Справа № 375/2306/18 Головуючий у суді першої інстанції: Литвин О.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9529/2019 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
16 вересня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.
Секретаря судового засідання Маличівській Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 29 березня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У грудні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 29 березня 2019 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», не врахувавши, що між сторонами існують кредитні зобов?язання, відповідач підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківський послуг у АТ «КБ «ПриватБанк», в якій виявив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з умовами та тарифами банку. Під час розгляду справи відповідач не оспорював існування між сторонами кредитних зобов'язань, не спростовував розрахунок заборгованості, зустрічних вимог не заявляв, а тому дійсне зобов'язання підлягає виконанню належному виконанню позичальником. Вважає, що суд першої інстанції допустив однобічність та неповноту судового розгляду, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судовому засіданні представник позивача Штронда А.М. підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідачка в судове засідання не з'явилась, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги недоведені.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині правового обґрунтування рішення, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 03 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено договір шляхом підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» (а.с. 9, 10).
За умовами договору банк надав позичальнику строковий кредит зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік, встановивши зниження ліміту заборгованості шляхом сплати позичальником до 25 числа кожного місяця 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн. щомісячного платежу. За несвоєчасне погашення заборгованості передбачена пеня, а також штрафи за порушення строків платежів (а.с. 10).
До матеріалів позовної заяви банком долучено Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємну частини спірного договору (а.с. 11-25).
Доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими вона погодилась при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, позивачем не надано.
Звертаючись в суд за захистом порушеного права, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що протягом дії договору, зі встановленим строком 12 місяців з моменту його підписання, з правом пролонгації на той же строк, позичальник ОСОБА_1 допустила порушення виконання зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за період 01 червня 2015 року по 14 листопада 2018 року за позичальником обліковується прострочена заборгованість за зобов'язанням в сумі 19 658,83 грн., яка складається із заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 10 995,13 грн., за пенею - 7 251,37 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 912,33 грн. (штраф процентна складова) - а.с. 5-6, 7-8.
В межах заявлених позивачем вимог, поданих доказів встановлено, що заборгованість за зобов'язанням з повернення суми позики у позичальника ОСОБА_1 відсутня і таких вимог позивачем не пред'явлено.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, 628 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України) - стаття 1054 ЦК України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - стаття 530 ЦК України.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору - частина 4 статті 631 ЦК України.
Аналізуючи норми статей 530, 631, 1050 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення позичальником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України протягом всього часу - до закінчення строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі.
Встановлені фактичні обставини справи свідчать про існування між сторонами кредитних правовідносин. Кредитний договір укладений сторонами у вигляді анкети-заяви б/н від 03 жовтня 2011 року, з підписанням позичальником довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» (а.с. 9,10).
За умовами кредитування та заявленими вимогами позивача сторони встановили порядок зниження ліміту заборгованості на протязі 12 місяців з моменту підписання договору шляхом сплати позичальником до 25 числа кожного місяця щомісячного платежу на погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки у випадках порушення виконання зобов'язання.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує наявність заборгованості у позичальника в межах строку кредитування. Доказів переукладення кредитного договору після 03 жовтня 2012 року на таких самих умовах, на яких він був укладений з позичальником ОСОБА_1 , з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання, позивачем не надано.
Таким чином, позивачем не підтверджено існування між сторонами кредитних правовідносин після 03 жовтня 2012 року, а тому заявлені вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами та неустойки за період, що виходить за межі кредитування, є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Перевіряючи доводи позивача в частині приєднання позичальника до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, які передбачають, у тому числі, прийняття позичальником будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку, про автоматичну пролонгацію договору на той же строк, а також сплату штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, колегія суддів виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, сторона, яка розробляє та встановлює умови договору ( у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк») повинна підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, вони доведені до відома споживача послуг та йому зрозумілі, оскільки в силу статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У справі, що переглядається, договірні відносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід дійти висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом - 10 995,13 грн., за пенею - 7 251,37 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 912,33 грн. (штраф процентна складова), посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємні частини спірного договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем не підтверджено, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг розуміла відповідачка, ознайомилась і погодилась з ними під підпис при укладенні кредитного договору, тому наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, у тому числі щодо пролонгації договору на таких самих умовах, та сплати штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг.
Правовий аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки при укладенні договору з ОСОБА_1. банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування.
Інші доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції по суті прийнято правильне процесуальне рішення, але із помилковою оцінкою прав та обов'язків сторін, з яких суд виходить при відмові в задоволенні позову.
За наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення, виклавши її в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 29 березня 2019 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 29 березня 2019 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції даної постанови, в іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 вересня 2019 року.
Головуючий
Судді: