Справа № 679/33/18
Провадження № 22-ц/4820/274/19
24 вересня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд в складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Корніюк А.П. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., П'єнти І.В.
розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №679/33/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду від 22 лютого 2018 року (суддя Стасюк Р.М.) у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом, АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 19810,57 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до договору б/н від 16.10.2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, у порушення умов договору відповідачка свої зобов'язання не виконала, внаслідок чого станом на 14.11.2017 року утворилась заборгованість в розмірі 19810,57 грн., з яких 10164,24 грн. - заборгованість за кредитом, 7509,71 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 717,07 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 919,55 грн. - штраф (процентна складова).
Рішенням Нетішинського міського суду від 22 лютого 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.04.2010 року в розмірі 19810 гривень 57 копійок, судовий збір в розмірі 1600 гривень, а всього: 21410 гривень 57 копійок.
Не погоджуючись із цим рішенням суду ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що розглядаючи спір суд не встановив та не перевірив обставини, що мають істотне значення для справи, зокрема щодо правомірності стягнення нарахованої заборгованості за підвищеною процентною ставкою, не перевірив розрахунок заборгованості по нарахованим процентам та пенею за кредитним договором та залишив поза увагою ту обставину, що відповідно до п. 2.1.1.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг картка дійсна до останнього календарного дня місяця вказаного на ній, тобто до 31 липня 2017 року включно. На думку апелянтки штраф і пеня це один і той же вид цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування є порушенням вимог ст. 61 Конституції України. Зважаючи на викладене ОСОБА_1 просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» погоджується із рішенням суду першої інстанції, вважає його законним і обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення - скасуванню із ухваленням нового судового рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права ( ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що 16 квітня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої відповідачка погодилася, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженою Наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та і Тарифами Банку становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг.
Разом з цим ОСОБА_1 засвідчила, що вона ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг (розміщені на офіційному сайті Приватбанку - www.privatbank.ua та погоджується з ними. Також відповідачка зобов'язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку (а.с. 6, 6 зворот).
Будь-яких додаткових угод між сторонами укладено не було.
Встановлено, що відповідно до зазначеного договору відповідачка отримала кредитні кошти у розмірі 10164, 24 грн. і ця сума визнається ОСОБА_1 (а.с. 49) та в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню.
Згідно з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 16.04.2010 року вбачається, що по зазначеному договору за відповідачкою станом на 14.11.2017 року рахується заборгованість в розмірі 19810,57 грн., з яких: 10 164,24 грн. - заборгованість за кредитом, 7509,71 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 717,07 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 919,55 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 4, 5 зворот).
На підставі вказаного розрахунку позивач просив стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою порушено зобов'язання по кредитному договору, у зв'язку з чим з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість у сумі 19 810 грн. 57 коп.
Проте з таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) (ч. 1 ст. 633 ЦК України).
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ (далі - Закон №2664-ІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4)найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Із норм ст. 547 ЦК України слідує, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено, що у Анкеті - Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 16.04.2010 року, яка підписана сторонами, процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у грошовій сумі та її визначеного розміру.
Як вбачається із позову Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредитної заборгованості, просив стягнути крім заборгованості за кредитом і заборгованість по відсоткам за користування кредитом, пеню, комісію і штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (фіксовану частину та процентну складову). Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 16.04.2010 року, посилався на копію заяви позичальника, на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, що затверджені наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 та «Тарифи Банку», що викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини договору №б/н від 16.04.2010 року, що укладений між сторонами.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці: Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифи Банку розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Анкету - Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами саме в розмірі 27,60 на рік на суму залишку заборгованості, та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви у розмірах і порядку їх нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг у ПриватБанку, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, їх розмір та відсутність домовленості про сплату неустойки, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, Тарифів з обслуговування кредитної карти позичальника ОСОБА_1 , відсутність у заяві домовленості сторін про розмір відсотків за користування кредитними коштами, сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У зв'язку з цим до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження 14-131цс19, які в силу ч.4 ст. 263 ЦПК України враховуються апеляційним судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами, пені і комісії та штрафів, нарахованих відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг до задоволення не підлягають.
Разом з тим, судова колегія вважає, що не підлягає до задоволення позовна вимога Банку про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, оскільки встановлено, що отримані відповідачем кредитні кошти в сумі 10164,24 грн. були повернуті (сплачені) нею на користь Банку, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором №б/н від 16.04.2010 року, випискою по рахунку ОСОБА_1 та розрахунком, наданим ОСОБА_1 станом на 31.07.2017 року (а.с. 4-5,74-80, 82-84), що в силу вимог ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України є належними, достовірними та достатніми доказами на підтвердження зазначених обставин.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що оскаржуване судове підлягає до скасування із постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В силу ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 2400 грн. сплачений нею за подачу апеляційної скарги (квитанція №59 від 14.12.2018 року а.с.65).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Нетішинського міського суду від 22 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» відмовити.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (знаходиться за адресою м Київ вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати сумі 2400 (дві тисячі чотириста) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повне судове рішення складено 24 вересня 2019 року.
Судді (підпис) А.П. Корніюк
(підпис) Р.С. Гринчук
(підпис) І.В. П'єнта
Згідно з оригіналом
Суддя апеляційного суду А.П. Корніюк