Апеляційне провадження № 22-ц/824/10409/2019
18 вересня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 369/5570/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.В., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П. сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_5 ,
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухваленого 19 квітня 2019 року в приміщенні суду під головуванням судді Дубас Т.В.,-
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.
Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_7 , яка за життя склала заповіт, відповідно до якого вона все своє майно і все, на що вона матиме право заповідала ОСОБА_1 ..
Факт прийняття нею спадщини шляхом звернення до нотаріуса із відповідною заявою був встановлений у рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22.05.2017.
Посилалася на те, що вказаним судовим рішенням встановлено, що на час смерті її матері відповідно до записів у господарській книзі села Софіївська Борщагівка Києво- Святошинського району Київської області на праві власності, окрім 1/3 частини житлового будинку 1958 року побудови з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , належав і будинок 1930 року побудови за цією ж адресою.
За інформацією інвентаризаційної справи на вказаний житловий будинок, перша інвентаризація цього домоволодіння була проведена 24.08.1993 і, серед іншого, були наявні сарай під літерою «Д» площею 8,74 кв.м, сарай під літерою «Е» площею 35,7 кв.м, вбиральня під літерою «Ж». Наступна інвентаризація була проведена 08.02.1996 і вказаних об'єктів вже не було.
Сарай під літерою «Е» площею 35,7 кв.м на час смерті її матері був саме тим старим житловим будинком, який належав на праві власності покійній ОСОБА_8 , який після її смерті батьки відповідачів перетворили на сарай.
Також у рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2016 залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22.05.2017 зазначено, що судом було встановлено зі слів відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , що старий житловий будинок, який належав їх померлій бабі, тобто ОСОБА_10 , був розібраний, свідок ОСОБА_11 підтвердив, що це було зроблено на прохання матері відповідачів.
Вказувала, що прийнятий нею у спадщину житловий будинок 1930 року побудови під літерою «Е» площею 35,7 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами було спочатку перетворено на сарай, а потім демонтовано.
Вона дізналась про порушення свого права на вищезазначене спадкове майно у ході судового засідання 27.12.2016, з показань свідка ОСОБА_11
Вартість нанесеного їй збитку внаслідок демонтажу успадкованого нею будинку рівна вартості нерухомого майна, яке станом на 1994 рік становила 18 420 доларів США, що підтверджується експертним висновком-довідкою від 21.03.2017.
Оскільки матір відповідачів померла 1995 року, а вони прийняли спадщину після її смерті шляхом вступу в управління та володіння її майном, так як проживали разом з нею і продовжували жити у будинку, де вона проживала і де знаходились її речі, просила стягнути з відповідачів на її користь по 161 509,67 грн. та судові витрати у сумі 1721,76 гри. з кожного.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається, зокрема на те, що суд помилково дійшов висновку, що відповідачі не успадкували право власності 1/2 частину від 2/3 частин житлового будинку після їх померлої матері ОСОБА_12 .
Також судом проігноровано зміст рішення Києво-Святошинського районного суду від 29.12.2016, в якому встановлювався факт прийняття нею спадщини після померлої матері ОСОБА_10 .
Вважала, що суд безпідставно вважав відсутність факту вказівки матері відповідачів щодо знесення належного її будинку, оскільки станом на 1993 рік (за інформацією технічного паспорту) такий будинок ще був, а після смерті матері відповідачів у ІНФОРМАЦІЯ_3, його вже не було.
Вказувала, що пред'явити вимогу до відповідачів як до спадкоємців щодо відшкодування шкоди, завданої спадкодавицею у зв'язку з руйнуванням успадкованого нею будинку, шляхом звернення до нотаріуса протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини не могла, оскільки дізналася про руйнування будинку лише 27.12.2016 в судовому засіданні від свідка ОСОБА_11 .
Також у порушення ч. 4 ст. 265 ЦПК України, суд першої інстанції не врахував, що позивачем доведено вартість зруйнованого будинку експертним висновком-довідкою про вартість нерухомого майна від 31.05.2017.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_13 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначає, що відповідачі не приймали спадщину після померлої матері ОСОБА_14 , оскільки їх батьку належало право власності на 2/3 будинку по АДРЕСА_1 , 1958 року побудови.
Вважає, що суд дійшов вірного висновку про те, що позивач пропустила строк пред'явлення вимоги до відповідачів (спадкоємців), оскільки такі вимоги можуть бути пред'явлені лише протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідач ОСОБА_15 , відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_16 , ОСОБА_13 заперечували проти доводів апеляційної скарги. Просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилися. Про розгляд справи повідомлені належно, проте про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими ЦПК України.
За змістом ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Враховуючи те, що позивач та відповідач ОСОБА_3 були належним чином завчасно повідомлені про день та час розгляду справи, мали можливість надати свої письмові пояснення по суті апеляційної скарги, але таким правом не скористалися, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість продовжувати розгляд справи за відсутності нез'явившихся учасників.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги, заявлені позивачем, не доведені належними та допустимими доказами. Також прийшов до висновку, що позивачем порушено строк та порядок звернення з вимогою до спадкоємців про відшкодування збитків, передбаченого ст. 557 ЦК Української PCP 1963 року, який втратив чинність 01.01.2004.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 05.12.1980.
За життя ОСОБА_10 склала заповіт, посвідчений 18.10.1974 секретарем Софіївсько- Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за реєстровим № 39, відповідно до якого вона все своє майно і все, на що вона матиме право заповідала своїй дочці ОСОБА_1 .
Як встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду 03.12.2018, на момент смерті ОСОБА_10 їй належало за адресою: АДРЕСА_1 під сучасним номером 50: на праві власності 1/3 частина житлового будинку 1960 року побудови з надвірними будівлями і спорудами та житловий будинок 1930 року побудови, який на даний час зруйновано; на праві постійного користування земельна ділянка площею 0,15га, а її сину ОСОБА_12 належало на праві власності 2/3 частини цього ж будинку 1960 року побудови з надвірними будівлями і спорудами та на праві постійного користування земельна ділянка площею 0,15 га.
ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вищезазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року встановлено, що ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_10
прийняла, і успадковане нею майно належить їй з моменту відкриття спадщини, тобто з 05.12.1980.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначила, що 27.12.2016 під час судового засідання у справі № 369/3862/16-ц (провадження № 2/369/2135/16) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області, треті особи: Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, Управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, про встановлення факту родинних відносин, визнання незаконними та скасування рішень, визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок та свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними, визнання недійсним договору, скасування держаних актів та державної реєстрації земельних ділянок та визнання права власності на частину житлового будинку у порядку спадкування за заповітом, вона із показів свідка ОСОБА_11 дізналась про знищення (розібрання) житлового будинку 1930 року побудови, площею 35,7 кв.м. за проханням матері відповідачів ОСОБА_12 яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_3.
Відповідно до п. 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
З огляду наст. 549 Цивільного кодексу Української PCP 1963 року, який втратив чинність 01.01.2004, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємця виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Частиною 1 ст. 440 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який втратив чинність 01.01.2004, передбачено, що шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню, лише у випадках, передбачених законом.
Згідно ч.1 ст. 1166 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина вищезазначеної особи.
Підставою для цивільно-правової відповідальності юридичної або фізичної особи є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема шкода, наявність протиправної поведінки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вина.
Тому цивільно-правова відповідальність заст. 1166 ЦК України у зв'язку з відсутністю одного із елементів для такої відповідальності не настає.
У відповідності до ч.ч. 1, 4 ст. 1231 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержано ними у спадок.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було доведено, що відповідачі успадкували зазначене нерухоме майно саме після смерті їх матері ОСОБА_12 , а також про те, що саме через винну протиправну поведінку ОСОБА_12 було зруйновано (розібрано) належний ОСОБА_10 житловий будинок 1930 року побудови за АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 .
Слід також зауважити, що із відповіді завідувача Першої Київської обласної державної нотаріальної контори за вих. № 317/01-16 від 23 червня 2017 року вбачається, що згідно Алфавітних книг обліку спадкових справ за 2001-2017 роки та за даними Спадкового реєстру, спадкова справа в Першій Київській обласній ДНК не заводилась після ОСОБА_12 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно відповіді в.о. Київського обласного державного нотаріального округу від 14.06.2017 № 761/01-17 вбачається, що після смерті ОСОБА_12 , померлої у ІНФОРМАЦІЯ_3, спадкова справа не заводилась та не видавалась з 1995 року по 2000 рік включно.
Разом з тим, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2016 було встановлено, що відповідно до записів у господарських книгах матері позивача та батька відповідачів, спірний будинок було побудовано у 1958 році.
Отже, право власності на 2/3 частини спірного майна батько відповідачів набув ще у 1958 році, тобто до шлюбу із ОСОБА_12 .
Таким чином, відповідачі не могли успадкувати від матері Ѕ частину від 2/3 частин спірного будинку, оскільки майно їй не належало.
В Кодексі про шлюб та сім'ю України, який діяв з 20.06.1969 по день смерті матері відповідачів, було включено ст. 25, відповідно до якої «Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя».
Оскільки рішенням суду спірний будинок не був визнаний спільною сумісною власністю батьків відповідачів, то єдиним власником спірного майна був саме батько відповідачів.
Отже, доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачі не успадкували право власності 1/2 частину від 2/3 частин житлового будинку після їх померлої матері ОСОБА_12 є недоведеними та спростовуються наявними матеріалами справи.
Інші доводи апеляційної скарги щодо неправильного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного надання оцінки доказам у справі не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження позивача не доведені належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_5 - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 вересня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді: