25 вересня 2019 року м. Дніпросправа № 804/1501/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
за участю секретаря судового засідання Троянова А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2018 р. (суддя Кадникова Г.В., м. Дніпро) у справі № 804/1501/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У лютому 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати неправомірними дії відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 ;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 з 10 жовтня 2017 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2018 р. позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що відповідач не довів правомірності своїх дій та прийнятого рішення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На думку відповідача, право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка та чоловік, які разом проживають однією сім'єю без шлюбу, не належать.
У розумінні пункту 1 частини 2 статті 36 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім'єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям і після смерті того з них, хто за життя утримував другого, той, хто залишився жити, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника. Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року по справі № 21-615а14.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
Позивач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.09.2017р. у справі №185/3185/17 встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу та ведення спільного господарства з 01.01.2004р. по день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.
10.10.2017 р. позивач звернувся до Павлоградського об'єднаного УПФУ Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
27.11.2017 р. листом УПФУ №17492/05/18 позивача повідомлено зокрема, про те, що відповідно до п.2.3 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок), передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником. Відповідно до пункту 2.16 розділу Порядку передбачено, що за документ, який засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки про склад сім'ї, а також рішення суду. Оскільки у рішенні суду від 25.09.2017 р. у справі №185/3185/17 зазначено, що ОСОБА_1 проживала без шлюбу з померлим ОСОБА_2 , право на пенсію по втраті годувальника у неї відсутнє.
Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся із позовом до суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки позивач є членом сім'ї померлого ОСОБА_2 і має право на призначення пенсії по втраті годувальника.
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) цей закон він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються, зокрема: коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення (ч.3 ст.4 Закону).
За пунктом 16 Прикінцевих положень Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 9 Закону одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст.36 Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років (п.1, п.3 ч.2 ст. 36 Закону).
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має інвалідність ІІІ групи, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 24.06.1998 року.
Рішенням суду Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.09.2017р. у справі №185/3185/17 встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу та ведення спільного господарства. 06.10.2017 р. рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції норм ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у постанові від 10.03.2015 року у справі № 21-615а14 Верховний Суд України дійшов наступного висновку: «У розумінні пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім'єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, і після смерті того з них, хто за життя утримував другого, той, хто залишився жити, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану».
Відповідно до пп. 8 п. 1 розділу VII КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
На час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції позиція щодо застосування норм ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до спірних правовідносин не змінилася.
З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2018 р. у справі №804/1501/18 скасувати.
В позові відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 27.09.2019 р.
Головуючий суддя О.М. Панченко
Суддя В.Є. Чередниченко
Суддя С.М. Іванов