справа№1.380.2019.003120
12 вересня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Грень Н.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,
представника позивача Матящук В.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
25.06.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області щодо не призначення та здійснення виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за піднайом житлового приміщення;
- зобов'язати Військово-цивільну адміністрацію міста Авдіївка Донецької області здійснити ОСОБА_1 виплату грошової компенсації за піднайом житлового приміщення починаючи з 01.01.2019 з розрахунку 1700 грн за місяць із виплатою у подальшому такої компенсації до часу закінчення служби (виконання обов'язків) у військово-цивільній адміністрації міста Авдіївка Донецької області.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно допущено бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за піднайом (найом) житла, оскільки, наказом Керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 21.08.2017 №10, ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника керівника військово-цивільної адміністрації міста Авдїївка Донецької області. Позивач з моменту призначення на посаду, тобто , з 21.08.2017, винаймає квартиру та проживає у місті Авдїївка Донецької області.
Позивач стверджує, що за попереднім місцем служби службовим або постійним житлом ОСОБА_1 не забезпечений, власного майна у місті Авдїївка Донецької області не має, про що свідчить довідка, видана начальником управління з розвитку міського господарства військово- цивільної адміністрації міста Авдїївка Донецької області від 04.02.2019 № 1.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава зобов'язана забезпечувати військовослужбовців житловими приміщеннями або компенсувати їм кошти за піднайом житлового приміщення. Таким чином, позивач вважає протиправною бездіяльність військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області щодо не призначення та здійснення виплати грошової компенсації за піднайом житлового приміщення.
Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що згідно з пунктом 3 Порядку виплати грошової компенсації, виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони, МВС, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, а також МОН, ДКА на відповідний рік.
Для вирішення питання виплати грошової компенсації за найм житлового приміщення ОСОБА_1 , ВЦА м. Авдіївка Донецької області звернулась до Міністерства оборони України.
Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України у відповідь на лист адміністрації повідомлено, що компенсація не виплачується у разі виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини, а тому підстав для здійснення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення ОСОБА_1 немає.
Таким чином, відповідач вважає, що немає законних підстав для здійснення виплати грошової компенсації за піднайом житлового приміщення ОСОБА_1 .
Ухвалою від 01.07.2019 суддя відкрив загальне позовне провадження у справі та призначив підготовче засідання.
Ухвалою суду від 22.08.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Окрім того, проти позову заперечив, просив у задоволенні такого відмовити.
Заслухавши вступне слово представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 06.06.2017 по 19.08.2017 проходив військову службу на посаді начальника юридичної служби управління 169 навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України - військова частина НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу Міністра Оборони України №527 від 01.08.2017 року, ОСОБА_1 увільнено від займаної посади та відряджено до військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області із залишенням на військовій службі.
Надалі, наказом Керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 21.08.2017 №10, ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника керівника військово-цивільної адміністрації міста Авдїївка Донецької області.
30.01.2019 ОСОБА_1 подано рапорт на ім'я керівника військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області ОСОБА_2 , щодо призначення та виплати грошової компенсації починаючи з січня 2019 року, за найм житлового приміщення на одну особу у розмірі, передбаченого п.2 Порядку виплати грошової компенсації, тобто 1700 грн.
19.03.2019 ОСОБА_1 отримав відповідь від керівника військово - цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області за № 01- 18/0241, зі змісту якої встановлено, що відповідно до пункту 3 Порядку виплати грошової компенсації за піднайом житлових приміщень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 № 450, виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони, МВС, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, а також МОН, ДКА на відповідний рік. Тому, для подальшого вирішення даного питання керівник ВЦА звернувся до Міністерства Оборони України за роз'ясненням.
Листом від 24.05.2019 №01-18/0461 військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області ОСОБА_1 відмовлено в здійснені виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення на підставі відповіді Міністерства Оборони України, у якій вказано, що відповідно до п. 7 Постанови, компенсація не виплачується у разі виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Судом встановлено, що з моменту призначення ОСОБА_1 на посаду, тобто , з 21.08.2017, останній винаймає квартиру у АДРЕСА_1 , про що свідчить акт начальника ЖЕД № З КП «Служба Єдиного Замовника» Авдїївської міської ради Линьова Д.В. від 30.01.2019.
Окрім того, судом встановлено, що за попереднім місцем служби службовим або постійним житлом ОСОБА_1 не забезпечений, власного майна у місті Авдїївка Донецької області немає, про що свідчить довідка, видана начальником управління з розвитку міського господарства військово-цивільної адміністрації міста Авдїївка Донецької області від 04.02.2019 № 1.
Позивач, не погодившись із відмовою у виплаті грошової компенсації за піднайом житла, звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2012-XII від 20.12.1991, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
За приписами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (затверджено постановою КМУ від 03.08.2006 року № 1081) військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.
У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови у зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян.
Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло з метою забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднаймання (наймання) житлового приміщення у встановленому порядку.
Компенсація за піднайом виплачується за місцем проходження військової служби відповідно до Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 № 450 ( далі- Порядок виплати грошової компенсації) та Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 19.06.2014 № 401.
Згідно з пунктом 5 розділу 5 наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» військовослужбовцям відповідних категорій та курсантам вищих військових закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби за їх бажанням виплачується грошова компенсація за піднайом (найом) житлового приміщення.
Пунктом 4 Порядку виплати грошової компенсації, визначено, що підставою для виплати грошової компенсації є рапорт військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовцяюсобам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 30.01.2019 на ім'я керівника військово- цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області ОСОБА_2 , подано рапорт щодо призначення та виплати грошової компенсації за найм житлового приміщення у розмірі, передбаченому п.2 Порядку виплати грошової компенсації за піднайом житлових приміщень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450.
Відповідач, відмовляючи у призначенні та виплати грошової компенсації за найм житлового приміщення покликався на те, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони, МВС, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку та Держспецтрансслужбі, Управління державної охорони, а також МОН, ДКА на відповідний рік.
Окрім того, відповідач вказав, що компенсація не виплачується у разі виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини, і тому підстав для здійснення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення ОСОБА_1 немає.
З огляду на вказане, суд зазначає, що пунктом 6 Порядку виплати грошової компенсації, встановлені підстави для відмови в виплаті грошової компенсації, а саме: наявності у військовослужбовця або членів його сім'ї за місцем проходження військової служби жилого приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площею, що відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством; нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби; штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов шляхом обміну займаного житлового приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання житлового будинку (частини будинку), а також внаслідок вилучення житлового приміщення, використовуваного для провадження господарської діяльності промислового характеру, в населених пунктах, зазначених в абзаці другому цього пункту, - протягом п'яти років з моменту вчинення таких дій.
Водночас, в п. 7 Постанови, на який посилається Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства Оборони України зазначено, що виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: отримання військовослужбовцем житлового приміщення; виключення із списків особового складу військової частини.
Отже, у вказаному листі від 22.04.2019 Головним квартирно-експлуатаційним управлінням МО України, неправильно цитується п.7 Постанови шляхом підміни слів: з «припиняється» на слово «не виплачується».
Отже, чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у виплаті грошової компенсації як виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Окрім того, статтею 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Також, ч. 7 ст. 9 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що за військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, зберігаються всі види забезпечення, передбачені стяттями 9 і 9-1 цього Закону.
Більше того, суд зазначає, що згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 року у справі «Міллер проти Австрії».
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних компенсацій, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21- 977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги, тощо в залежність від видатків бюджету.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень" від 26.06.2013 № 450 передбачено виплату грошової компенсації за піднаймання (наймання) житлового приміщення особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, Адміністрація Держспецзв'язку, її територіальний орган, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку, підрозділ урядового фельд'єгерського зв'язку, територіальний підрозділ, заклад, установа чи організація Держспецзв'язку (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло.
Грошова компенсація не виплачується у разі наявності у військовослужбовця або членів його сім'ї за місцем проходження військової служби жилого приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площею, що відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством; нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення; виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв'язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки); вибуття особи офіцерського складу, зазначеної у пункті 1 цього Порядку, у закордонне відрядження разом із сім'єю.
Проаналізувавши положення наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що держава зобов'язалась забезпечувати військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення.
Отже, виплата грошової компенсації за піднайом житла військовослужбовцю є похідним і тимчасовим обов'язком держави, який випливає з факту незабезпечення військовослужбовця належним приміщенням і існує доти, поки такий обов'язок державою не виконаний.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що відмова відповідача щодо виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень з 01.01.2019 є протиправною.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 4800,00 грн суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (п.2 ст.16 КАС України).
Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).
Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18), від 16.05.2019 № 823/2638/18.
Отже, приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зі змісту укладеного між позивачем та адвокатом Матяшуком В.К. договору про надання правничої допомоги від 12.02.2018 гонорар за надання правничої допомоги встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору від 12.02.2018 гонорар за надання правничої допомоги становить 7800,00 грн.
Відповідно до акту виконаних робіт № 1 від 21.08.2019 адвокатом Матяшуком В.К. надано позивачу правничу допомогу, а саме: вивчення чинного законодавству щодо порядку виплат компенсації військовослужбовцям за піднайом житла; вивчення судової практики розгляду справ щодо стягнення у судовому порядку компенсації військовослужбовцям за піднайом житла; консультації; складення проекту рапорту ОСОБА_1 , підготовка проекту позовної заяви, участь у судових засіданнях, підготовка та подання інших процесуальних документів на суму 4800,00 грн.
Зазначені грошові кошти сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанцією №0.0.1408202727.1 від 15.07.2019 на суму 4800,00 грн.
Суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 4800,00 грн, є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами
Щодо клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Досліджуючи надані представником позивача документи, суд встановив, що Договором передбачено надання правової допомоги, додаткова угода до договору, та акт обумовлює вартість юридичних послуг та порядок розрахунків за правову (правничу) допомогу у суді. Платіжне доручення, як первинний документ, відповідає вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-14, містить всі необхідні реквізити, в ньому вказано призначення платежу з посиланням на відповідний договір.
Враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 4800,00 грн, а тому витрати позивача на правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи позивача викладені в позовній заяві є обґрунтованими, а відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області щодо не призначення та здійснення виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за піднайом житлового приміщення;
Зобов'язати Військово-цивільну адміністрацію міста Авдіївка Донецької області здійснити ОСОБА_1 виплату грошової компенсації за піднайом житлового приміщення починаючи з 01.01.2019 з розрахунку 1700 грн за місяць із виплатою у подальшому такої компенсації до часу закінчення служби (виконання обов'язків) у військово-цивільній адміністрації міста Авдіївка Донецької області.
Стягнути з Військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області код ЄДРПОУ 39831182, місцезнаходження: 86065, м. Авдіївка, вул. Молодіжна, 5, за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_2 , 4800 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Грень Н.М.
Повний текст рішення складено та підписпно 19.09.2019.