23 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/3099/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області (надалі - відповідач, Центр БВПД) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду заяви від 18.01.2019; зобов'язання розглянути заяву від 18.01.2019.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачем не розглянуто по суті його звернення від 18.01.2019 та не надано відповідь щодо усіх порушених у зверненні питань, чим порушено права позивача.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2019 відкрито провадження у справі за даним позовом. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження). Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Копію ухвали суду від 23.08.2019 відповідач отримав 27.08.2019, що підтверджено залученою до матеріалів справи розпискою.
Правом подання відзиву на позов відповідач не скористався, про наявність поважних причин пропуску строку для подання відзиву суд не повідомив.
Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Натомість судом 5.09.2019 одержано клопотання відповідача про закриття провадження у справі. В обґрунтування даного клопотання представник відповідача зазначив, що Центром БВПД надано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 18.01.2019, про що позивачу надісланий лист від 2.09.2019 вих. 03.1-27/971, чим, на переконання відповідача, усунуто порушення прав позивача.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотань про розгляд справи з викликом сторін в судове засідання до суду не надходило.
Як визначено частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 на ім'я директора Центру БВПД надіслано заяву від 18.01.2019, у якій ініціатор звернення просив направити на його адресу копію наказу про припинення адвокатом Колєсніковим О.А. доручення від 31.08.2018 №016-0002947 /а.с. 27/. Крім того, у поданій заяві позивач просив провести перевірку щодо відмови адвоката Колєснікова О.А. надати йому правову допомогу і скласти документи процесуального характеру, а також з приводу відмови адвоката Колєснікова О.А. від виконання доручення від 31.08.2018 №016-0002947.
Листом від 5.02.2019 за вих.№03.1-27/190 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідь на порушене питання надана ініціатору звернення 4.12.2018 за вих.№03.1-27/1524 на підставі заяви ОСОБА_1 від 2.11.2018, а тому звернення від 18.01.2019 не підлягає розгляду /а.с. 28/.
Не погодившись з такою відповіддю Центру БВПД, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України від 2.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян".
Частиною першою статті 1 названого Закону визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 вказаного Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Суд зауважує, що звернення позивача від 18.01.2019 відповідає вимогам статті 5 Закону України "Про звернення громадян", а відтак, в силу положень частини першої статті 7 названого Закону мало бути розглянуто по суті особою, якій його адресовано.
Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 Закону України "Про звернення громадян", відповідно до частини першої якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частиною третьою статті 15 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Зі змісту листа Центру БВПД від 5.02.2019 вих.№03.1-27/190 суд встановив, що заява ОСОБА_1 від 18.01.2019 одержана відповідачем 28.01.2019.
У відповіді на звернення ОСОБА_1 від 18.01.2019 відповідач посилався на відсутність підстав для його розгляду, оскільки аналогічне за змістом звернення вже розглядалось Центром БВПД та відповідь на нього надана листом від 4.12.2018 за вих.№03.1-27/1524.
Дійсно, згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про звернення громадян" не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Отже, повторно подані одним і тим самим громадянином до того самого органу звернення з аналогічного питання, що вже було вирішено по суті, не розглядаються.
Однак, дослідивши копію заяви ОСОБА_1 від 2.11.2018, про розгляд якої позивача повідомлено листом Центру БВПД від 4.12.2018 за вих.№03.1-27/1524, суд встановив, що дане звернення стосувалось надання безоплатної вторинної правової допомоги позивачу, зокрема, адвокатом Колєсніковим О.А. на підставі доручення від 27.07.2018 №016-0002600 /а.с. 8/.
Водночас заява від 18.01.2019 стосувалась надання правової допомоги адвокатом Колєсніковим О.А. на підставі доручення від 31.08.2018 №016-0002947, про що прямо зазначено у заяві /а.с. 27/.
Таким чином, звернення ОСОБА_1 від 2.11.2018 та від 18.01.2019 не є тотожними, оскільки стосувались надання йому правової допомоги адвокатом Колєсніковим О.А. на підставі різних доручень Центру БВПД.
За таких обставин, суд визнає безпідставними посилання відповідача на приписи частини другої статті 8 Закону України "Про звернення громадян" у якості підстави для не розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.01.2019.
Натомість суд враховує, що листом від 2.09.2019 вих.№03.1-27/971 Центр БВПД повідомив ОСОБА_1 про розгляд його заяви від 18.01.2019 /а.с. 29/. Зокрема, стосовно надання копії наказу про припинення виконання адвокатом Колєсніковим О.А. доручення від 31.08.2018 №016-0002947 зазначено, що Центром БВПД вказаний наказ не видавався. Щодо проведення перевірки з питання відмови адвоката від надання правової допомоги і складення документів процесуального характеру зазначено про складення адвокатом правового висновку щодо доручення від 31.08.2018 №016-0002947 відповідно до пункту 5 наказу Мін'юсту від 21.12.2017 №4125/5.
Дослідивши копію листа Центру БВПД від 2.09.2019 вих.№03.1-27/971, суд встановив, що він містить відповідь на всі запитання, ініційовані позивачем у заяві від 18.01.2019.
Тобто, на момент розгляду справи по суті позовних вимог звернення позивача від 18.01.2019 розглянуто, а тому підстави для зобов'язання Центру БВПД розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.01.2019 відсутні, й у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
Разом з цим, суд зазначає, що заява ОСОБА_1 від 18.01.2019 отримана відповідачем 28.01.2019, про що зазначено у листі Центру БВПД від 5.02.2019 вих.№03.1-27/190. Водночас по суті дана заява розглянута лише 2.09.2019.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Таким чином, звернення ОСОБА_1 від 18.01.2019 мало бути розглянуте відповідачем у строк до 28.02.2019. Натомість, згадане звернення фактично розглянуте лише 2.09.2019.
Суд зауважує, що гарантоване статтею 40 Конституції України право на звернення включає в себе не тільки право на отримання відповіді на таке звернення, а і право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання відповіді на звернення суб'єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання такої відповіді. Водночас порушення суб'єктом владних повноважень права на своєчасність отримання відповіді на звернення є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб'єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій суб'єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов'язків.
З урахуванням наведеного суд констатує, що у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.01.2019.
А відтак, підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною третьою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
А відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідач відзив на позов разом з доказами на спростування доводів позивача, у строк, визначений в ухвалі суду від 23.08.2019, не надав, причин неможливості надання відзиву та доказів суду не повідомив.
За таких обставин, суд констатує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій та бездіяльності щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.01.2019.
Разом з цим, надання відповідачем відповіді на вказану заяву позивача 2.09.2019, тобто, після відкриття провадження у цій справі (23.08.2019) та отримання копії ухвали суду про відкриття провадження у справі (27.08.2019), розцінюється судом як визнання позову.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 241-244, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області щодо несвоєчасного розгляду заяви ОСОБА_1 від 18 січня 2019 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 3.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко