ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/404/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів Колоколова С.І.,
Разюк Г.П.,
секретар судового засідання - Чеголя Є.О.
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Пронюк В.Я., за довіреністю;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 14 червня 2019 року (повний текст складений 25.06.2019р.)
по справі № 915/404/19
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
до відповідача Приватного акціонерного товариства “Миколаївська Теплоелектроцентраль”
про стягнення 240738,85 грн.
суддя суду першої інстанції: Алексєєв А.П.
час та місце винесення рішення: 14.06.2019р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 18.09.2019р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» (далі - позивач, ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Миколаївська Теплоелектроцентраль” (далі - відповідач, ПрАт «Миколаївська Теплоелектроцентраль») про стягнення 240738,85 грн., з яких: 177237,74 грн. - пеня, 25319,66 грн. - 3% річних, 38181,45 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу №5231/1617-БО-22 від 27.10.2016 року (далі - Договір) щодо своєчасної оплати за переданий газ.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2019р. по справі №915//404/19 (суддя Алексєєв А.П.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» задоволені частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Миколаївська Теплоелектроцентраль” на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 10000,00 грн. грн. - пені, 25319,66 грн. - 3% річних, 37519,48 грн. - інфляційних втрат та , 3611,08 грн. - витрат зі сплати судового збору. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 661,97 грн. відмовлено.
У вказаному рішенні Господарський суд Миколаївської області дійшов висновку про доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором постачання природного газу №5231/1617-БО-22 від 27.10.2016 року в частині вчасної оплати газу.
Задовольняючи частково вимоги про стягнення пені та 3% річних, суд першої інстанції виходив з порушення відповідачем встановлених Договором строків оплати поставленого позивачем природного газу, а відмовляючи в задоволенні решти вимог про стягнення пені, суд вказав про те, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов Договору
При цьому, місцевий господарський суд врахував, що стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов'язання.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 17.07.2019р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на відсутність досліджень місцевим судом усіх істотних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2019 р. у справі №915/404/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 167 237,74 грн. і прийняти нове рішення у цій частині, яким задовольнити позовні вимоги АТ «НАК «Нафтогаз України» щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства “Миколаївська Теплоелектроцентраль” на користь АТ “НАК “Нафтогаз України” неустойку у сумі 167 237,74 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що рішення Господарського суду Миколаївської області винесено за неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи; із невідповідністю висновків фактичним обставинам справи; із незастосуванням норм матеріального права, що підлягають застосуванню, а також, із порушенням норм процесуального права.
Апелянт стверджує, що рішення Господарського суду Миколаївської області у частині зменшення судом розміру пені прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема статті 233 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України та без дослідження всіх істотних обставин справи.
Апелянт наполягає на тому, що зменшуючи розмір пені, суд мав урахувати не лише майнові, але й інші інтереси зазначених сторін; що судом першої інстанції не було враховано інтереси позивача, а важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки. Тому, позивач вважає незрозумілим, які саме інтереси сторін було враховано, яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки.
Крім того, ПАТ «НАК “Нафтогаз України” вважає, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими порівняно із невиконаним зобов'язанням за Договором постачання природного газу, у зв'язку з чим, Господарський суд Миколаївської області не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 Цивільного кодексу України.
Також в обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі, Позивач зазначає, що відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань.
Більш детально доводи Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2019 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2019 р. по справі №915/404/19 та призначено розгляд справи на 18.09.2019р.
08.08.2019р. від Приватного акціонерного товариства “Миколаївська Теплоелектроцентраль” до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яким відповідач не погоджується з її доводами та просить у задоволенні останньої відмовити повністю.
У судовому засіданні 18.09.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Миколаївська Теплоелектроцентраль” (правонаступником якого є відповідач) (споживач) укладено договір постачання природного газу №5231/1617-БО-22, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
У пункті 2.1. Договору сторонами погоджено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. (включно) газ, обсягом до 4671 тис. куб.м.
Розділом 3 договору сторони погодили порядок та умови передачі газу.
Так, пунктом 3.1 Договору сторони визначили, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
За пунктом 3.4 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Згідно з п. 3.5 Договору споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:
- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Відповідно до п. 3.6 Договору постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.
Ціна на природний газ визначається відповідно до п. 5.2 цього Договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до Договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного Договору. Споживач підписанням цього Договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни (п.5.1 Договору).
Ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором становить 5 916,00 гривень, крім того: податок на додану вартість за ставкою - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 7 099,20 грн. (п.5.2. договору).
Матеріали справи свідчать, що в подальшому сторонами вносились зміни до договору шляхом укладення додаткових угод, зокрема:
31.10.2016 року сторонами підписано додаткову угоду №1 до Договору, якою погоджено ціну за 1000 куб. метрів природного газу за цим Договором з 01 листопада 2016 року - 8182,80 грн. з ПДВ (а.с. 21).
22.11.2016 року сторонами підписано додаткову угоду №2 до Договору, якою погоджено ціну за 1000 куб. метрів природного газу за цим Договором з 01 грудня 2016 року - 8577,60 грн. з ПДВ (а.с. 22).
30.12.2016 року сторонами підписано додаткову угоду №3 до Договору, якою погоджено ціну за 1000 куб. метрів природного газу за цим Договором з 23 грудня 2016 року - 5930,40 грн. з ПДВ (а.с. 23).
За положеннями п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 6.2. Договору сторони погодили, що під час перерахування коштів у призначені платежу посилання на номер договору є обов'язковим.
Тим же пунктом Договору вказано, що в разі, коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений газ відповідно до п.6.1. Договору.
Згідно з п. 6.3. Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості.
Відповідно до п. 7.2 Договору споживач зобов'язаний зокрема своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1. цього Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п.п.8.1., 8.2. Договору).
Строк дії Договору визначений у розділі 12. Так, за п.12.1. Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016р. до 31.03.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Даний Договір підписаний обома сторонами без зауважень та скріплений відповідними печатками сторін.
На виконання умов Договору постачання природного газу №5231/1617-БО-22 від 27.10.2016 року, позивачем протягом жовтня 2016р. - березня 2017р. було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 27 610 108,38 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 року на суму 2 561 100,29 грн., від 30.11.2016 року на суму 5 061 356,38 грн., від 31.12.2016 року на суму 6 448 951,78 грн., від 31.01.2017 року на суму 5 708 336,17 грн., від 28.02.2017 року на суму 4 585 990,18 грн., від 31.03.2017 року на суму 3 244 373,58 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень (а.с. 30-35).
В свою чергу, відповідач здійснив повну оплату за поставлений газ, однак здійснював її несвоєчасно, що не спростовується відповідачем та вбачається з виписки по операціям згідно Договору за період з 01.10.2016 року по 31.05.2018 року, яка наявна у матеріалах справи (а.с. 37-38).
Тому, ПАТ “НАК “Нафтогаз України” здійснив нарахування штрафних санкцій та звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Миколаївська Теплоелектроцентраль” 240 738,85 грн., з яких 177237,74 грн. - пеня, 25319,66 грн. - 3% річних, 38181,45 грн. - інфляційні втрати.
Детальний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат наявний в матеріалах справи (а.с. 26-29).
З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2019р. до суду першої інстанції від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені, яке відповідач просив задовольнити та зменшити розмір пені на 90%.
В обґрунтування поданого клопотання про зменшення розміру пені ПрАТ “Миколаївська Теплоелектроцентраль” зазначило про те, що товариство є стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством міста Миколаєва, особливо в зимовий період, оскільки забезпечує теплом більш ніж 40% споживачів теплової енергії міста Миколаєва. Основними споживачами теплової енергії, яку виробляє товариство, є споживачі категорії “населення” - 39247 особових рахунків фізичних осіб та 64 житлово-будівельних кооперативів та об'єднань співвласників багатоквартирних будинків. Загалом відповідач постачає теплову енергію до 763 багатоквартирних житлових будинків в місті Миколаєві.
Крім того, товариство забезпечує тепловою енергією 91 бюджетну установу та організацію - 153 споруди, а також 437 підприємств, які знаходяться в місті Миколаєві.
Відповідач вказує, що причиною затримання оплати газу за Договором є несвоєчасна оплата споживачами - бюджетними установами та організаціями, було прострочено виконання зобов'язань перед відповідачем щодо своєчасності сплати коштів за спожиту теплову енергію; станом на 31.12.2018 року заборгованість споживачів теплової енергії перед товариством складає 93119611,44 грн., значна частка якої - це заборгованість населення, а саме 80600301,66 грн. - фізичні особи та 5693828,53 грн. - ЖБК та ОСББ, а заборгованість інших споживачів - 6660791,33 грн.
Крім того, порушення відповідачем зобов'язання сталося також внаслідок непогашення державним підприємством “Енергоринок” заборгованості за відпущену товариством по договору №495/02 від 28.04.2001 року електроенергію. Станом на 31.12.2016 року заборгованість державного підприємства “Енергоринок” перед товариством складала 49497400,92 грн., на 31.12.2017 року - 56761690,32 грн., на 31.12.2018 року - 60746174,80 грн.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання ПрАТ “Миколаївська Теплоелектроцентраль” звертає увагу на те, що товариство зазнало збитку за 2016 рік у розмірі 59114000,00 грн., за 2017 рік - у розмірі 57292000,00 грн., за 2018 рік - у розмірі 38302000,00 грн., при тому, що статутний капітал становить 62513000,00 грн., а це свідчить про реальну загрозу банкрутства ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ” (а.с.77-94).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені та стягнення її в сумі 10000,00 грн.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Оскільки подання апеляційної скарги зумовлено незгодою АТ “НАК “Нафтогаз України” зі зменшенням судом першої інстанції суми пені, що була нарахована позивачем та вимогою останнього змінення рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2019р. по справі № 915/404/19 лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 167 237,74 грн., апеляційна колегія зазначає, що переглядає відповідне рішення саме у частині зменшення суми пені з заявленої суми 177 237,74 грн. до 10 000,00 грн.
Також, апеляційний суд звертає увагу, що іншу частину судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2019р. не оскаржує жодна зі сторін.
Положеннями ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини 1 статті 230 Господарського кодексу України та пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як зазначалось вище, пунктом 8.2. договору встановлено зобов'язання відповідача у разі порушення п.6.1. цього договору оплати постачальнику пені у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Крім того, відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Таким чином, апеляційна колегія зазначає, що який би розмір пені не визначався в договорі, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, а саме: може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України.
У зв'язку з чим, враховуючи порушення умов Договору ПрАТ “Миколаївська Теплоелектроцентраль” щодо строків оплати поставленого газу, позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу.
Частинами 2, 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Наведена норма кореспондує з положенням статті 233 Господарського кодексу України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, апеляційна колегія звертає увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Також, судова колегія зазначає, що зі і змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки фактичних обставин справи та наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, наявним у матеріалах справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.07.2018р. у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018р. у справі № 903/827/17, від 30.08.2018р. у справі № 925/1587/17, ухвалі Верховного суду від 10.04.2019р. у справі 918/568/18, а також, у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Як встановлено судом першої інстанції, ПрАТ “Миколаївська Теплоелектроцентраль” є стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством міста Миколаєва, оскільки забезпечує теплом більш ніж 40% споживачів теплової енергії всього міста, а саме: житлові будинки та квартири, школи, дошкільні заклади, лікарні, установи і організації, що фінансуються з державного бюджету, а також інші об'єкти. Основною метою та предметом діяльності відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва, а також виробництво та постачання електричної енергії до Державного підприємства «Енергоринок». Іншої мети та предмету діяльності Товариство не має та здійснює лише зазначений вище вид діяльності.
Однак, відповідачем було порушено термін сплати вартості поставленого природного газу і основною причиною такого порушення є несвоєчасна оплата вищевказаних категорій споживачів за спожитий газ.
Крім того, у матеріалах справи містяться фінансові відомості ПрАТ “Миколаївська Теплоелектроцентраль” за 2016 р. - 2018 р., з яких вбачається відсутність прибутку та наявність витрат, які перевищують доходи відповідача, що є загрозою банкрутства (а.с. 85-94).
Також, апеляційна колегія звертає увагу на твердження відповідача, яке не спростовується позивачем, що відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 р. №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», всі надходження на спеціальний рахунок відповідача, відкритий у вповноваженому банку для плати за теплову енергію від споживачів, розподіляються і першочергово перераховуються в частині вартості природного газу на спеціальний рахунок ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а вже потім в частині виробництва, транспортування та постачання теплової енергії без урахування вартості природного газу - на поточний рахунок ПрАТ “Миколаївська Теплоелектроцентраль”.
Відтак, основна частина коштів, які надходять від споживачів як плата за спожиту теплову енергію, вповноваженим банком відразу ж перераховується до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» як плата за природний газ.
При цьому, судова колегія зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору постачання природного газу №5231/1617-БО-22 від 27.10.2016 року.
Таким чином, апеляційна колегія вказує, що стягнення зазначеної позивачем у відповідному позові суми пені в повному обсязі не є співрозмірним із можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
За наведених обставин правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Враховуючи, що судом першої інстанції було встановлено відсутність завданих збитків позивачу зі сторони відповідача, враховано майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, ступінь виконання відповідачем зобов'язання, а також інші обставини які унеможливлювали належне виконання відповідачем умов договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру пені до 10000,00 грн.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що зменшуючи розмір пені, місцевий господарський суд обґрунтовано взяв до уваги збитковість ПрАТ “Миколаївська Теплоелектроцентраль”, що підтверджується звітами про фінансові результати за 2016-2018 роки, а також те, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов Договору.
Отже, Господарським судом Миколаївської області було встановлено всі обставини, з'ясування яких передбачено ст.233 Господарського кодексу України, а тому, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 Господарського кодексу України, колегія суддів вважає безпідставними.
Інші доводи апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, висновок суду першої інстанції не спростовують та, з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Тому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (див. рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 п.58).
Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з тим, відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2019 року по справі №915/404/19 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2019р. у справі №915/404/19 залишити без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови підписаний 23.09.2019р.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Колоколов С.І.
Суддя Разюк Г.П.