ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.09.2019Справа № 910/10167/19
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МТК Полімер"
до акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 1 785 990,31 грн.
При секретарі судового засідання: Радченко А.А.
Представники сторін:
від позивача: Орел А.Ю. - директор з правових питань згідно наказу №1-0000000011 від 16.01.2019;
від відповідача: Березінський О.С. - представник за довіреністю №Ц/6-45/195-19 від 19.07.2019.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МТК Полімер" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 785 990,31 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № СВРЗ-03-22-18-140/ю від 30.10.2018 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.08.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.09.2019 року.
27.08.2019 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 18 426,35 грн. та зменшити розмір штрафних санкцій на 50%, розгляд справи проводити без участі представника відповідача.
09.09.2019 року до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив, в якій просить суд відмовити в задоволенні вимог відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 50%. Задовольнити позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 65 802,22 грн.
В судовому засіданні 16.09.2019 року представник позивача подав клопотання про долучення документів.
Відповідно до ч.6 статті 183 ГПК України за письмовою згодою всіх учасників справи закінченого підготовче судове засідання та розпочато розгляд справи по суті.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги визнав, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
30.10.2018 року між публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МТК Полімер" (постачальник) укладено договір поставки №СВР-03-22-18-140/ю.
Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікації № 1 (додаток №1) до даного договору, що є невід'ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.
Найменування (номенклатура, асортимент) товару - код ДК 021:2015 - 34630000-2- частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху - запасні частини до авто гальмівного обладнання (п.1.2 договору).
Згідно з п.3.1 договору ціна цього договору становить 3 519 835,80 грн., в тому числі ПДВ 20% - 586 639,30 грн.
Відповідно до специфікації №1 (додаток №1 до договору) загальна сума поставки по специфікації №1 складає 3 519 835,80 грн.
29.12.2018 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 про зміну і доповнення договору поставки №СВР-03-22-18-140/ю від 30.10.2018 року, відповідно до умов якої сторони вирішили:
- у зв'язку із внесенням зміни до назви покупця замінити по тексту договору поставки №СВР-03-22-18-140/ю від 30.10.2018 року слова у всіх відмінках «публічне акціонерне товариство» на «акціонерне товариство»,
- продовжити дію договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2019 року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі поставки №СВР-03-22-18-140/ю від 30.10.2018 року,
- доповнити договір специфікацією №2 (додаток 2) на загальну суму 703 967,16 грн.
Також, додатковою угодою №1 від 29.12.2018 року сторони виклали пункти договору в наступній редакції, зокрема:
п.1.1 постачальник зобов'язується протягом 2018 - 1 квартал 2019 р. поставити покупцю товари, зазначені в специфікації № 1 (додаток №1) та специфікації № 2 (додаток № 2) до даного договору, що є невід'ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.
п. 1.3 кількість товару складає 960 шт. і визначається у специфікації № 1 (додаток №1) та специфікації № 2 (додаток № 2), які є невід'ємною частиною договору.
п.3.1 ціна цього договору становить 4 223 802,96 грн., в тому числі ПДВ 20% - 703 967,17 грн.
п.12.1 цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками (за наявності) і діє до: в частині поставок - до 01.03.2019р., в частині розрахунків до повного їх виконання.
Відповідно до п.5.2 договору місцем поставки (передачі) товарів склад покупця (вул. Зубенка, 2 , м. Стрий, Львівська обл.).
Постачальник поставляє покупцеві товар на умовах DDP на склад покупця (вул. Зубенка, 2 , м. Стрий, Львівська обл.) згідно з базисними умовами поставки Інкотермс 2010р. (п.5.3 договору).
Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 632 091,80 грн., що підтверджується наявними а матеріалах справи видатковими накладними:
- №97 від 18.12.2018 року на суму 417 492,00 грн.,
- №101 від 20.12.2018 року на суму 1 161 703,80 грн.,
- №6 від 31.01.2019 року на суму 45 288,00 грн.,
- №10 від 01.03.2019 року на суму 7 608,00 грн.
Також, в матеріалах справи наявні довіреності на отримання товару, а саме: №727 від 18.12.2018 року, №7 від 10.01.2019 року, №81 від 01.03.2019 року.
Та, рахунки на оплату, а саме: №97 від 18.12.2018 року на суму 417 497,20 грн., №101 від 20.12.2018 року на суму 1 161 703,80 грн., №6 від 31.01.2019 року на суму 45 288,00 грн., №10 від 01.03.2019 року на суму 7 608,00 грн.
Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 4.2 договору покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дати отримання товару на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою отримання товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної та/абр акту приймання-передачі товару.
Також, до матеріалів справи додано податкові накладні та докази їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних з яких вбачається, що податкові накладні були зареєстровані:
- №97 від 18.12.2018 року на суму 417 497,20 грн. - 20.12.2018 року,
- №101 від 20.12.2018 року на суму 1 161 703,80 грн. - 29.12.2018 року,
- №6 від 31.01.2019 року на суму 45 288,00 грн. - 04.02.2019 року,
- №10 від 01.03.2019 року на суму 7 608,00 грн. - 15.03.2019 року.
Як зазначено позивачем та не заперечувалось відповідачем, останнім частково здійснено розрахунок за поставлений товар, а саме:
- на суму 45 228,00 грн. згідно платіжного доручення №1661581 від 19.03.2019 року (по рахунку № 6 від 31.01.2019 року),
- на суму 7 608,00 грн. згідно платіжного доручення №1902698 від 06.06.2019 року (по рахунку № 10 від 01.03.2019 року).
Також, в матеріалах справи наявний підписаний та скріплений печатками сторін акту звірки взаємних розрахунків за період 01.07.2018-07.06.2019, відповідно до якого на 07.06.2019 року заборгованість на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МТК Полімер" 1 579 195,80 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату товару не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки №СВР-03-22-18-140/ю від 30.10.2018 року у відповідача перед позивачем в сумі 1 579 м195,80 грн. встановлено судом та визнано відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з простроченням оплати позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 120 702,19 грн. станом на 12.06.2019 року, 3% річних в розмірі 20 290,10 грн. станом на 12.06.2019 року та інфляційні збитки в розмірі 65 802,22 грн. станом на 12.06.2019 року.
Вищезазначені нарахування здійснені тільки по неоплаченим видатковим накладним, а саме: №97 від 18.12.2018 року та №101 від 20.12.2018 року.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2 договору, покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочки, включаючи день оплати.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 120 702,19 грн. станом на 12.06.2019 року, 3% річних в розмірі 20 290,10 грн. станом на 12.06.2019 року та інфляційні збитки в розмірі 65 802,22 грн. станом на 12.06.2019 року наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, яке міститься у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що оскільки строк прострочення оплати товару незначний, відповідачем частково заборгованість погашено, а також позивачем не надано доказів наявності реальних збитків від прострочення відповідачем платежів, тому розмір штрафних санкцій підлягає зменшенню на 50%.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення штрафу за несвоєчасну оплату поставленого товару, яке міститься у відзиві на позовну заяву, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, врахувавши розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов'язання та розмір пені; обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення штрафних санкці на 50 % від заявленої суми, які відповідач згідно з ст. 74 ГПК України не довів, що вони є винятковими, суд вважає його не обґрунтованим та відмовляє у його задоволенні.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, 165, ст.ст. 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03105, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (колишня Тверська), будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МТК Полімер" (52005, Дніпропетровська обл., селище міського типу Слобожанське, вулиця Василя Сухомлинського, будинок 48-А, код ЄДРПОУ 23585471) основну заборгованість в розмірі 1 579 195 (один мільйон п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч сто дев'яносто п'ять) грн. 80 коп., пеню в розмірі 120 702 (сто двадцять тисяч сімсот дві) грн. 19 коп., 3% річних в сумі 20 290 (двадцять тисяч двісті дев'яносто) грн. 10 коп., індекс інфляції в розмірі 65 802 (шістдесят п'ять тисяч вісімсот дві) грн. 22 коп. та судовий збір в розмірі 26 789 (двадцять шість тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 85 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата підписання рішення: 26.09.2019 року.
Суддя С.М. Мудрий