вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" вересня 2019 р. Справа№ 910/1570/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Ткаченка Б.О.
при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,
за участю представників:
від позивача - Верхотуров О.О., адвокат, ордер №1000285 від 25.04.2019;
від відповідача - представник не прибув;
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Компанія Росток" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі №910/1570/19 (суддя Кирилюк Т.Ю., повний текст складено - 08.04.2019) за позовом приватного акціонерного товариства "Компанія Росток" до публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал" про зобов'язання вчинити певні дії.
Встановив наступне.
Приватне акціонерне товариство "Компанія Росток" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал", за яким просить:
- визнати відсутнім у відповідача права вимоги виконання приватним акціонерним товариством "Компанія Росток" зобов'язань за кредитним договором № 183/11-К від 30.06.2011;
- визнати заставу такою, що припинена за договором застави № 183/11-З.1 від 01.07.2011;
- визнати заставу такою, що припинена за договором застави № 183/11-З від 30.06.2011;
- визнати заставу такою, що припинена за договором застави № 183/14-З.4 від 24.06.2014;
- визнати заставу такою, що припинена за договором застави № 183/11-З.2 від 27.07.2011;
- зобов'язати відповідача надати заяви до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про припинення обтяжень і подальше вилучення відповідних записів з державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Вказані вимоги мотивовані припиненням зобов'язання ПрАТ "Компанія Росток" за кредитним договором шляхом його виконання позичальником, що на думку позивача, є підставою для визнання у відповідача права вимоги за вказаним договором та припинення застави.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі №910/1570/19 у задоволенні позову відмовлено.
Так, встановивши факт наявності права вимоги виконання за договором №183/11-К від 30.06.2011 у відповідача, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання цього права відсутнім.
Також, суд вказав, що у даній справі має місце прострочення виконання позивачем грошового зобов'язання більше шести місяців, а тому відповідно, у відповідача наявне право на стягнення з позивача, у тому числі, пені у встановленому договором розмірі за цей період прострочення.
Таким чином, за висновком місцевого господарського суду, у даному випадку відсутні фактичні підстави для твердження позивача про припинення у відповідача права застави за відповідними укладеними правочинами.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі №910/1570/19 скасувати та прийняти нове - про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на припинення застави у зв'язку з припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою, через його виконання позивачем.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання застави такою, що припинена, з наступних підстав.
Між позивачем (позичальник) та відповідачем (кредитор) 30.06.2011 було укладено Кредитний договір № 183/11-К (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору, кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 2.900.000,00 грн. на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 29.06.12. (включно) та сплачувати 24,00 відсотки річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором.
Згідно з п.1.2 Договору, проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом (метод "факт-факт"), кількість днів у році визначається фактична - 365/366.
Відповідно до п.3.2 Договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору нараховані за правилами цього договору проценти за ставкою, вказаною у пункті 1.1. цього договору. Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом у гривнях.
Згідно з п.3.3 Договору, проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом починаючи з дня надання кредиту (частини кредиту) до дня повного погашення заборгованості за кредитом. Проценти за користування кредитом нараховуються протягом фактичного строку користування кредитом, тобто до повного погашення кредиту, а у разі прострочення погашення кредиту - протягом строку існування залишку заборгованості за кредитом. Проценти за користування кредитом не нараховуються, а відповідно не підлягають сплаті, за день, протягом якого позичальник остаточно та повністю погасив кредит кредиторові (повернув кредит кредиторові).
Пунктом 3.4. Договору визначено, що проценти за користування кредитом позичальник щомісячно сплачує платіжним дорученням на рахунок кредитора не пізніше останнього робочого дня місяця зі своїх поточних рахунків.
Згідно з п. 3.6. договору позичальник зобов'язаний до 29.06.12 (включно) погасити кредит шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок.
Додатковою угодою № 1 від 29.07.11. сторонами внесено зміни до п.1.1 Договору та погоджено, що кредитор надає позичальнику грошові кошти у загальній сумі 7.000.000,00 грн.
Додатковою угодою № 2 від 27.12.11. сторонами внесено зміни до п.1.1 Договору та погоджено, що кредитор надає позичальнику грошові кошти у загальній сумі 12.000.000,00 грн.
Додатковою угодою № 3 від 31.01.12. сторонами внесено зміни до п.1.1 Договору та погоджено, що кредитор надає позичальнику грошові кошти у загальній сумі 12.600.000,00 грн. та зменшено проценти річних до 16,0.
Додатковою угодою № 4 від 25.04.12. сторонами внесено зміни до п.1.1 Договору та погоджено наступне: «Кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 13.500.000,00 грн. на поповнення обсягових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 29.06.12. (включно) та сплачувати 16,00 відсотки річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором. Кошти в сумі 900.000,00 грн. надані кредитором позичальнику в межах відкритої поновлювальної відкличної кредитної лінії 25.04.12. позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору до 17.05.12. (включно) зі сплатою 16,00 процентів річних від суми наданих коштів, а починаючи з 18.05.12. зі сплатою 32 процентів річних від суми наданих коштів».
Додатковою угодою № 5 від 22.05.12. сторонами внесено зміни до п.1.1 Договору та погоджено наступне: «Кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 13.620.000,00 грн. на поповнення обсягових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 29.06.12. (включно) та сплачувати 16,00 відсотки річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором. Кошти в сумі 900.000,00 грн. надані кредитором позичальнику в межах відкритої поновлювальної відкличної кредитної лінії 25.04.12. позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору до 17.05.12. (включно) зі сплатою 16,00 процентів річних від суми наданих коштів, а починаючи з 18.05.12. зі сплатою 32 процентів річних від суми наданих коштів».
Додатковою угодою № 6 від 27.06.12. сторонами внесено зміни до п.1.1, п. 3.6 Договору та погоджено наступне: «Кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 13.620.000,00 грн. на поповнення обсягових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 26.06.13. (включно) та сплачувати 16,00 процентів річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором. Кошти в сумі 900.000,00 грн. надані кредитором позичальнику в межах відкритої поновлювальної відкличної кредитної лінії 25.04.12. позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору до 17.05.12. (включно) зі сплатою 16,00 процентів річних від суми наданих коштів, а починаючи з 18.05.12. зі сплатою 32 процентів річних від суми наданих коштів. Позичальник зобов'язаний до 26.06.13. (включно) погасити кредит шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок».
Додатковою угодою № 7 від 17.08.12. сторонами внесено зміни до п.1.1 Договору та погоджено наступне: «Кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 13.690.000,00 грн. на поповнення обсягових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 26.06.13. (включно) та сплачувати 16,00 процентів річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором. Кошти в сумі 900.000,00 грн. надані кредитором позичальнику в межах відкритої поновлювальної відкличної кредитної лінії 25.04.12. Позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору до 17.05.12. (включно) зі сплатою 16,00 процентів річних від суми наданих коштів, а починаючи з 18.05.12. зі сплатою 32 процентів річних від суми наданих коштів».
Додатковою угодою № 8 від 08.04.13. сторонами внесено зміни до п.1.1 Договору та погоджено наступне: «Кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 13.800.000,00 грн. на поповнення обсягових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 26.06.13. (включно) та сплачувати 16,00 процентів річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором. Кошти в сумі 900.000,00 грн. надані кредитором позичальнику в межах відкритої поновлювальної відкличної кредитної лінії 25.04.12. позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору до 17.05.12. (включно) зі сплатою 16,00 процентів річних від суми наданих коштів, а починаючи з 18.05.12. зі сплатою 32 процентів річних від суми наданих коштів».
Додатковою угодою № 9 від 26.06.13. сторони дійшли згоди з 26.06.13. продовжити термін дії поновлювальної відкличної кредитної лінії за Договором до 24.06.14. та внесено зміни до п.1.1, п. 3.6 Договору та погоджено наступне: «Кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 13.800.000,00 грн. на поповнення обсягових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 24.06.14. (включно) та сплачувати 16,00 процентів річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором. Кошти в сумі 900.000,00 грн. надані кредитором позичальнику в межах відкритої поновлювальної відкличної кредитної лінії 25.04.12. позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору до 17.05.12. (включно) зі сплатою 16,00 процентів річних від суми наданих коштів, а починаючи з 18.05.12. зі сплатою 32 процентів річних від суми наданих коштів. Позичальник зобов'язаний до 24.06.14. (включно) погасити кредит шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок».
Додатковою угодою № 10 від 27.06.13. сторонами внесено зміни до п.1.1 Договору та погоджено наступне: «Кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 16.400.000,00 грн. на поповнення обсягових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 24.06.14. (включно) та сплачувати 16,00 процентів річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором. Кошти в сумі 900.000,00 грн. надані кредитором позичальнику в межах відкритої поновлювальної відкличної кредитної лінії 25.04.12. позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору до 17.05.12. (включно) зі сплатою 16,00 процентів річних від суми наданих коштів, а починаючи з 18.05.12. зі сплатою 32 процентів річних від суми наданих коштів.
Додатковою угодою № 11 від 06.09.13. сторони зменшили розмір поновлювальної відкличної кредитної лінії на суму 11.100.000,00 грн.
Додатковою угодою № 12 від 24.06.14. сторони дійшли згоди з 24.06.14. продовжити термін дії поновлювальної відкличної кредитної лінії за Договором до 24.06.16. (включно) та погодили наступне: «Кредитор з 30.06.11. відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 5.300.000,00 грн. на поповнення обсягових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 24.06.16. (включно) та сплачувати 24,00 проценти річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим Договором. Позичальник зобов'язується здійснювати платежі, наведені у графіку платежів (додаток № 1 до Договору) у розмірі та не пізніше дати відповідних платежів згідно графіку, включаючи сплату усіх поточних щомісячних платежів по Договору. Позичальник зобов'язаний до 24.06.16. (включно) погасити кредит.».
Додатковою угодою № 13 від 25.11.14. збільшено розмір поновлювальної відкличної кредитної лінії до суми 5.450.000,00 грн., погоджено відповідальність сторін:
«У випадку прострочення сплати процентів за користування Кредитом позичальник зобов'язаний сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової сішки Національного банку України, яка діяла в період прострочення оплати, від несвоєчасно сплаченої суми процентів за кожний календарний день прострочення. У випадку прострочення погашення суми наданого Кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення погашення, від несвоєчасно погашеної суми Кредиту за кожний календарний день прострочення. Сплата нені та/або штрафу не звільняє позичальника від виконання зобов'язань перед кредитором, передбачених цим Договором, у повному обсязі. Стягнення пені та/або штрафу у випадках, передбачених цим Договором, є правом кредитора. Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за Договором припиняється через 10 років». Строк позовної давності встановлено тривалістю у 10 років.
Додатковою угодою № 14 від 24.06.16. сторони дійшли згоди з 24.06.16. продовжити термін дії поновлювальної відкличної кредитної лінії за Договором до 22.06.18 (включно).
Додатковою угодою № 15 від 01.09.16. сторони дійшли згоди з 01.09.16 встановити процентну ставку по відновлювальній відкличній кредитній лінії в розмірі 17% річних.
Також, між сторонами було укладено наступні договори застави (з урахуванням укладених додаткових угод до них): від 30.06.2011 №183/11-З, від 01.07.2011 №183/11-З.1, від 27.07.2011 №183/11-З.2 та від 24.06.2014 №183/14-З.4.
Враховуючи неналежне виконання позичальником, взятих на себе кредитних зобов'язань, банк зверннувся до суду з позовом про стягнення 3 505 789,83 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 у справі №910/9111/18 позовні вимоги задоволено повністю; вирішено стягнути з приватного акціонерного товариства "Компанія Росток" на користь публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал" 3 133 968 грн. 27 коп. простроченої заборгованості по сплаті основної суми кредиту, 250 970 грн. 78 коп. простроченої заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 60 876 грн. 95 коп. простроченої заборгованості по сплаті комісійної винагороди за супроводження кредиту, 35 519 грн. 41 коп. пені за непогашення заборгованості по кредиту, 14 276 грн. 19 коп. пені за непогашення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 1 281 грн. 31 коп. пені за непогашення заборгованості по комісійній винагороді за послуги по супроводженню кредиту, 3 134 грн. 85 коп. 3% річних з простроченої суми кредиту, 1 259 грн. 87 коп. 3% річних з суми несплачених відсотків, 113 грн. 06 коп. 3% річних за непогашення заборгованості по комісійній винагороді за послуги по супроводженню кредиту, 2 828 грн. 83 коп. інфляційних втрат по заборгованості по кредиту, 1 490 грн. 59 коп. інфляційних втрат по відсоткам за користування кредитом, 69 грн. 65 коп. інфляційних втрат по комісійній винагороді за послуги по супроводженню кредиту, 52 586 грн. 85 коп. судового збору.
Вказане рішення набрало законної сили.
Приватне акціонерне товариство "Компанія Росток" 26.12.2018 сплатило в повному обсязі, присуджену до стягнення вказаним рішенням, заборгованість в загальному розмірі 3 558 376,61 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.12.2018 №194498 (т.2, а.с.9).
Після погашення вказаної заборгованості позивачем отримано від відповідача листа №18-16/357 (т.2, а.с. 10), в якому банк зазначив про отримання ним коштів в загальному розмірі 3 558 376,61 грн., проте вказав про те, що за ПрАТ "Компанія Росток" продовжує враховуватись заборгованість в сумі 299 055,29 грн., а саме: 271 496,09 грн. - відсотки за період з 23.06.2018 по 25.12.2018; 27 559, 20 грн. - комісійна винагорода за супроводження кредиту за період з 23.06.2018 по 25.12.2018.
Підставою даного позову позивачем визначено обставини відсутності у кредитора права нараховувати відсотки та комісійну винагороду за супроводження кредиту після закінчення строку кредитування, а також наявності підстав для визнання застави за договорами застави такою, що припинилась.
Так, позивач, вказуючи на відсутність у банку права на нарахування відсотків та комісійної винагороди за супроводження кредиту після закінчення строку кредитування, зазначає, що зобов'язання позичальника за кредитним договором припинилося шляхом його виконання, що, в свою чергу, є також підставою для припинення застави.
Посилаючись на наведене, позивач просить суд визнати відсутнім у відповідача право вимоги, визнати заставу такою, що припинена та зобов'язати відповідача надати заяви до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про припинення обтяжень і подальше вилучення відповідних записів з державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Стосовно вимоги позивача про визнати відсутнім у відповідача права вимоги виконання приватним акціонерним товариством "Компанія Росток" зобов'язань за кредитним договором № 183/11-К від 30.06.2011, слід зазначити наступне.
Так, місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги, вказав, що вимагати виконання за укладеним договором відповідач має право з моменту укладення цього договору до повного його виконання, зокрема, право вимоги виконання за договором вміщує і право на отримання штрафних санкцій за прострочення виконання, і право на отримання інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України тощо.
Встановивши факт наявності права вимоги виконання за договором №183/11-К від 30.06.2011 у відповідача, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання цього права відсутнім.
Разом з тим, колегією суддів такий висновок місцевого господарського суду визнається помилковим та таким, що здійснений з порушенням вимог процесуального законодавства, оскільки заявлена позивачем вимога про визнання відсутнім у відповідача права вимоги не може бути самостійним предметом спору.
Така вимога не призводить до поновлення порушених прав, не може самостійно розглядатися в окремій справі та встановлення такої обставини (не позовної вимоги) підлягає розгляду лише під час розгляду спору про стягнення грошових коштів за таким договором.
Так, згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.
Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
При цьому, особа, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту, повинна дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).
В контексті наведеного колегія суддів вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який неспроможний призвести до поновлення порушених прав.
Більш того, вказана вимога позивача не може самостійно розглядатися в окремій справі та обставини, на яких вона ґрунтується, підлягають розгляду лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право.
Враховуючи викладене вище, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції, розглянувши вимогу позивача про визнання відсутнім права вимоги по суті, допустив порушення норм процесуального права, оскільки провадження у справі в частині цієї вимоги підлягало закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тобто провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду (стаття 12 цього ж Кодексу).
Колегія суддів, приймаючи дану постанову, враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постанові від 21.08.2018 у справі №910/14144/17, стосовно того, що вимоги про визнання відсутнім права не можуть бути самостійним предметом спору, такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише під час розгляду спору про право.
Так, Верховний Суд закрив провадження у вказаній справі, з огляду на її непідвідомчість господарському суду.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково.
З огляду на те, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права під час розгляду вказаної вимоги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання відсутнім права та закриття провадження у даній справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно іншої позовної вимоги про визнання застави за договорами застави такою, що припинена, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 22 червня 2018 року включно.
Відтак, у межах строку кредитування до 22 червня 2018 року позичальник мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами не пізніше останього робочого дня місяця. Починаючи з 23 червня 2018 року, позичальник мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги кредитором повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9515/12.
Таким чином, оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право кредитора нараховувати проценти за кредитом, то після 22 червня 2018 року банк відповідно був позбавлений права на їх нарахування.
Так само, у банку зі спливом строку кредитування припинилося право на нарахування комісійної винагороди за супроводження кредиту.
Положення кредитного договору (п. 5.2) не передбачають нарахування комісійної винагороди після спливу терміну повернення кредитних коштів.
Так, сплив строку кредитування унеможливлює надання банком послуг по супроводженню кредиту, за які позичальник мав оплачувати кредитодавцю комісійну винагороду.
Отже, апеляційним судом встановлено відсутність підстав у відповідача для нарахування позивачу відсотків та комісійної винагороди за супроводження кредиту за період з 23.06.2018 по 25.12.2018, тобто після спливу 22.06.2018 строку кредитування.
Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною третьою статті 1049 вказаного Кодексу передбачено, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з вимогами ст. 202 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Як вже було вказано, позивачем перераховано відповідачу 26.12.2018 всю суму кредитної заборгованості, присудженої до стягнення судовим рішенням, а виконання вказаного зобов'язання було прийнято банком, про що ним вказано у листі №18-16/357 (т.2, а.с. 10).
Стосовно нарахованих банком позивачу відсотків та комісійної винагороди за супроводження кредиту за період з 23.06.2018 по 25.12.2018 (тобто за період після спливу строку кредитування та до моменту виконання позичальником судового рішення), то, як було встановлено апеляційним судом, підстави для такого нарахування у вказаний період були відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зобов'язання за кредитним договором припинилось 26.12.2018 у зв'язку з його виконанням.
Стосовно посилань суду першої інстанції на те, що встановлений судовим рішенням борг за кредитним договором станом на 22.06.2018 позивачем було погашено лише 26.12.2018, тобто має місце прострочення виконання позичальником грошового зобов'язання, а тому у відповідача наявне право на стягнення з позивача, у тому числі, пені у встановленому договором розмірі за цей період прострочення, колегія суддів зазначає наступне.
Так, матеріали справи не містять доказів пред'явлення банком позивачу вимог про сплату нарахувань, здійснених відповідачем у зв'язку з простроченням позичальником виконання грошового зобов'язання за період після прийняття судового рішення про стягнення боргу.
При цьому, здійснення відповідних нарахувань є правом банком, а не обов'язком, яким він в свою чергу, на даний час не скористався та навіть не заявив про свій намір на здійснення цих нарахувань. Протилежного суду не доведено.
В свою чергу, суд, приймаючи рішення, не може виходити з обставин щодо яких невідомо настануть вони чи ні. Так, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладене, вказаний вище висновок місцевого господарського суду не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про визнання застави припиненою.
Згідно з частиною першою статті 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Аналогічні положення містяться у ст. 28 Закону України "Про заставу".
Враховуючи те, що зобов'язання забезпечене заставою у даному випадку припинилося шляхом його виконання позичальником, право застави за договорами застави від 30.06.2011 №183/11-З, від 01.07.2011 №183/11-З.1, від 27.07.2011 №183/11-З.2 та від 24.06.2014 №183/14-З.4 відповідно також припиняється.
За наведених обставин, вимоги позивача в наведеній частині є обґрунтованими, а тому застава за вказаними договорами підлягає визнанню припиненою.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Отже, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає також скасуванню в частині відмови у задоволенні вказаних вимог, з прийняттям нового - про задовлення позову в наведеній частині.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати заяви до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про припинення обтяжень і подальше вилучення відповідних записів з державного реєстру обтяжень рухомого майна, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до 3 ст.593 Цивільного кодексу України у разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.
Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", в ст. 3 якого зазначено про те, що обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.
Згідно зі ст. 44 вказаного Закону після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
Обставини припинення застави були встановлені даною постановою, а тому з її прийняттям у банку виникає обов'язок з повернення позивачу заставленого майна та відповідно обов'язок з подачі реєстратору відповідних заяв про припинення обтяження і подальше вилучення записів з Державного реєстру.
В свою чергу, станом на момент подання позовної заяви у даній справі відповідні обставини щодо припинення застави не були встановлені в судовому порядку, а тому посилання позивача на невиконання відповідачем свого обов'язку щодо звернення до реєстратора із заявою про припинення обтяження є передчасними.
Отже, станом на момент подачі позову до суду позивачем не доведено наявність спору щодо припинення обтяження та порушення його права.
За наведених обставин, вимога позивача про зобов'язання відповідача надати заяви до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про припинення обтяжень і подальше вилучення відповідних записів з державного реєстру обтяжень рухомого майна підлягає залишенню без задоволення у зв'язку з її передчасністю.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права в майбутньому звернутися до суду з відповідним позовом у випадку ухилення відповідача від звернення до реєстратора з заявою про припинення обтяжень і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру.
Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін в частині відмови у задоволенні вказаної вимоги.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання застави такою, що припинена.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання застави такою, що припинена, із закриттям провадження у справі за вимогою про визнання відсутнім права та із задоволенням вимог про визнання застави такою, що припинена. В решті - оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.
Враховуючи часткове задоволення як позовних вимог, так і вимог апеляційної скарги позивача, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Компанія Росток" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі №910/1570/19 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі №910/1570/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання застави такою, що припинена, із закриттям провадження у справі за вимогою про визнання відсутнім права та із задоволенням вимог про визнання застави такою, що припинена. В решті - рішення залишити без змін.
3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
"Позов приватного акціонерного товариства "Компанія Росток" задовольнити частково.
Провадження у справі №910/1570/19 за вимогою про визнання відсутнім у публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал" права вимоги виконання приватним акціонерним товариством "Компанія Росток" зобов'язань за кредитним договором № 183/11-К від 30.06.2011 (з урахуванням укладених додаткових угод до нього) закрити.
Визнати заставу такою, що припинена за договором застави від 30.06.2011 №183/11-З (з урахуванням додаткових угод до нього), укладеному між публічним акціонерним товариством "Банк Народний Капітал" та приватним акціонерним товариством "Компанія Росток".
Визнати заставу такою, що припинена за договором застави від 01.07.2011 №183/11-З.1 (з урахуванням додаткових угод до нього), укладеному між публічним акціонерним товариством "Банк Народний Капітал" та приватним акціонерним товариством "Компанія Росток".
Визнати заставу такою, що припинена за договором застави від 27.07.2011 №183/11-З.2 (з урахуванням додаткових угод до нього), укладеному між публічним акціонерним товариством "Банк Народний Капітал" та приватним акціонерним товариством "Компанія Росток".
Визнати заставу такою, що припинена за договором застави від 24.06.2014 №183/14-З.4 (з урахуванням додаткових угод до нього), укладеному між публічним акціонерним товариством "Банк Народний Капітал" та приватним акціонерним товариством "Компанія Росток".
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал" (03067, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, будинок 4, код 20026740) на користь приватного акціонерного товариства "Компанія Росток" (03067, м.Київ, бульвар Івана Лепсе, код 00227560) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 7 684 грн.".
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал" (03067, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, будинок 4, код 20026740) на користь приватного акціонерного товариства "Компанія Росток" (03067, м.Київ, бульвар Івана Лепсе, код 00227560) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 11 526 грн.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 23.09.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
Б.О. Ткаченко