24 вересня 2019 року м. Дніпросправа № 160/3037/19
Суддя І інстанції - Озерянська С.І.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов, -
ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним адміністративним позовом в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови від 05.03.2019 року № ДН896/269/АВ/МГ-ФС/208 та № ДН896/269/АВ/МГ-ФС/209.
В обґрунтування позову посилається на відсутність порушень виявлених під час інспекційного відвідування.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що законодавчо визначених підстав для проведення перевірки не було. Порушення норм трудового законодавства, які суд першої інстанції визнав встановленими не відповідають дійсності, оскільки грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки звільненим працівникам не належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Коригування окладів на коефіцієнт їх підвищення на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей, а тому нею у 2017-2018 роках було встановлено коефіцієнт підвищення з урахуванням своїх фінансових можливостей відповідно до абз. 1 п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, представник Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції що до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області надійшов лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.12.2018 року № 31331/05-05/26 «Про надання інформації», у якому фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначена у списку страхувальників, у яких протягом року показання кількості застрахованих осіб та загальної суми нарахованої заробітної плати не змінювались.
На підставі зазначеного листа Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було видано наказ від 08.02.2019 року № 160-І про призначення інспекційного відвідування та направлення на проведення інспекційного відвідування від 11.02.2019 року № 21/4.3-н.
У період з 12.02.2019 року по 13.02.2019 року інспекторами праці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі наказу від 06.02.2019 року № 160-І та направлення на проведення інспекційного відвідування від 07.02.2019 року № 21/4.3-н, було здійснено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
За результатами інспекційного відвідування складений акт від 13.02.2019 року № ДН896/269/АВ, яким встановлено наступні порушення:
- недотримання термінів та періодичності виплати заробітної плати, зокрема, заробітна плата за період січень-квітень 2018 виплачувалась один раз на місяць та у період серпень 2018 року - січень 2019 року виплачувалась два рази на місяць, але з порушенням термінів, що є порушенням частин 1 - 3 статті 115 Кодексу законів про працю України;
- при звільненні ОСОБА_9 та ОСОБА_5 згідно наказу від 13.02.2018 року № 2 розрахункові кошти при звільненні виплачені 16.02.2018 року, що є порушенням частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України;
- середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку звільненим працівникам ОСОБА_9 та ОСОБА_5 не виплачено, що є порушенням частини 1 статі 117 Кодексу законів про працю України;
- працівнику ОСОБА_7 при звільненні не виплачено компенсацію за 24 календарних дні невикористаної відпустки за період з 13.12.2013 року по 12.12.2014 року, а за період з 13.12.2017 року по день звільнення 31.03.2018 року виплачена в меншому обсязі, що є порушенням частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України;
- працівникам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не проводилось коригування окладів на коефіцієнт їх підвищення за проміжок часу до підвищення з 01.01.2018 року, що є порушенням пункту 10 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, статті 94 Кодексу законів про працю України, частини 1 статті 1 та статті 12 Закону України «Про оплату праці».
На підставі акта інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області 14.02.2019 року винесено припис про усунення виявлених порушень №ДН896/269/АВ/П, яким зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 усунути виявлені порушення трудового законодавства.
26.02.2019 року позивачем здійснено перерахунок компенсації за невикористану відпустку за період з 13.12.2017 року по 31.03.2018 року та виплачено звільненому працівнику ОСОБА_7 .
На підставі акта Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову від 05.03.2019 року № ДН896/269/АВ/ІП-ФС/209 про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 4173,00 грн., на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
Зазначена постанова прийнята у зв'язку із тим, що дослідженням відомостей на виплату готівки за 2018 рік та січень 2019 року встановлено випадки порушення термінів виплати заробітної плати, частин 1- 3 статті 115 Кодексу законів про працю України, а саме:
- заробітна плата за січень 2018 року терміном виплати 22.01.2018 року виплачена один раз 09.02.2018 року на загальну суму 17982,06 грн.;
- заробітна плата за лютий 2018 року термінами виплати 22.02.2018 року та 07.03.2018 року виплачена один раз - 06.03.2018 року на загальну суму 11988,04 грн.;
- заробітна плата за березень 2018 року термінами виплати 22.03.2018 року та 06.04.2018 року виплачена один раз - 06.04.2018 року;
- заробітна плата за квітень 2018 року термінами виплати 20.04.2018 року та 07.05.2018 року виплачена один раз 07.05.2018 року;
- заробітна плата за першу половину липня 2018 року терміном виплати 22.07.2018 року виплачена - 23.07.2018 року;
- заробітна плата за першу половину серпня 2018 року терміном виплати 22.08.2018 року виплачена - 23.08.2018 року;
- заробітна плата за першу половину вересня 2018 року терміном виплати 21.09.2018 року виплачена - 23.09.2018 року;
- заробітна плата за першу половину жовтня 2018 року терміном виплати 22.10.2018 року виплачена - 22.11.2018 року;
- заробітна плата за першу половину листопада 2018 року терміном виплати 22.11.2018 року виплачена - 23.11.2018 року;
- заробітна плата за першу половину грудня 2018 року терміном виплати 21.12.2018 року виплачена - 23.12.2018 року;
- заробітна плата за першу половину січня 2019 року терміном виплати 22.01.2019 року виплачена - 23.01.2019 року.
При перевірці було встановлено, що згідно наказу від 13.02.2018 року № 2 працівники ОСОБА_9 та ОСОБА_5 звільнені із займаних посад 13.02.2018 року, однак згідно відомості виплати заробітної плати за лютий 2018 року по зазначеним працівникам розрахункові кошти виплачені 16.02.2018 року, що є порушенням частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України.
Також, на підставі акта Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову від 05.03.2019 року № ДН896/269/АВ/МГ-ФС/208 про накладення штрафу у розмірі 83460 грн., за порушення абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
Зазначена постанова прийнята у зв'язку із тим, що при проведенні перевірки встановлено недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , а саме:
- згідно трудового договору зареєстрованого Нікопольським міським центром зайнятості 13.12.2013 року ОСОБА_7 прийнятий на роботу 13.12.2013 року, а звільнений 31.03.2018 згідно наказу від 30.03.2018 року № 4. До перевірки не надано документів, що підтверджують використання щорічних відпусток ОСОБА_7 за період його роботи з 13.12.2013 року по 12.12.2014 року компенсація за 24 календарні дні йому не нарахована та не виплачена, а за період з 13.12.2017 року по день звільнення - 31.03.2018 року визначена у меншому обсязі;
- перевіркою розрахунково-платіжних відомостей за березень 2018 року та розрахунків компенсації за невикористану відпустку по звільненим працівникам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановлено, що у розрахунковий період посадові оклади змінювались з 01.01.2018 року у зв'язку із зміною розміру мінімальної заробітної плати з 3200 грн. до 3723 грн., проте, коригування окладів на коефіцієнт підвищення за проміжок часу до підвищення не проведено, що призвело до виплати компенсації виплати не в повному обсязі.
Надаючи оцінку вказаним обставинам справи суд першої інстанції прийшов до висновку, про правомірність застосування до позивача штрафу у розмірі 4173,00 грн., відповідно до постанови ДН896/269/АВ/ІП-ФС/209 та штрафу у розмірі 83460 грн., відповідно до постанови№ ДН896/269/АВ/МГ-ФС/208 від 05 березня 2019 року. При цьому суд виходив з того, що виплата заробітної плати проводилась лише раз на місяць та з порушенням строків виплати на один день, що є порушенням ч. 1 ст. 115 КЗпП України, за яке передбачена відповідальність абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП, крім того грошова компенсація за не використанні щорічні відпустки та не проведення коригування окладів на коефіцієнт підвищення є мінімальною державною гарантією, внаслідок чого дійшов висновку про наявність підстав для застосування санкцій, передбачених абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 цього положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 року №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (надалі - Закон №877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295).
За змістом пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Підпунктом 6 пункту 5 Порядку передбачено, що здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю передбачено проведення інспекційних відвідувань за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації.
За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт 19 Порядку №295).
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Враховуючи той факт, що від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до відповідача надійшов лист від 28.12.2018 року № 31331/05-05/26 «Про надання інформації», у якому фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначена у списку страхувальників, у яких протягом року показання кількості застрахованих осіб та загальної суми нарахованої заробітної плати не змінювались колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність законних підстав для проведення інспекційного відвідування.
Перевіркою встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 виплата заробітної плати працівникам за січень - квітень 2018 року проводилась один раз на місяць.
Також відповідачем під час перевірки встановлено, що заробітна плата позивачем виплачувалась працівникам у період з червня 2018 року по січень 2019 року із затримкою на один календарний день.
Статтею 115 КЗпП України передбачені строки виплати заробітної плати, а саме: заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Нормами статті 265 КЗпП України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, в разі:
- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абз. 2-7 - частини другої цієї статті - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Абзацом 8 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено відповідальність за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абз. 2-7 - частини другої цієї статті, тобто оскільки абзацом 3 вже передбачено відповідальність за порушення положень статті 115 КЗпП України, то таке порушення не може бути віднесено до інших порушень трудового законодавства.
Приймаючи оскаржувану постанову № ДН896/269/АВ/ІП-ФС/209 від 05 березня 2019 року територіальний орган Держпраці, як підставу для накладенні штрафу, вказав абзац 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
Однак такий підхід до застосування положень статті 265 КЗпП України є протиправним, оскільки відповідальність за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, передбачена абзацом 3 частини другої статті 265 КЗпП України, при цьому чітко визначено, що таке порушення встановлених строків виплати заробітної плати повинно бути більш як за один місяць.
Відтак, відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності на підставі абз. 8 ч. 2 ст.і 265 КЗпП за порушення вимог ст. 115 КЗпП України.
В той же час колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність з боку позивача порушення частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме, затримку виплати розрахункових коштів при звільненні працівникам ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , про що зазначено у постанові від 05.03.2019 року № ДН896/269/АВ/ІП-ФС/209, як одну з підстав її прийняття.
Згідно з частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до табелю обліку робочого часу за лютий 2018 року працівники ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у останній робочий день 13.02.2018 року не працювали. Також зазначені працівники звернулись до позивача із заявами про виплату їм заробітної плати 16.02.2018 року.
Таким чином, датою вимоги про розрахунок, з якою зазначені працівники звернулись до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , є 16.02.2018 року.
Згідно з розрахунково-платіжної відомості за лютий 2018 року розрахунок при звільненні ОСОБА_9 та ОСОБА_5 було здійснено саме 16.02.2018 року, а отже, позивачем не допущено порушення строків проведення розрахунку при звільненні із зазначеними працівниками, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Згідно з абзацем 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
За таких обставин відсутні підстави для застосування до позивача штрафу у розмірі 4173,00 грн., відповідно до постанови ДН896/269/АВ/ІП-ФС/209 від 05 березня 2019 року на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені правові норми, а тому прийшов помилкових висновків про наявність підстав для застосування за порушення строків виплати заробітної плати штрафної санкції передбаченої абз.8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Частиною 1 ст. 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
В силу ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Позивач не заперечуючи проти допущення ним порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , вважав незаконним застосування штрафу на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, оскільки, на його думку, зазначена норма не передбачає відповідальності за вчинене ним правопорушення.
Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначається Законом України «Про оплату праці».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.
Крім того, за приписами ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.
Так, питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIIІ КЗпП України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що глава VIIІ КЗпП України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена ч. 1 ст. 83 КЗпП України, так само як і ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці», що містить перелік норм оплати праці.
У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що судом першої інстанції помилково ототожнено державні гарантії, пов'язані із відпусткою, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці.
Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України, внаслідок чого висновок суду щодо порушення позивачем ст. 265 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам.
Крім того колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 10 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р., у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
За змістом ст. 94 Кодексу законів про працю України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що коригування заробітної плати та інших виплат на госпрозрахункових підприємствах проводяться на розсуд роботодавця (його органів управління) з урахуванням його фінансової можливості,
За таких обставин висновок суду першої інстанції що не проведення коригування окладів на коефіцієнт підвищення за проміжок часу до підвищення призвело до виплати працівникам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 компенсації за невикористану частину відпустки при звільненні не у повному розмірі не свідчить про порушення позивачем абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, оскільки грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу, передбаченого абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, з огляду на те, що допущене позивачем порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України не підпадає під визначення недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.
Таким чином, Управлінням Держпраці у Полтавській області не доведено вчинення позивачем порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачена абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, у зв'язку з чим оскаржувана постанова № ДН896/269/АВ/МГ-ФС/208 від 05 березня 2019 року про накладення штрафу у розмірі 83460 грн., є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення повністю або частково, та ухвалення нового рішення у відповідній частині, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Оскільки судом першої інстанції не було проаналізовано усіх обставин справи, що на думку колегії суддів, призвело до помилковості висновків суду про правомірність накладення на позивача відповідного штрафу за допущені порушення норм трудового законодавства.
Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН896/269/АВ/МГ-ФС/208 та № ДН896/269/АВ/МГ-ФС/209 від 05 березня 2019 року.
Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2848 грн. 09 коп. (дві тисячі вісімсот сорок вісім грн. 09 коп.).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 25 вересня 2019 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова