Справа № 148/437/19
Провадження №2/148/370/19
Іменем України
25 вересня 2019 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Ковганича С.В.
при секретарі Мрочко Т.О.
за участі представника відповідача Кравець В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ( далі АТ КБ «Приватбанк» ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 24.09.2009 відповідач отримала кредит у розмірі 10600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п. 3.2, 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківськомі сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг (надалі Договір), що підтверджується підписом у заяві.
АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 31.01.2019 має заборгованість - 124596,75 грн, яка складається з наступного:
- 10095,38 грн - заборгованість за кредитом;
- 144501,37 грн - заборгованість по відсотків за користування кредитом з 24.09.2009 по 30.10.2018.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк». Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 124596,75 грн та понесені по справі судові витрати.
В судове засідання представник позивача не з'явився. В матеріалах справи наявне клопотання від нього про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Проти постановлення заочного рішення не заперечує. Також в матеріалах справи наявна відповідь на відзив, згідно якої представник позивача зазначив, що позичальник була ознайомлена з Умовами надання батьківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку. Дія договору пролонговується кожні 12 місяців. Відповідно до укладеного договору було відкрито картковий рахунок, який діє до повного виконання, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а строк дії картки, їх вид зазначено на самій картці. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Так як строк дії картки відповідача до 03.2018, а з позовом позивач звернувся 26.02.2019, тому сторок позовної давності не пропущено.
Відповідач в судове засідання не з'явилися. В матеріалах справи навяний відзив, згідно якого вона вказала, що відносно позовних вимог сплив строк позовної давності, а тому позов не підлягає задоволеню. Також зазначила, що строк дії картки в позові не зазначено, також його не зазначено і в договорі від 24.09.2019. Стандартний термін дії картки в позивача становить 4 роки. Таким чином, термін дії картки був до 24.09.2013. Як вбачається із розрахунку, останню суму вона внесла 04.07.2012. Після закінчення строку дії договору 24.09.2013 позивач не видавав їй грошових коштів. Оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, тому в задоволення позову просить відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на обставини викладені позивачем у відзиві. Просила застосувани до позовних вимог строк позовної давності і відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник АТ КБ «Приватбанк» стверджує, що відповідач звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з цим підписала заяву №б/н від 24.09.2009, згідно якої отримала кредит в розмірі 10600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», "Правилами користування платіжною карткою" та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ складає між нею та банком Договір і дана заява підтверджує той факт, що ОСОБА_1 була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк».
На підтвердження позовних вимог представник позивача надав суду такі докази: копію заяви позичальника від 24.09.2009; розрахунок заборгованості за договором № б/н від 24.09.2009, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 31.01.2019; копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду; витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою; копію паспорта ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що до відносин за кредитним договором застосовується правове регулювання щодо відносин за договором позики.
За таких обставин зобов'язання за кредитним договором виникають з моменту передачі кредитодавцем позичальнику коштів, згідно умов кредитного договору.
Згідно вимог ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Тобто, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст, зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з листами та телеграмами можуть використовуватися і інші засоби зв'язку, наприклад електронний. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися (листи, телеграми, телетайпне чи електронне повідомлення тощо). При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити їх підписи.
Між тим, аналіз документів, які, на думку представника позивача, є кредитним договором, свідчить про те, що такі підписи містяться лише в заяві позичальника від 24.09.2009 та довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду. Наданий же представником позивача витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою підпису відповідача не містять, а тому останнім не доведено, що відповідач при складанні заяви від 24.09.2009 ознайомилась саме із цими Умовами та правилами надання банківських послуг (як зазначено в заяві позивчальника), розуміла саме ті Умови та правила надання банківських послуг, що додано представником позивача до позову.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано представником позивача при розгляді вказаної справи.
Також в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24.09.2009) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01.03.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічна позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримав вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону № 1023-XII ( в редакції на момент укладення договору) щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Також судом встановлено, що 24.09.2009 при укладенні з банком кредитного договору, ОСОБА_1 виявила бажання оформити кредитку «Універсальна», про що свідчить її відмітка в даній графі. Також останній було роз'яснено, що базова ставка за кредитом становить 2,5 % на місяць, а в довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду, яку остання також підписала, зазначені умови кредитування. Таким чином, відповідач була проінформована про умови кредитування.
В свою чергу у заяві позичальника від 24.09.2009 відмітки про те, на який строк видавалась картка немає, лише зазначено, що номер картки НОМЕР_1 , дата відкриття рахунку та дата отримання картки - 29.09.2009. У довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду зазначено, що тип кредитної лінії - відновлювана.
Представник позивача, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить стягнути заборгованість за кредитом в розмірі 10095,38 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 114501,37 з 24.09.2009 по 30.09.2018. Дані вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, останній обґрунтовує, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором від 31.01.2019, також Умовами та правила надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємні частини спірного договору, а також повідомленням від 12.07.2019 №30.1.0.0/2-20190226РВ0000000412.
Відповідач же та її представник заперечують наявність заборгованості у позивача, зазначеної у позові, зазначаючи, що позивачем останній раз було знято кошти 04.07.2012 та строк дії її карточки закінчився 24.09.2013, а іншої вона не отримувала. Просять застосувати строки позовної давності.
Надані представником позивача Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24.09.2009 шляхом підписання заяви.
Наданий представником позивача розрахунок заборгованості не є належним і допустимим доказом про вчинення банківських операцій на підтвердження розміру заборгованості відповідача перед позивачем, також він не може вважатись обґрунтованим з тих підстав, що останній не містить обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше), а відтак суд не може вважати заявлену до стягнення суму обґрунтованою.
Також суд не вважає належним доказом повідомленням АТ КБ «Приватбанк» від 12.07.2019 №30.1.0.0/2-20190226РВ0000000412 (а.с.56), згідно якого позивач вказує, що відповідач отримала картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , остання з яких мала термін дії до 03.2018 року, так як будь-яких інших доказів, які б підтверджували отримання відповідачем наступних двох карток, остання з яких мала термін дії до 03.2018 року, представником позивача не надано.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи недостатньо доказів, на підтвердження отримання відповідачем карток № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , а наявність лише вищевказаного повідомлення замало для цього.
Беручи до уваги письмову заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог позивача щодо стягнення з нього заборгованості, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ст.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до правової позиції, що була висловлена у ПВСУ від 19.03.2014 року №6-14цс14 та від 18.06.2014 року № 6-61 цс14 відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Судом враховано, що належних доказів на підтвердження того факту, що строк позовної давності представником позивача не пропущено, суду не надано, оскільки в судовому засіданні не знайшло своє підтвердження, що відповідачу видавалась картка № НОМЕР_3 , термін дії якої до 03.2018 року. В судовому засіданні знайшло своє підтвердження лише отримання відповідачем картки № НОМЕР_1 . Однак відомостей на який строк вона видавалась, матеріали справи не містять.
В свою чергу, відповідно до розрахунку заборгованості (11-13) вбачається, що відповідач з 23.01.2016 припинила виконувати свої зобов'язання за кредитним договором, жодних платежів на погашення кредитної заборгованості не здійснювала.
А тому, суд приходить до висновку, що саме з 23.01.2016 у АТ КБ "ПриватБанк" виникла можливість реалізувати право щодо стягнення кредитної заборгованості з відповідача в примусовому порядку через суд.
Правом на захист своїх інтересівАТ КБ "ПриватБанк" скористався 26.02.2019, про що свідчить штамп на пакеті (а.с.27).
Отже, на момент звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості, трирічний строк, в межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, сплинув.
Відповідно доч. 5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Проте, Банком відповідних заяв не було надано, а також не встановлені такі поважні причини й при розгляді справи.
З урахуванням викладених вимог закону та обставин справи, дати звернення з даним позовом, розрахунку заборгованості, дати внесення останнього платежу, позовна давність пропущена представником позивача за усіма позовними вимогами, тому заборгованість не підлягає стягненню в силу ст.267 ЦК України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Зміст ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Таким чином, обов'язок по доказуванню позовних вимог і обставин, на які представник позивача посилається в обґрунтування своїх вимог, покладається на нього.
Однак, в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України, представником позивача не доведено належними доказами обґрунтованість визначеної ним у позові заборгованості у відповідача перед банком на загальну суму 124596,75 грн.
При цьому суд бере до уваги й те, що представник позивача на виконання статей 12, 13 ЦПК не вважав за необхідне у відповідний процесуальний спосіб довести обставини, які мають значення для справи і на які він послався як на підставу своїх вимог, безпосередньо у суді, обмежившись матеріалами, доданими до позовної заяви, та клопотаннями про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та за його відсутністю.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи дату звернення з даним позовом до суду, позицію учасників справи щодо позовних вимог, беручи до уваги, що з позовом АТ КБ «Приватбанк» звернувся 26.02.2019, тим самим порушивши норми ст.257 ЦК України, суд дійшов висновку, що представником позивача пропущено строк позовної давності, а тому, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки в задоволення позову відмовлено, тому відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 257, ч.4 267, ст. ст.526, 530, 626, 628, 633, 634, 638, 1048 -1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст.4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 223, 247, 263- 265 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 26.09.2019.
Суддя: