Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 759/2267/15-ц
провадження № 61-34631 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представник позивача - Стадніков Дмитро Володимирович,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року у складі судді Макаренка В. В. та рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Соколової В. В., Борисової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 10 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 10 000 грн, зі сплатою 3 % на місяць, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зазначений вище кредитний договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та тарифами банку.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року позов банку задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 лютого 2006 року у розмірі 50 602 грн 66 коп., стягнуто солідарно з публічного акціонерного товариства «Акцент-банк», ОСОБА_1 на користь банку 10 000 грн. Вказане судове рішення не виконано.
Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконував, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 31 січня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 885 грн 36 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 9 991 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 55 894 грн 36 коп., штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 264 грн 14 коп.
З урахуванням викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 різницю між основною сумою боргу за кредитним договором та стягнутою його частиною заочним рішенням суду у розмірі 6 046 грн 84 коп.
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», який мотивовано тим, що у лютому 2006 року ним було втрачено паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, у зв'язку з чим він звернувся з відповідною заявою до Святошинського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві та 11 липня 2006 року отримав новий паспорт.
З матеріалів цивільної справи за позовом банку до нього про стягнення кредитної заборгованості від дізнався, що втрачений ним паспорт було підроблено шляхом вклеювання до нього фотографії невідомої особи і використано для укладення 10 лютого 2006 року від його імені кредитного договору з ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою шахрайського заволодіння кредитними коштами.
Таким чином, він будь-яких договорів з ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо отримання кредитних коштів не укладав, кредитний договір від 10 лютого 2006 року не підписував, а, отже, вищевказані обставини свідчать про те, що у нього було відсутнє вільне волевиявлення на укладення з банком спірного кредитного договору, тому він є недійсним й порушує публічний порядок.
З урахуванням викладеного, посилаючись на статті 203, 215, 228 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати кредитний договір від 10 лютого 2006 року недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано кредитний договір від 10 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», недійсним. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, а саме витрати на оплату за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 4 000 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн та судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп., а всього 9 243 грн 60 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний кредитний договір від 10 лютого 2006 року підписаний не ОСОБА_1 , а іншою невідомою особою з наслідуванням підпису останнього та з використанням втраченого ним паспорта, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи Київської незалежної судово-експертної установи від 01 квітня 2016 року. Вказані дії вчинені невідомою особою з метою неправомірного заволодіння кредитними коштами шахрайським шляхом, унаслідок чого у ОСОБА_1 зобов'язань за спірним кредитним договором перед ПАТ КБ «ПриватБанк» не виникло.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволена частково, рішення суду першої інстанції у частині відшкодування судових витрат змінено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат: витрати на проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 4 000 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 3 410 грн 40 коп., судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп., а всього - 7 654 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що листом начальника Святошинського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві підтверджується факт втрати ОСОБА_1 паспорту серії НОМЕР_1 та отримання нового паспорту серії НОМЕР_2 . Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи Київської незалежної судово-експертної установи від 01 квітня 2016 року підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься в графі «Підпис» електрофотокопії заяви від 10 лютого 2006 року та підписи поряд із записами: « Копия верна ( ОСОБА_1 )», зображення яких містяться в електрофотокопіях сторінок паспорта громадянина України НОМЕР_1 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжньому підпису ОСОБА_1 . Таким чином, кредитний договір від 10 лютого 2006 року, укладений з ПАТ КБ «ПриватБанк», є недійсним, оскільки не підписаний ОСОБА_1 , так як його укладення не відповідало внутрішній волі останнього та було відсутнє волевиявлення на укладення цього договору.
Висновок судово-почеркознавчої експертизи Київської незалежної судово-експертної установи від 01 квітня 2016 року є належним та допустимим доказом, оскільки його отримано за результатами експертного дослідження, призначеного судовим рішенням та проведено атестованим судовим експертом-криміналістом. У вищевказаному висновку зазначено про те, що для проведення експертизи було надано вільні та умовно-вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_1 , а за клопотанням експерта направлено й додаткові вільні зразки підпису та почерку останнього, що свідчить про надання достатньої кількості досліджуваного матеріалу, необхідного для проведення експертизи. Банк з клопотанням про проведення додаткової судово-почеркознавчої експертизи до суду не звертався. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2013 року вищевказані обставини не спростовано, оскільки при розгляді цієї справи питання щодо належності підпису у спірному кредитному договорі ОСОБА_1 не вирішувалося й судове рішення ухвалене як заочне.
Відповідно до положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» підлягають стягненню з банку витрати за надану правову допомогу адвокатом - ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 759/2267/15-ц з Святошинського районного суду м. Києва.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року зазначену справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судово-почеркознавчої експертизи Київської незалежної судово-експертної установи від 01 квітня 2016 року не є належним доказом, оскільки експертиза проведена недержавною організацією, експертній установі не було надано умовно-вільні та експериментальні зразки почерку ОСОБА_1 , чим порушено процедуру проведення експертизи. Судом першої інстанції не було ухвалено судове рішення про допуск до участі представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_4., тому безпідставно стягнуто з банку витрати на правову допомогу вказаного адвоката. Преюдиційним заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2013 року встановлено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за спірним кредитним договором, тому вказані обставини доказуванню не підлягають (частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року).
Доводи особи, яка подала заперечення
У червні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - подав заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на його законність не впливають. ОСОБА_1 спірний кредитний договір від 10 лютого 2006 року не підписував, а його підписано іншою невідомою особою з наслідуванням підпису останнього. Таким чином, у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення на укладення вказаного договору, унаслідок чого його вірно визнано недійсним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 лютого 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 10 000 грн, зі сплатою 3 % на місяць, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 11).
Зазначений вище кредитний договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та тарифами банку.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 лютого 2006 року у розмірі 50 602 грн 66 коп., стягнуто солідарно з публічного акціонерного товариства «Акцент-банк», ОСОБА_1 на користь банку 10 000 грн.
ПАТ КБ «ПриватБанк» вказувало про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання не виконував, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 31 січня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 885 грн 36 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 9 991 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 55 894 грн 36 коп., штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 264 грн 14 коп.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Ураховуючи викладене, суди (апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат) на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що листом начальника Святошинського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві підтверджується факт втрати ОСОБА_1 паспорту серії НОМЕР_1 та отримання нового паспорту серії НОМЕР_2 .
Суди вірно встановили, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи Київської незалежної судово-експертної установи від 01 квітня 2016 року підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься в графі «Підпис», електрофотокопії заяви від 10 лютого 2006 року та підписи поряд із записами: « Копия верна ( ОСОБА_1 )», зображення яких містяться в електрофотокопіях сторінок паспорта громадянина України НОМЕР_1 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжньому підпису ОСОБА_1
Вказаний висновок експерта є категоричним і однозначним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що кредитний договір від 10 лютого 2006 року укладений з ПАТ КБ «ПриватБанк» є недійсним, оскільки він не підписаний ОСОБА_1 , а укладення цього договору не відповідало внутрішній волі останнього та було відсутнє вільне волевиявлення на вчинення таких дій з боку ОСОБА_1
Доводи касаційної скарги про те, що висновок судово-почеркознавчої експертизи Київської незалежної судово-експертної установи від 01 квітня 2016 року не є належним доказом, оскільки експертиза проведена недержавною організацією, експертній установі не було надано умовно-вільні та експериментальні зразки почерку ОСОБА_1 , безпідставні, так як спростовуються висновком апеляційного суду про те, що вищевказаний висновок судово-почеркознавчої експертизи отримано за результатами експертного дослідження, призначеного судовим рішенням, яке було проведено атестованим судовим експертом-криміналістом.
Клопотання про призначення повторної чи додаткової судово-почеркознавчої експертизи банком заявлено не було, отже, банк самоусунувся від доведення своїх заперечень.
Посилання касаційної скарги на те, що судом першої інстанціє не було ухвалено судове рішення про допуск до участі представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_4., тому безпідставно стягнуто з банку витрати на правову допомогу вказаного адвоката, на увагу не заслуговують, оскільки повноваження представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - підтверджено відповідно до вимог ЦПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Вказане відповідає висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленому у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 161/11180/13-ц (провадження № 61-13978 сво 18).
Доводи касаційної скарги про те, що преюдиційним заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2013 року встановлено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за спірним кредитним договором не свідчать про незаконність судових рішень, оскільки 01 листопада 2013 року районний суд ухвалив заочне рішення, участі у розгляді справи ОСОБА_1 не брав й обставини дійсності/недійсності кредитного договору взагалі не були предметом судового розгляду та дослідження (стаття 179 ЦПК України 2004 року).
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина перша стаття 8 Конституції України).
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року зазначив, що верховенство права це - панування права в суспільстві.
З урахуванням наведеного та аналізу практики Європейського суду з прав людини з питань тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свободдає змогу дійти висновку про те, що складовою принципу верховенства права є, зокрема, визначення пріоритетності прав людини у діяльності держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» від 26 жовтня 2000 року, заява № 30985/9626).
Забезпечуючи розумний баланс інтересів фізичної особи ( ОСОБА_1 ) та банку, колегія суддів виходить із розуміння принципу пропорційності, як елементу верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ocalan v. Turkey» від 12 травня 2005 року, заява № 46221/99) й враховує захист особистих прав ОСОБА_1 як слабшої сторони у кредитному договорі (Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 1-12/2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Кривцова
Р. А. Лідовець