справа №759/6549/19 головуючий у суді І інстанції: Петренко Н.О.
провадження №22-ц/824/12194/2019 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
Іменем України
24 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Сержанюка А.С., Гуля В.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20.06.2012 року у розмірі 22 110, 60 грн. та судовий збір 1921,00 грн..
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву № б/н від 20.06.2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 6000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладенні на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3,2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору.
За вказаних обставин, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 22110,60 грн., а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн..
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року відмовлено у позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що позивачем надані належні, допустимі докази по справі. Крім того, зазначає, що відповідачем не спростовано наданий АТ КБ «ПриватБанк» розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені, та інші суми відповідно до Кредитного договору.
Відповідач ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надав.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О.Л. просила суд апеляційної інстанції викликати її в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи.
Однак, вказане клопотання не може бути задоволене судом з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ціна даного позову становить 22110,60 грн..
Згідно із визначеною ціною позову, справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд враховує, що правовідносини сторін засновані на письмовій документарній формі, докази, які сторони вважали за необхідне подати, подані, позиції скаржника викладені письмово згідно із п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що представник позивача не надавжодного належного та допустимого доказу укладення договору банківських послуг та факту видачі кредиту, що свідчить про недоведеність порушення відповідачем прав позивача.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК Українидоговори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Тобто, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України анкета-заява не є належним доказом, який підтверджував би факт укладання між сторонами кредитного договору, в якому чітко визначено умови надання кредиту та його погашення.
Відповідно до ст. ст. 1048, 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а отже банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаного нормою закону підставою для бухгалтерського облік господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Встановлено, що на підтвердження укладення кредитного договору та наявності у відповідача заборгованості, позивачем надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, копію паспорта відповідача (а.с.8-25).
В анкеті-заяві ОСОБА_1 містяться лише його анкетні дані та його контактну інформацію. Заява не містить даних про те, яку саме картку було видано банком відповідачу, її вид та строк дії.
26.06.2012 року відповідач підписав анкету-заяву, в якій виявив бажання на оформлення на його ім'я «Зарплатний пакет», при цьому підписана заява не містить згоди на отримання ним саме кредитної кратки, якою є кредитка «Універсальна», а також в ній не зазначено конкретної суми кредитного ліміту.
Як вбачається із копії анкети-заяви позичальника, наданої позивачем, заява підписана 26.06.2012 року сума кредитного ліміту не визначена, а в позовній заяві представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 підписав заяву б/н від 20.06.2012 року та отримав кредит у розмірі 6000,00 грн..
Також, судом встановлено, що в наданих позивачем розрахунках заборгованості за договором б/н від 20.06.2012рокувідсутні дані про те, за якою карткою зроблено розрахунок.
Також, позивачем надано розрахунок, який є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру, однак зазначений розрахунок визначений період починаючи з 2014 року, при тому, що картку отримано 2012році. Крім того зазначений розрахунок підписаний не відомою особою, на ньому відсутнє прізвище та посада особи,яка його підписала, також відсутня печатка банківської установи. Отже зазначений розрахунок не є доказом наявності або відсутності договірних зобов'язань між сторонами.
Позивачем не доведено факт укладання з відповідачем 26.06.2012 року договору про надання банківських послуг у якому чітко визначено умови надання кредиту та його погашення.
Також з матеріалів справи не вбачається доказів про відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості.
Розрахунок заборгованості, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем, не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру заборгованості, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із вище переліченими нормами законодавства, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що розрахунки заборгованості, які містяться в матеріалах справи, нічим не обґрунтовані, тому правапозивача не булопорушено відповідачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем надані належні, допустимі докази по справі, не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та беззаперечні докази, які підтверджують отримання коштів відповідачем починаючи з 2012 року та наступних роках.
Також, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не спростовано наданий АТ КБ «ПриватБанк» розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені, та інші суми відповідно до Кредитного договору, оскільки позивачем до суду першої інстанції не надано первинних фінансових документів з яких можливо було встановити факт отримання коштів та розміри отриманих коштів для можливості спростування або визнання розміру заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Письмові докази подані позивачем з апеляційною скаргою (виписка по рахунку, довідка про отримання карток), суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки позивачем не зазначено поважність причин неможливості подання зазначених доказів суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено «24» вересня 2019 року.
Головуючий суддя СуддіЛ.П. Сушко А.С. Сержанюк В.В. Гуль