Справа №2-167/10
іменем України
12 березня 2010 року. Володимирецький районний суд Рівненської області
під головуванням судді Іванків О.В.,
при секретарі Соболевському Т.В.,
з участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
представника третьої особи Жогло В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ «Хиночі» про визнання права власності на заставлене майно, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на заставлене майно. В обґрунтування позовних вимог в судовому засідання пояснив, що між ним та відповідачем було укладено договір позики грошових коштів. На його забезпечення між сторонами було укладено договір застави цінних паперів. Вказані договори були нотаріально посвідчені. Оскільки незважаючи на неодноразові нагадування відповідач не повернув боргу, вважає, що набув право на заставлене майно, у зв'язку із чим просив визнати за ним право власності на заставлене майно - акції ВАТ «Хиночі».
Відповідач та його представник проти позову заперечили, пояснили, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку із пропуском строку позовної давності. Оскільки договір позики було укладено в березні 2004 року із строком виконання 10 днів, трирічна позовна давність минула в березні 2007 року. Крім того, відповідач пояснив, що повернув кошти ОСОБА_1 приблизно через два тижні після укладення договору в березні 2004 року, однак доказів цього він надати не може.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача проти позову заперечив.
Заслухавши пояснення сторін, оцінивши та проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Так, відповідач заперечив позов у зв'язку із пропуском строку позовної давності. З цього приводу позивач пояснив, що дія договору застави, укладеного 01.03.2004 року на забезпечення договору позики, не завершилась, оскільки, як це вбачається з п.3.1. цього договору, застава діє до повного виконання договору позики, який на час розгляду справи в суді не виконано. Крім того, у відповідності до п.2.1. договору застави, незалежно від виконання договору позики, позичальник вправі звернути стягнення на предмет застави в разі порушення умов договору позики. З врахуванням викладеного, позивач вважає строк позовної давності не пропущеним.
Судом встановлено, що 01 березня 2004 року між сторонами укладено та нотаріально посвідчено письмовий договір позики, у відповідності до умов якого позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_2 2140 грн. строком на 10 днів. В забезпечення вказаного договору того ж числа між сторонами було укладено та нотаріально посвідчено договір застави цінних паперів - 54000 простих іменних акцій ВАТ «Хиночі» вартістю 13500 грн.
У відповідності до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, як це вбачається з ч.1, 5 ст.261 ЦК України.
Таким чином, враховуючи, що строк виконання боржником договору позики сплив 10 березня 2004 року, і про невиконання відповідачем умов цього договору ОСОБА_1 стало відомо з 11 березня 2004 року, суд вважає, що трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, сплив в березні 2007 року, і підстав для його поновлення суд не вбачає.
Доводи позивача про те, що дія договору застави у відповідності до п.2.1 та п.3.1 не закінчилась, у зв'язку з чим право вимоги за цим договором залишається дійсним, на думку суду є безпідставними з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту ст.572 ЦК України, ст.1 Закону України «Про заставу» застава є способом забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Таким чином, як вбачається з положень чинного законодавства, договір застави є похідною угодою, яка укладена для забезпечення виконання іншої угоди, в даному випадку договору позики, і не може виконуватись самостійно. Оскільки застава виступає способом задоволення вимог кредитора у разі прострочення боржника, вирішення питання про її застосування можливе лише одночасно із вирішенням спору про стягнення за основним договором.
У зв'язку з викладеним, сплив строку позовної давності по основному зобов'язанню свідчить і про сплив позовної давності до додаткової вимоги, в т.ч. і до вимоги про звернення стягнення на заставлене майно, як це вбачається зі ст.266 ЦК України.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що строк позовної давності відносно основної вимоги за договором позики між сторонами сплив, доказів поважності причин пропуску цього строку позивач не навів, його доводи про те, що в 2008 році ОСОБА_2 визнав борг і вчинив дії на його погашення нічим не підтверджені, будь-яких доказів того, що сторонами було збільшено строк позовної давності, суду не надано, у зв'язку із чим строк позовної давності щодо додаткової вимоги також пропущено.
Враховуючи, що у відповідності до ст.267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, приймаючи до уваги, що відповідач зробив заяву про застосування строку позовної давності, у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.256,257,261,266,267, 572, 572, 574 ЦК України, ст.1,2, 4 Закону України «Про заставу», ст.ст.209-212 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на заставлене майно відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Від сплати судового збору ОСОБА_1 звільнити на підставі ст.4 п.18) Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Володимирецький районний суд. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано сторонами протягом десяти днів після проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після оголошення ухвали апеляційного суду.
Головуюча:
Повний текст постанови оголошено 16 березня 2010 року.