ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
27 вересня 2019 року м. Київ № 640/16764/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та вимоги про сплату боргу,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3, код ЄДР: 39479227), в якому просила суд визнати протиправними та скасувати:
1) податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17 про сплату транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн.;
2) вимогу про сплату боргу від 07.02.2019 № 404-17.
Позов зареєстрований 04.09.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2019 позовну заяву через невідповідність вимогам, встановлених статтями 160, 161 КАС України, залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду (вул. Болбочана Петра, 8, корп. 1, блок А, м. Київ, 01601) протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху: 1) заяви із зазначенням відомостей представника позивача, визначених п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України: 2) оригіналу документу про сплату судового збору за звернення до суду у розмірі 768.40 грн.; 3) вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду із наданням доказів поважності причин такого пропуску.
25.09.2019 на виконання вимог ухвали суду від 10.09.2019 позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій, у відповідності до вимог п. 2 ч. 5 ст. 160 та ч. 6 ст. 160 КАС України представником позивача зазначено реєстраційний номер облікової картки представника та надано оригінал документу про сплату судового збору за звернення до суду у розмірі 768.40 грн.
Також позивачем до вказаної заяви надано заяву про поновлення строку, в якій з посиланням на ст.ст. 12 та 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначено, що вказаними нормами передбачено підстави обмеження свободи пересування та вільного місця проживання особи та коло осіб, відносно яких такі обмеження встановлюються.
Проте, як зазначає представник позивача у вказаній заяві, жодні підстави, зазначені у вказаних статтях до позивача не застосовуються. Представник наголошує, що позивач не належить до кола осіб, яким законом обмежено свободу пересування та вибору місця проживання.
Також посилаючись на ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», представник позивача зазначив, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Цитуючи ч. 6 ст. 29 Цивільного кодексу України представник ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що вказана норма дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
При цьому, представник позивача підтверджує, що дійсно, місцем реєстрації позивача є: АДРЕСА_1 . Однак наголошує, що починаючи з 2014 року, позивач фактично проживала та проживає у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , яка раніше належала її батьку, і наразі перебуває у приватній власності позивача на підставі договору дарування.
Також додає, що у період з початку червня по серпень 2015 року включно позивач перебувала закордоном, на підтвердження чого надає копії паспортів ОСОБА_1 для виїзду за кордон.
Відтак наголошує, що у вказаний період позивач не знала та не могла знати про надходження на адресу її реєстрації будь-якої кореспонденції, а також об'єктивно не могла її отримати у зв'язку з перебуванням за межами України.
Крім того представник позивача також звертає увагу суду на те, що позивачем не було отримано також і вимогу від 07.02.2017 № 404-17, рішення про опис майна у податкову заставу, оскільки такі вимога та рішення були надіслані відповідачем за невірною адресою позивача, а саме: АДРЕСА_3 , яка є відмінною від дійсної адреси місця реєстрації ОСОБА_1
Повторно наголошує, що місцем реєстрації позивача є: АДРЕСА_1 .
Додає, що до червня 2019 року, за відсутності будь-якої інформації щодо внесення ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві податкового повідомлення-рішення від 12.05.2015 № 6947-17 та податкової вимоги від 07.02.2017 № 404-17, взагалі не було ніякої необхідності у перевірці інформації щодо власного автомобіля у державному реєстрі обтяжень рухомого майна, з огляду на що про існування спірного податкового повідомлення рішення та податкової вимоги, а також рішення про опис майна в податкову заставу, позивач дізналась лише 16.07.2019, отримавши відповідь з ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2019 № 125921/10-26-15-17-03-17 на адвокатський запит від 21.06.2019 № 69.
Підсумовуючи викладене представник позивача просить суд поновити позивачу строк звернення до суду та прийняти позовну заяву до розгляду.
Разом з тим, суд зазначає, що наведені позивачем обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, що викладені у заяві позивач про поновлення строку звернення до суду, доданої до заяви на усунення недоліків позовної заяви від 25.09.2019, не можуть бути визнані судом достатніми, а причини - поважними, з огляду на наступне.
Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17 про сплату транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Пунктом 102.1 ст. 102 ПК України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Тобто, строк звернення до суду щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17 складає 1095 днів, тобто 3 роки.
Судом враховується, що позивачем не заперечується, а представником позивача в свою чергу підтверджується та двічі звернута увага суду на те, що місцем реєстрації ОСОБА_1 , є: АДРЕСА_1 .
Як видно з матеріалів позовної заяви, у 2015 році податковим органом на адресу позивача, а саме: АДРЕСА_1 , було надіслано податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17, яке 01.08.2015 повернулось до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві з довідкою поштової установи ф. 20 із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Слід звернути увагу позивача та представника позивача на норму п. 58.2 ст. 58 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакцій чинній на момент надіслання спірного податкового повідомлення-рішення на адресу позивача), яка передбачає, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Тобто, податкове повідомлення-рішення надсилається фізичній особі за останнім відомим податковому органу місцезнаходженням, місцем проживанням або місцем реєстрації такої фізичної особи. При цьому, у разі неможливості вручення платнику податків засобами поштового зв'язку надісланого податкового повідомлення-рішення, з причин незнаходження за фактичним місцем розташування (місцезнаходженням), проживанням або місцем реєстрації платника податків або з інших причин, таке податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків належним чином.
Між тим, у разі невручення податкового повідомлення-рішення з вини податкового органу через допущену помилку, таке податкове повідомлення-рішення вважається неврученим.
Досліджуючи зміст конверту, в якому податковим органом було надіслано податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17, суд зазначає, що такий конверт було надіслано ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана адреса співпадає з адресою місцем реєстрації (проживання), зазначеною в паспорті громадянина України ОСОБА_1 на 12 (дванадцятій) сторінці вказаного паспорту, а саме, відповідно до штампу Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві, місце проживання з 10.04.2012 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 .
Тобто, при надісланні податкового повідомлення-рішення, податковим органом не було допущено помилку, а відтак, в силу п. 58.3 ст. 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення, вважається врученим платнику податків належним чином.
При цьому, судом враховуються доводи представника позивача про те, що у відповідності до Закону України «Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання в Україні» позивач не обмежена у вільному виборі місця проживання, пересування та/або перебування.
Між тим, суд звертає увагу як позивача, так і представника позивача на те, що Податковий кодекс України, зокрема, п/п 16.1.1 п. 16.1 ст. 16 ПК України, визначає, що платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця.
Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Пунктом 45.1 ст 45 ПК України передбачено, що платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Тобто, у розумінні вказаних норм ПК України, позивач, як платників податків - фізична особа, була взята на облік за місцем її проживання та у разі зміни такого місця проживання зобов'язана була повідомити податковий орган, про таку зміну місця перебування, місця знаходження та/або місця проживання.
Водночас, матеріали позовної заяви не містять жодних, у розумінні ст. 73 КАС України, доказів повідомлення позивачем податковий орган про зміну місця перебування, місця знаходження та/або місця проживання.
При цьому, доводи представника позивача, як на підставу поновлення строку звернення до суду те, що позивач з початку червня по серпень 2015 року включно перебувала закордоном суд вважає безпідставними, оскільки за кордоном позивач перебувала 3 (три) місяці у 2015 році, натомість протягом 1095 днів, тобто протягом 3 роки починаючи з 2018 року позивач мала можливість звернутися до суду щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17.
Судом враховується, що строк 1095 днів (3 роки), є значно більшим від загального строку звернення до адміністративного суду, визначеного ст. 122 КАС України, а відтак у позивача було достатньо часту щодо звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Відтак, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду щодо оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17 про сплату транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн. пропущений з причин, які, за висновком суду, є неповажними.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а отже, враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку, що причини пропуску звернення до суду ОСОБА_1 в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17 про сплату транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн., є неповажними та, як наслідок суд не вбачає належних підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом в цій частині.
Відтак позовна заява в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17 про сплату транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн. підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст. 123, п. 9 ч. 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Причини пропуску звернення до суду ОСОБА_1 , що викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду, наданої до заяви від 25.09.2019 на усунення недоліків позовної заяви, в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17 про сплату транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн., визнати неповажними.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6947-17 про сплату транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн. повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву. Копія позовної заяви залишається в суді.
Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293 -- 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) .
Суддя О.А. Кармазін