18 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 194/1149/17
Провадження № 14-454цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року (судді Варенко О. П., Городнича В. С., Лаченкова О. В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування банківського вкладу за деліктним зобов'язанням,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк») в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В. В. (далі - Уповноважена особа), в якому, уточнивши позовні вимоги, просила: стягнути з відповідачів на її користь гарантовану суму відшкодування згідно з договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро № 003-03616-250215 від 25 лютого 2015 року в розмірі 45 282 грн; нанесений збиток (відшкодування упущеної вигоди) у розмірі 13 606,93 грн; відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 29 711,52 грн; відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми; пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 3401,73 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір банківського вкладу № 003-03616-250215 «Зростаючий» у євро (далі - Договір), за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 1500,00 євро у тимчасове строкове користування та зобов'язується сплачувати 4,5 % річних за його користування.
Відповідно до пункту 1.3 Договору вклад залучається на строк з моменту зарахування вкладу по 11 березня 2015 року включно.
Пунктом 1.10 Договору визначено, що вклад виплачується вкладнику в разі закінчення строку розміщення вкладу або в інший термін дострокового припинення дії цього Договору у випадках, передбачених цим Договором та правилами банку.
Крім того, 25 лютого 2015 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою змінено та викладено в іншій редакції пункт 1.8 статті 1 цього Договору шляхом зазначення про можливість зарахування вкладу при перерахуванні з відкритого в ПАТ «Дельта банк» поточного рахунку іншої фізичної особи. Так, 25 лютого 2015 року на рахунок ОСОБА_1 було зараховано 1500,00 євро, що за курсом Національного банку України станом на 2 березня 2015 року (дата запровадження тимчасової адміністрації) складало 45 282,00 грн.
Постановою Правління Національного банку України № 150 від 2 березня 2015 року ПАТ «Дельта банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта банк» та призначено Уповноважену особу.
У березні-червні 2015 року ОСОБА_1 зверталась до ПАТ «Дельта банк» щодо повернення свого вкладу, однак листом № 05-3037378 від 13 липня 2015 року їй повідомлено, що на підставі пункту 3 частини другої статті 37 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) Уповноважена особа має право продовжувати, обмежувати або прийняти здійснення банком будь-яких операцій, а оскільки з 3 березня 2015 року ПАТ «Дельта банк» здійснює свою діяльність на підставі зазначеного Закону, який є спеціальним в умовах роботи неплатоспроможних банків, то за рахунками, відкритими на її ім'я, операції з виплат тимчасово обмежені.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 також зазначала, що у вересні 2015 року дізналась про те, що її немає в переліку вкладників, які мають право на відшкодування гарантованої суми, тому звернулась до Уповноваженої особи з клопотанням про роз'яснення причин невключення її до такого переліку. Однак тимчасова адміністрація ПАТ «Дельта банк» листом № 8821/3124 від 23 вересня 2015 року повідомила позивачку про нікчемність Договору.
На момент подання позовної заяви кошти банківського вкладу в розмірі 45 282,00 грн ОСОБА_1 з її депозитного рахунку не повернуті, відтак позивачка вважає свої цивільні (деліктні) права порушеними з дня початку виплати Фондом коштів вкладникам ПАТ «Дельта банк», а саме з 11 червня 2015 року.
Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 5 червня 2018 року уточнену позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Акціонерного товариства «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта банк» Кадирова В. В. залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Заочним рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 4 вересня 2018 року з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 21 вересня 2018 року уточнену позовну заяву задоволено.
Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 гарантовану суму відшкодування за Договором в розмірі 45282, 00 грн.
Стягнуто з Фонду судовий збір у розмірі 640,00 грн на користь держави на р/р 31211256026001 в Казначействі України (ЕАП), отримувач ГУК у м. Києві/ м. Київ, код ЄДРПОУ 37993783, МФО 899998, призначення платежу - судовий збір, код 22030106.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у ПАТ «Дельта банк» є вкладом у розумінні Закону № 4452-VI, а тому вимоги позивачки про відшкодування коштів у межах гарантованої суми є обґрунтованими, а відмова Фонду повернути ці кошти - незаконною. Уповноважена особа в частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, є по суті органом управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження. Укладений договір банківського вкладу є правомірним, його недійсність законом або судом не встановлена, а у відповідача не було законних підстав відносити вказаний Договір до категорії нікчемних правочинів та відмовляти позивачці у відшкодуванні депозитних коштів за цим Договором за рахунок коштів третьої особи.
Суд також указав, що Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому спір не є публічно-правовим, а пов'язаний з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням її умов, отже, випливає з договірних відносин і має вирішуватися судом за правилами ЦПК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Судовий збір, сплачений відповідачем за подачу апеляційної скарги у розмірі 2400,00 грн, компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та закриваючи провадження у справі, виходив з того, що спір не відноситься до цивільної юрисдикції, а є публічно-правовим та підлягає розгляду у порядку КАС України, оскільки виник з приводу формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду як суб'єкта владних повноважень, та стосується виконання останнім функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому його розгляд належить до компетенції адміністративних судів.
У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства,оскільки спірні правовідносини пов'язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням її умов. ОСОБА_1 зазначає, що звернулася до суду за захистом своїх порушених прав, що виникли із цивільних правовідносин, а саме із цивільно-правової угоди, а юрисдикція спору, однією зі сторін у якому є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду або його Уповноваженої особи. На думку позивачки, суб'єктом владних повноважень у разі ліквідації банківської установи є саме Уповноважена особа, а не юридична особа без бюджетного фінансування - Фонд. Вказує на те, що позов поданий нею до Фонду та стосується невиконання останнім обов'язку з відшкодування банківського вкладу, тому повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, що, на її думку, узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 757/44693/15), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня та 5 червня 2018 року (справи №№ 755/1700/16 і 598/1470/15 відповідно).
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2019 року Фонд подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що за сталою практикою Великої Палати Верховного Суду справи такої категорії підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду від 1 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 7 серпня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_1 оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції (частина шоста статті 403 ЦПК України).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом № 4452-VI, яким установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону № 4452-VI).
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 цього Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 Закону № 4452-VI у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Частиною другою статті 26 Закону № 4452-VI передбачено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Частиною другою статті 46 Закону № 4452-VI встановлено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення ним банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України» (частина третя статті 27 Закону № 4452-VI).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
З огляду на вказані приписи Закону № 4452-VI правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 цього Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), тому у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти, тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим, належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18та інших.
Наведені в касаційній скарзі доводи щодо застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2018 року (справа № 755/1700/16), де предметом спору є зарахування коштів на погашення кредитної заборгованості, що виникла у зв'язку з неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов'язань, які не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду як державної спеціалізованої установи, і правових висновків, наведених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 757/44693/15-ц) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року (справа № 598/1470/15) щодо визнання дійсними договорів банківського вкладу, тобто невизнання та невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, є необґрунтованими, оскільки предмети спору у цих справах є різними, до того ж за аналогією не відповідають тим правовідносинам, що розглянуті у справі № 194/1149/17, рішення у якій оскаржується.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 402 - 404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. П. Лященко
Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна В. С. Князєв
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич
Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
О. С. Золотніков