12 вересня 2019 року Справа № 280/2077/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69095, код ЄДРПОУ 20508338)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 107107,36 грн.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Господарським кодексом України та зазначає, що відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювала у відповідача, за звітний період склала 39 осіб, у зв'язку з чим середньооблікова кількість осіб з інвалідністю повинна складати 2 особу. Позивач вказує, що середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у роботодавця за звітний період склала 0 осіб, що менше ніж встановлено законодавством. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 28.05.2019 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 24.06.2019 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву - упродовж 15 днів від дня отримання цієї ухвали.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
13.06.2019 на адресу суду надійшло клопотання від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розстрочення суми боргу позовних вимог у розмірі 107 107,36 грн. на 1 (один) рік зі сплатою рівними частинами щомісяця кожного 14 числа.
Вищезазначену заяву призначено до розгляду у судовому засіданні 24.06.2019.
Ухвалою суду від 24.06.2019 розгляд заяви було відкладено на 18.07.2019.
Ухвалою суду від 18.07.2019 постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим.
Ухвалою суду від 18.07.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 15.08.2019.
Ухвалою суду від 15.08.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 12.09.2019.
Представники сторін у судове засідання 12.09.2019 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується належними доказами.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не зявилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки сторони у судове засідання не з'явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Частиною 5 статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У відповідності до приписів ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення складене у повному обсязі до закінчення встановлених цим Кодексом строку розгляду відповідної справи.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 25.10.2002.
21.01.2019 відповідач подав до відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, у якому відображено, що середньооблікова чисельність працюючих у 2018 році у відповідача фактично складала 39 чоловік, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб. При цьому, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинна складати 2 особи. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2018 році становив 2074,9 тис. грн.
08.04.2019 за вих. №03-420/693 Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів направило ФОП ОСОБА_1 лист щодо сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 106405,12 грн. у встановлений термін.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-ХІІ (надалі Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.
Отже, обовязки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:
-у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;
-у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
-у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;
-у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;
-у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобовязані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Пунктом 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316, визначено, що Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії роботодавець, фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю в установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 року (справа №806/1386/17) та в силу приписів частини пятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.
Разом з тим, відповідач не надав суду доказів того, що на початку 2018 року він здійснив належне інформування центру зайнятості про вакантні у нього робочі місця для осіб з інвалідністю. Заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, ФОП ОСОБА_1 у 2018 році не вживала.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні'підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Згідно частини четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні'адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Пунктом Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Частиною другою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
На момент розгляду справи в суді сума адміністративного-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році в розмірі 107107,36 грн. відповідачем не сплачена, заборгованість перед Фондом соціального захисту інвалідів не погашена, що фактично відповідачем визнано.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 5 ст.378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.
Згідно з п.2 ч.6 ст.246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Відповідно до приписів ч.1 ст.372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.
В обґрунтування клопотання про розстрочення суми боргу відповідач зазначив, що значний розмір платежу вплине на стан фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , стан розрахунків з постачальниками, унеможливить придбання товарно- матеріальних цінностей, що використовуються як товар та сировина при здійсненні підприємницької діяльності, виплату заробітної плати найманим працівникам та сплату податків, зборів та обов'язкових платежів. Так, наприклад, щомісяця на виплату заробітної плати найманим працівникам та обов'язковим податкам та зборам із заробітної плати витрачається 195 000 - 230 000 грн. Виробництво хлібобулочних виробів є енергоємним та потребує щомісячної оплати у розмірі 70 000 грн. за електро та газопостачання. Тобто, без внесення в строк плати за енергоносії, їх постачання буде призупинено, що спричинить зупинку виробництва хлібобулочних виробів. Крім того, для виробництва необхідно щотижня придбавати сировину. Також відповідачем у поясненнях, доданих до матеріалів справи, зазначен, що одноразова оплата введе підприємство у збитковість, але сплата фіксованої суми у разі розстрочення платежу на рік дасть змоги виплати збір у повному обсязі не витрачаючи обсягів продажу та виробництва.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість надання відповідачу розстрочення виконання судового рішення строком на 12 (дванадцять) місяців шляхом сплати адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 107107,36 грн. щомісячними платежами кожного 14 числа місяця у сумі 8925,00 грн. та 8932,36 грн. останній місяць.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Адміністративий позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69095, код ЄДРПОУ 20508338) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, - задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році у розмірі 107107,36 грн. (сто сім тисяч сто сім гривень 36 коп.).
Розстрочити виконання даної постанови строком на 12 (дванадцять) місяців шляхом сплати фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 107107,36 грн. (сто сім тисяч сто сім гривень 36 коп.) щомісячними платежами кожного 14 числа місяця у сумі 8925,00 грн. (вісім тисяч двадцять п'ять гривень 00 коп.) та 8932,36 грн. (вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві гривні 36 коп.) останній місяць, починаючи з жовтня 2019 року.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 12.09.2019.
Суддя А.В. Сіпака