справа № 759/20925/18 головуючий у суді І інстанції Миколаєць І.Ю.
провадження № 22-ц/824/11637/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
26 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив зменшити розмір аліментів, утримуваних з ОСОБА_1 за рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 759/11476/16-ц, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку і доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття щомісяця, починаючи з моменту подачі позовної заяви про зменшення розміру аліментів і до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 виплачує на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку і доходу позивача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття. Розмір аліментів, який на теперішній час з позивача стягується у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку і доходу, не повинен бути вищезазначеним згідно вимог чинного законодавства, а повинен складати на одну дитину 1/4 частину з усіх видів заробітку і доходу згідно ч. 5 ст. 183 СК України. Стягнення аліментів у визначеному рішенням суду розмірі ставить позивача у скрутне матеріальне становище, оскільки він виплачує іпотеку за житло, має погіршення стану здоров'я. У позивача наутриманні знаходиться мати, яка є інвалідом другої групи. На теперішній час ОСОБА_1 має громадянську дружину, у якої є від першого шлюбу двоє неповнолітніх дітей, батько яких не допомагає їх утримувати, що потребує додаткових матеріальних витрат. Вищезазначені особи знаходяться на утриманні позивача. Позивач зазначає, що за весь час його спільного проживання з відповідачем до розлучення 21 червня 2018 року працював завжди тільки він, відповідач жодного дня не працювала ні у який спосіб, не мала жодних заробітків, він один утримував сім'ю, і зараз у повній мірі вчасно сплачує аліменти на утримання спільної дитини ОСОБА_3 . Відповідач не дає йому бачитися з дитиною, що призводить до його моральних страждань.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на аналогічні обставини, зазначені ним у позовній заяві та зазначає, що внаслідок необґрунтованої відмови у належному дослідженні судом доказів, неправильної їх оцінки, позивач має вкрай скрутне матеріальне становище, змушений відмовляти собі та своїм рідним і близьким у життєво необхідних речах - належному харчуванні, ліках, одязі, відпочину, що є принизливим та несумісним з будь-якими життєвими нормами.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що позивач не надав доказів того, що він перебуває у шлюбі з іншою жінкою, особисто утримує чужих дітей, він їх не усиновив, матір не перебуває на утриманні апелянта. Мати позивача не потребує матеріальної допомоги, так як перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 . Позивач вводить суд в оману, зазначаючи, що особисто сплачує комунальні послуги. У нього виникла заборгованість по комунальних послугах за період з 2017 року по липень 2019 року. Крім того, у позивача є заборгованість по аліментах, розмір якої становить 130 500 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 759/11476/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку і доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття (а.с.3).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодного доказу, що підтверджує обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги. Обставини, на які посилається позивач, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за рішенням суду розміру аліментів, адже, вказаний факт мінливості життєвих обставин та його дохід не можуть слугувати самостійною підставою для зменшення їх розміру. Розмір стягуваних аліментів за рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого СК України.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження.
Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, які стягуються на підставі судового рішення, ОСОБА_1 зазначає, що його матеріальне становище та стан здоров'я погіршилися, а тому він не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що однією з обставин, наявність якої не дозволяє позивачу сплачувати аліменти у раніше визначеному розмірі, є те, що ОСОБА_1 виплачує іпотеку за житлу. На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, а також квитанції, з яких вбачається, що позивач здійснює погашення кредиту згідно договору від 28 липня 2017 року.
Разом з тим, укладення позивачем після стягнення аліментів правочину, на підставі якого на нього покладено певні грошові зобов'язання не є підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки такі зобов'язання позивач взяв на себе добровільно, усвідомлюючи, що на ньому, перш за все лежить обов'язок з утримання власної дитини.
ОСОБА_1 вказує також, що стан його здоров'я значно погіршився та на його утриманні знаходиться мати, яка є інвалідом другої групи, а також цивільна дружина та її двоє неповнолітніх дітей.
Разом з тим, позивач не надав будь-яких доказів того, що стан його здоров'я погіршився та що на його утриманні знаходиться мати. Надане суду посвідчення, видане на ім'я ОСОБА_5 , не свідчить про те, що вона знаходиться на утриманні позивача. Крім того, ОСОБА_5 отримує пенсію по інвалідності, тобто, має власний дохід, розмір якого визначений на законодавчому рівні.
ОСОБА_1 також не підтвердив ті обставини, що змінився його сімейний стан, оскільки крім його письмових пояснень матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про наявність на його утриманні дружини та неповнолітніх дітей.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що він у повній мірі вчасно сплачує аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 . Відповідач не дає йому бачитися з дитиною, що призводить до його моральних страждань.
Проте, стягнення заборгованості по аліментах та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною не є предметом даного спору. Крім, того, у матеріалах справи міститься довідка-розрахунок заборгованості по аліментах, видана Святошинський районним відділом державної виконавчої служби міста Києва, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 по аліментах станом на 01 січня 2019 року складає 13 744 грн. 39 коп.
Додані позивачем до апеляційної скарги докази не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
На момент подачі позовної заяви вказані докази були наявні у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навів об'єктивних причин, які перешкодили подати йому докази у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказах, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено 27 вересня 2019 року.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.