Справа № 752/5374/19 Головуючий в суді І інстанції Шевченко Т.М.
Провадження № 22ц-824/9138/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
19 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Мельника Я.С.,
суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Гановської А.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві,-
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у суд з вказаною скаргою, мотивуючи її тим, що відповідно до постанови Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві № 93/4 від 17.02.2011 року та № 1280/4 від 28.09.2011 року було накладено арешт на все його майно на підставі виконавчого листа № 2-4952/09 від 08 лютого 2009 року.
Вказує, що на даний час матеріали вказаного виконавчого провадження знищені, тому просить суд зобов'язати начальника Голосіївського РВДВС ГТУЮ у м. Києві зняти арешт з його майна, що був накладений постановами ВДВС у Голосіївському районі м. Києва № 93/4 від 17.02.2011 року та № 1280/4 від 28.09.2011 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року скаргу задоволено, зобов'язано державного виконавця Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Київ вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням виконавчих проваджень на підставі ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».
Не погодившись із цією ухвалою, ТОВ «Алло», яке не брало участі у розгляді справи, подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні скарги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги також зазначає, що судове рішення, за яким видано виконавчий лист та арештовано майно боржника, залишається не виконаним, при цьому товариству було видано дублікат виконавчого листа № 2-4952/09 та поновлено строк для його пред'явлення, оскільки матеріали виконавчого провадження були втрачені в органах ДВС, і ТОВ «Алло» намагається відновити свої права шляхом стягнення у примусовому порядку коштів з ОСОБА_1 , а скасування арешту майна боржника може порушити майнові права та інтереси стягувача, оскільки призведе до неможливості виконання судового рішення.
ОСОБА_1 та представник ТОВ «Алло» у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та дату розгляду справи повідомлялися у відповідності до вимог закону, зокрема шляхом розміщення судової повістки - повідомлення на офіційному веб-сайті Київського апеляційного суду, причини неявки суду не повідомили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Постановляючи ухвалу про задоволення скарги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алло» знищене, то арешт, накладений на майно боржника у рамках цього виконавчого провадження, також необхідно припинити.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2009 року позов ТОВ «Алло» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алло» 142 468, 80 грн. вартості товару та судові витрати.
На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист № 2-4952/09, в рамках виконання якого 28 вересня 2011 року головним державним виконавцем Голосіївського РВДВС ГТУЮ у м. Києві було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №28865996 з примусового виконання виконавчого документу та накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_1
Постановою головного державного виконавця Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 27 червня 2012 було закінчено виконавче провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
У подальшому, постановою державного виконавця Подільського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 03 серпня 2012 року було відкрито виконавче провадження № 33655559 з примусового виконання виконавчого листа №2-4952.
26 грудня 2015 року державним виконавцем Подільського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із тим, що у боржника відсутнє майно на яке може бути звернуто стягнення.
Також вбачається, що листом Подільського РВДВС ГТУЮ у місті Києві № 33655559/14 від 08 листопада 2018 року повідомлено ТОВ «Алло», що виконавче провадження за виконавчим листом № 2-4952/09 від 08 лютого 2009 року було передано до архіву та у подальшому втрачено.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2019 року заяву ТОВ «Алло» задоволено, поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа 2-4952/09 від 08 лютого 2009 року та видано дублікат цього документу.
Згідно абзацу другого ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови про накладення арешту) за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Тобто державний виконавець діяв у межах повноважень, наданих Законом, при відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа виданого Голосіївським районним судом 08 лютого 2010 року та накладення арешту на майно боржника.
Частинами 1, 2, 3 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до вимог ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час прийняття постанови про повернення виконавчого документа) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік підстав, з яких виконавче провадження може бути закінчено.
Повернення виконавчого документа без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Отже, державний виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Тобто, повертаючи виконавчий документ стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, державним виконавцем не вирішувалося питання про зняття арешту з майна боржника, і повернення виконавчого листа на підставі даної норми не свідчить про те, що виконавче провадження є закінченим.
Відповідно до вимог ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку про наявність підстав для зняття арешту із майна боржника, оскільки рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, залишається не виконаним, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-4952/09 не закінчене, стягувачу було поновлено строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання і видано дублікат виконавчого листа, та з врахуванням того, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, реальне виконання рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, відтак зняття арешту з майна боржника у даному випадку суперечить вимогам закону, положенням Конвенції, та може призвести до порушення прав та інтересів стягувача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України як така, що постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, з ухваленням постанови про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року - скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: