Запорізької митниці ДФС, в свою чергу введена в штатний розпис «Кевірництво» посада заступника начальника.
Як вірно зазначив суд першої інстанції,з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Запорізька митниця ДФС фактично виконала вимоги припису статті 49-2 КЗпП України формально, оскільки позивачу не запропоновано посаду заступника начальника, яка введена в штатний розпис наказом Запорізької митниці ДФС від 01.08.2018 №184 «Про введення в дію Переліку змін №1 до штатного розпису Запорізької митниці ДФС на 2018 рік».
В апеляційній скарзі Запорізька митниця ДФС не вказує, чому позивачу не було запропоновано повного переліку посад.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі №816/1232/17 від 11.07.2018.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за наказом в. о. Голови Державної фіскальної служби України Продана М.В. від 26.06.2018 №1080-О на ім'я керівника Запорізької митниці ДФС ОСОБА_1 , як заступника начальника митниці - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, з 02.07.2018 року по 27.07.2018 рік позивача направлено на навчання до Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС.
Наказ обґрунтований необхідністю реалізації статті 48 Закону України «Про державну службу», вимог Закону України «Про професійний розвиток працівників», Положення про систему підготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2010 року № 564 (зі змінами), оновлення та актуалізації знань, умінь, навичок щодо ефективного виконання посадових обов'язків та пункту 2.39 Плану підвищення рівня професійної компетентності працівників органів Державної фіскальної служби на 2018 рік, затвердженого наказом ДФС від 19.01.201рр. № 29 «Про організацію підвищення рівня професійної компетентності працівників органів ДФС у 2018 році».
За результатами пройденого навчання 27.07.2018 позивачу видано свідоцтво, реєстраційний НОМЕР_2, із зазначенням того, що іспит зданий з оцінкою «добре».
З вказаного слідує, що в липні 2018 року ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку підтверджено рівень кваліфікації.
Разом з цим, згідно з наявною в матеріалах копії трудової книжки позивача вбачається, що останній має стаж за фахом на посадах державної служби в митних органах та органах доходів і зборів з 1996 року, в тому числі на керівних посадах.
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали адміністративної справи не містять в собі належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання процедури, встановленої статтею 42 КЗпП України.
Крім того, станом на час вирішення спору по суті в суді першої інстанції структура Запорізької митниці ДФС включає в себе 2 посади заступника начальника, обов'язки яких тимчасово покладені на відповідних осіб (http://zp.sfs.gov.ua/dfs-u-regioni/mitnitsya/rozpodil-obovyazkiv-mij-kerivnitstvom/).
При цьому, колегія суддів додатково зазначає, що посада позивача до звільнення - заступник начальника-начальник управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії входила до категорії «Керівництво», однак, жодна з запропонованих позивачу посада не відноситься до такої категорії, а ті, які, на думку суду, є рівнозначними (заступник начальника) та входять до категорії «Керівництво» не були запропоновані позивачу.
Відтак, наявні всі підстави для висновку про допущення Запорізькою митницею ДФС протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді непропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність.
Також, представником позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції надано лист (роз'яснення) Директора Регуляторно-правового департаменту Я. Шашенкова до структурних підрозділів ДФС, Головним управлінням ДФС областях, місті Києві, Офісу великих платників податків ДФС, митниці ДФС, спеціалізованих департаментам ДФС «Про практику розгляду судами справ, пов'язаних з припиненням державної служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців», у якому зазначено, що за висновками суду роботодавець одночасно з попередженням про звільнення зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжити усіх заходів для переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що наказ ДФС України від 15.11.2018 №2217-0, яким ОСОБА_1 , заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародній взаємодії Запорізької митниці ДФС звільнено із займаної посади, погоджений Директором Регуляторно-правового департаменту Я. Шашенковим із застереженням, про що представником позивача надано у судовому засіданні суду апеляційної інстанції копію лицьової та зворотної сторін наказу ДФС України від 15.11.2018 №2217-0.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування спірних наказів є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
В даному випадку встановлено протиправність звільнення позивача, що має наслідком поновлення позивача на державній службі на посаді, з якої позивача було звільнено.
Згідно зі статтею 2 Закону №889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу (хоча у пункті 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII використано термін «рівноцінна посада», вказані два терміни є взаємозамінними).
Оскільки станом на час розгляду справи по суті та прийняття судом першої інстанції рішення, згідно з чинним штатним розписом посада заступника начальника - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Запорізької митниці ДФС України відсутня, то, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Державної фіскальної служби України поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) вказаній посаді.
Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а заперечень чи доводів щодо правильності обрахунку судом першої інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 апеляційні скарги відповідачів не містять, колегія суддів в даній частині рішення суду першої інстанції не переглядає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо доводів апелянтів про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Як вбачається з позовних вимог та матеріалів справи, предмет спору у справі стосується проходження особою публічної служби.
Згідно з приміткою до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей.
Позивач перед звільненням перебував на посаді заступника начальника Запорізької митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, тобто був заступником керівника державного органу, юрисдикція якого поширюється на Запорізьку область, а тому є особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище у значенні Закону України «Про запобігання корупції», у зв'язку з чим справа не відноситься до категорії незначних.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянтів, що дана справа не є справою незначної складності, однак, колегія суддів не може погодитись з доводами відповідачів, що така не може бути розглянута за правилами спрощеного провадження, оскільки відповідно до ст. 12, 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, і дана справа не підпадає під категорію справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відтак, доводи апеляційних скарг не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачами, в даному випадку, не виконаний.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Запорізької митниці Державної фіскальної служби та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26 вересня 2019 року.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов