Постанова
Іменем України
19 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 520/9473/16-ц
провадження № 61-29800св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання та стягнення сум,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 як представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2017 року у складі судді Бескровного Я. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Станкевича В. А., Сидоренка В. А.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір довічного утримання (догляду) посвідчений 23 грудня 2010 року державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю. Д. та договір про зміну набувача в договорі довічного утримання (догляду), посвідчений 20 січня 2011 року державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю. Д., згідно з яким ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов'язалася забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно на умовах цього договору.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що йому 84 роки, він пенсіонер, є особою з інвалідністю другої групи з 1961 року, ветеран праці, хворіє хворобами серця, у зв'язку з чим потребував і постійно потребує стороннього догляду.
Підставами для розірвання договору є три причини: відповідач не проводила індексацію грошового утримання відповідно до вимог закону; не в повному обсязі компенсувала вартість комунальних послуг та систематично порушувала строки виконання своїх грошових зобов'язань.
Так, згідно з пунктом 8 договору про заміну набувача сума грошового забезпечення, що встановлена у 550 грн підлягає індексації у визначеному законодавством порядку, що відповідач не робила з 2011 року. Також, у порушення пункту 7 договору відповідач не повністю компенсувала йому грошові кошти за комунальні послуги на загальну суму 10 919,86 грн. Крім цього, відповідач систематично, 36 разів, порушує строки розрахунків, а за 11 місяців кошти позивачу взагалі не надходили, а тому, посилаючись на статті 775, 776 ЦК України, просив позов задовольнити та стягнути з відповідача на його користь 10 919,86 грн.
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 13 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач належними засобами доказування в порушення вимог статті 60 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи редакції) не довів обставин, які були б підставою для задоволення позову.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 16 травня 2017 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2017 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення районного суду є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року, і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, щов даному ж випадку ОСОБА_1 звернувся до суду на підставі статті 755 ЦК України, яка надає йому право вимагати розірвання договору у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Предметом судового розгляду у справі № 520/724/15-ц були не обставини щодо невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання, що взагалі не заперечувалось ОСОБА_1 та його представником, а обставини щодо помилки ОСОБА_1 під час укладення ним оспорюваного договору довічного утримання.
Обставини, які стали підставами позову про розірвання договору довічного утримання, взагалі не розглядалися в межах справи № 520/724/15-ц про визнання указаного договору недійсним, а більша частина обставин, на які ОСОБА_1 послався як на підстави свого позову, взагалі мали місце вже після ухвалення Київським районним судом м. Одеси рішення у справі № 520/724/15-ц, у зв'язку з чим не могли бути і не були предметом дослідження під час розгляду справи про визнання договору довічного утримання недійсним.
Відповідач пояснила відсутність здійснення нею платежів за період з листопада 2015 року по червень 2016 року ухваленням Апеляційним судом Одеської області у справі № 520/724/15-ц рішення від 04 листопада 2015 року про розірвання договору довічного утримання та відповідно припинення у неї грошового зобов'язання перед позивачем до моменту його скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року, після постановлення якої ці зобов'язання знову виникли.
Однак, спірний договір не може вважатися недійсним навіть протягом певного проміжку часу. Цивільне право не знає інституту «тимчасово недійсного» правочину. З огляду на це, відразу після постановлення ухвали Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року відповідач повинна була виплатити позивачу грошове утримання та компенсувати витрати з оплати комунальних послуг з листопада 2015 року по червень 2016 року, однак цього не зробила.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 та її представник не заперечували той факт, що вона не здійснювала індексацію грошового утримання, посилаючись на те, що вона не отримувала від ОСОБА_1 відповідної вимоги. Однак, факт неотримання кореспонденції ОСОБА_2 не доведений, хоча матеріали справи містять докази направлення позивачем відповідачу такої вимоги.
Указані порушення норм процесуального права, допущені судом, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_5 як представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними і обґрунтованими, такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Скаржник зазначає про систематичне невиконання з боку ОСОБА_2 своїх зобов'язань за укладеним договором довічного утримання, але, не зрозуміло про яке систематичне невиконання зобов'язань з боку ОСОБА_2 йдеться, оскільки скаржник не надає жодного доказу на підтвердження цих фактів, а рішеннями судів першої та касаційної інстанцій, ухвалених у справі № 520/724/15-ц зазначено про належне виконання зобов'язань без будь-яких порушень.
Судами встановлено, що окрім взятих на себе зобов'язань ОСОБА_2 було сплачено ОСОБА_1 додатково суму у розмірі 2 000 грн, що підтверджує той факт, що ОСОБА_2 окрім взятих на себе зобов'язань за договором, здійснює допомогу не передбачену умовами договору.
Після вступу в шлюб позивача з ОСОБА_6 , почалося натягнуте спілкування сторін у справі, ставлення позивача до ОСОБА_2 кардинально змінилося, на телефонні дзвінки він не завжди відповідав, не завжди відкривав двері квартири відповідачу, коли та його провідувала та приносила продукти, не йшов на спілкування, через раз надавав дані для сплати комунальних платежів, не повідомив вдповідача про зміну банківських реквізитів, на які здійснювалася сплата утримання відповідно до укладеного договору довічного утримання, а відповідач дізналася про це сама після того, як платежі стали повертатися.
Всі умови укладеного договору ОСОБА_2 виконує добросовісно, про що є документальне підтвердження у матеріалах справи, не дивлячись на той факт, що в спірній квартирі окрім скаржника, вселені та проживають ще дві особи: дружина - ОСОБА_6 та її онука - ОСОБА_7 , а спірна квартира досі перебуває у власності ОСОБА_7 Добровільно звільнити спірну квартиру ОСОБА_7 не бажає.
Оскільки на підтвердження своїх доводів щодо систематичного невиконання відповідачем своїх зобов'язань з договором довічного утримання з боку скаржника не надано жодного документа, відсутні письмові вимоги, звернення від скаржника щодо проведення індексації, підстави для розірвання договору довічного утримання відсутні.
Саме скаржник дозволяючи проживати в спірній квартирі своїй дружині та її онучці порушує умови укладеного договору довічного утримання, а саме пункт 11 договору, згідно з яким скаржник не має права вселяти у квартиру інших осіб.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у
справі, витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А . Ю.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2015 року, ухваленим у цивільній справі № 520/724/15ц, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , третя особа - Державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю .Д., про визнання договору довічного утримання, договору про зміну набувача в договорі довічного утримання недійсними, визнання права власності на квартиру, встановлені наступні факти.
ОСОБА_1 , 1932 року народження, є людиною похилого віку, особою з інвалідністю другої групи, після смерті дружини у 2005 році за станом здоров'я не може самостійно повною мірою доглядати себе, потребує допомоги при веденні домашнього господарства, проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності.
15 грудня 2010 року ОСОБА_1 письмово звернувся до Центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів, вказавши, що він є бездітним вдівцем та висловив побажання укласти договір довічного утримання на умовах матеріального забезпечення, а саме: одержання одноразової виплати у сумі 35 000 грн, одержання щомісячного платежу в розмірі 550 грн та оплати набувачем за договором комунальних послуг.
ОСОБА_1 без зауважень та заперечень підписав паспорт до договору довічного утримання, особисто розписався під його положеннями де зазначено, що йому відомо, що договір довічного утримання на умовах ренти припускає тільки виплату грошей, що після підписання договору він перестане бути власником квартири, залишаючись її користувачем до кінця свого життя, він ознайомлений та згоден з кандидатурою набувача за договором ОСОБА_9
23 грудня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 уклали та нотаріально посвідчили договір довічного утримання (догляду), за умовами якого ОСОБА_1 передає у власність, а набувач отримує квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 7 договору ОСОБА_9 зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_1 , при цьому сторони домовились, що утримання (догляд), у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною, допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою в розмірі 550 грн на місяць, які будуть надаватися відчужувачу щомісячно.
Крім того, набувач зобов'язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені (набувачем чи відчужувачем). До оплачуваних комунальних послуг належать: плата за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (гарячу та холодну воду) та електроенергія в обсязі до 150 кВт, абонентська плата за телефон (крім міжнародних і міжміських розмов) та за послуги соціального пакету кабельного телебачення. Набувач має право передавати гроші за вказані вище комунальні послуги безпосередньо відчужувачу для їх оплати останнім. У випадку отримання відповідних коштів відчужувач несе відповідальність за сплату вказаних вище комунальних послуг у розмірі отриманих ним коштів.
У випадку виникнення, в майбутньому, потреби забезпечення відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, відчужувач самостійно, за своїм розсудом, вирішує усі питання в межах грошового утримання, передбаченого цим договором, згідно обумовлених сум.
Згідно з пунктом 9 договору одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 35 000 грн, які відчужувач отримає повністю від набувача до підписанні цього договору.
Пунктом 10 договору передбачено, що ОСОБА_1 засвідчує, що визначене сторонами грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та достатнього життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору.
Цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку не виконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін - у судовому порядку (пункт 13 договору).
20 січня 2011 року ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 уклали та нотаріально посвідчили договір про зміну набувача у вищевказаному договорі довічного утримання (догляду), за умовами якого сторони договору домовилися провести заміну набувача з ОСОБА_9 на ОСОБА_2 , а також внести зміни та доповнення до договору довічного утримання (догляду), посвідченого Лангольф Ю. Д., державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори 23 грудня 2010 року за реєстром № 5-1949.
Як ОСОБА_9 , так і ОСОБА_2 належним чином виконували всі умови договору довічного утримання (догляду) з моменту його укладання та до цього часу включно.
29 грудня 2010 року ОСОБА_1 одержав від ОСОБА_9 35 000 грн в якості одноразового грошового утримання та додатково 20 січня 2011 року отримав від ОСОБА_2 ще 2 000 грн, чого умовами договорів передбачено не було.
ОСОБА_9 до внесення змін до договору та ОСОБА_2 після внесення змін, щомісячно перераховували на рахунок ОСОБА_1 550 грн та сумлінно оплачували комунальні послуги, які надавалися та надаються ОСОБА_1 за його проживання у спірній квартирі.
Під час розгляду судом справи ОСОБА_2 продовжувала належним чином виконувати договір, а ОСОБА_1 приймати таке виконання.
За встановлених обставин справи, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 червня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір довічного утримання від 23 грудня 2010 року, визнано недійсним договір про зміну набувача у договорі довічного утримання від 20 січня 2011 року, визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_9 і ОСОБА_2 задоволено, рішення Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 червня 2015 року залишено в силі.
Ухвалою Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , третя особа державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю. Д., про визнання недійсними договору довічного утримання та договору про зміну набувача в договорі довічного утримання, визнання права власності на квартиру за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року відмовлено.
Після ухвалення 04 листопада 2015 року Апеляційним судом Одеської області рішення про скасування вищевказаного рішення суду першої інстанції від 26 червня 2015 року про визнання недійсним спірного договору та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , останній, 30 грудня 2015 року подарував квартиру ОСОБА_7 , а після скасування рішення апеляційного суду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ і залишення в силі вказаного рішення суду першої інстанції, квартира залишається перебувати у власності ОСОБА_7 .
Також, з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Київським районним судом м. Одеси 14 серпня 2017 року у справі № 520/7751/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_9 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та визнання договору дарування недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 30 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Нестеренко О. Л., реєстровий номер № 799, недійсним з дня його укладання. Рішення є підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено з підстав необґрунтованості та недоведеності.
Апеляційний суд Одеської області постановою від 21 серпня 2018 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2017 року залишив без змін.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (частина перша статті 744 ЦК України).
За правилами статті 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу
Згідно із частиною першою статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи судами) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічну норму містить і частина четверта статті 82 ЦПК України.
Встановивши належне виконання відповідачем своїх обов'язків за оспорюваними правочинами, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних
правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій та не належить до компетенції касаційного суду.
Верховний Суд не погоджується з аргументами касаційної скарги про те, що обставини, що стали підставами позову для розірвання договору довічного утримання в цій справі та у справі № 520/724/15-ц, є різними, а тому рішення ухвалене у справі № 520/724/15-ц, яке набрало законної сили, не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки рішенням суду першої інстанції, ухваленим у справі № 520/724/15-ц встановлено, що ОСОБА_9 та в подальшому ОСОБА_2 належним чином виконували всі умови договору довічного утримання (догляду) з моменту його укладення та до цього часу включно (26 травня 2015 року), що по суті не заперечувалося ні позивачем у позову ні його представником у судовому засіданні, а тому встановлення цього факту при розгляді справи має значення для вирішення цієї справи, оскільки позивач у цій справі стверджує саме про неналежне виконання умов договору довічного утримання відповідачем з грудня 2010 року.
Суди встановили, що відповідач після постановлення ухвали Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року продовжує належним чином виконувати умови укладеного між сторонами договору, не дивлячись на те, що спірна квартира залишається перебувати у власності ОСОБА_7 , а тому доводи касаційної скарги в частині невиконання умов договору у цей період є необґрунтованими.
Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що грошове утримання не підлягає індексації. Однак, як правильно зазначив апеляційний суд, згідно з пунктом 8 договору, не проведення індексації грошового утримання у випадку, якщо про це не було заявлено відчужувачем, не вважається істотним порушенням його умов. Позивач не надав належних та допустимих доказів направлення ним на адресу відповідача таких вимог, а тому самі по собі доводи касаційної скарги про істотне порушення відповідачем умов договору та наявність текстів відповідних звернень позивача без підтвердження їх поштового відправлення або отримання відповідачем, не є підставою для його розірвання.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні
підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило