Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 243/2749/16-ц
провадження № 61-24305св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції у Донецькій області,
треті особи: прокуратура Донецької області, Краматорська місцева прокуратура, Слов'янська місцева прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Донецькій області, треті особи: прокуратура Донецької області, Краматорська місцева прокуратура, Слов'янська місцева прокуратура, про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 березня 2017 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Кішкіної І. В., Папоян В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що з 21 серпня 1991 року до 09 грудня 2010 року вона перебувала у трудових відносинах із Слов'янським психоневрологічним інтернатом, обіймаючи посаду завідувача господарством. Наказом директора Слов'янського психоневрологічного інтернату від 09 грудня 2010 року звільнена з роботи на підставі частини першої статті 40 КЗпП України.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22 липня 2011 року вона була поновлена на роботі на посаді завідувача господарством Слов'янського психоневрологічного інтернату з 10 грудня 2010 року.
Однак рішення суду в частині поновлення її на роботі до теперішнього часу не виконано з вини директора Слов'янського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 , яка не видала наказ про її поновлення на роботі.
Протягом 2011-2012 років слідчі Слов'янської міжрайонної прокуратури неодноразово ухвалювали постанови про відмову у порушенні кримінального провадження щодо притягнення до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 382 КК України директора Слов'янського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 , які у подальшому за її скаргами були скасовані Слов'янським міськрайонним судом Донецької області.
З 27 листопада 2012 року не вирішено кримінальне провадження щодо притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення.
З того часу слідчими Слов'янської місцевої прокуратури та Краматорської місцевої прокуратури не вносилися до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) належні відомості щодо вчинення ОСОБА_2 та іншими особами кримінальних правопорушень; її заяви про відповідні правопорушення направлялися до Слов'янського та Краматорського відділів поліції, слідчі яких також не виконували свої повноваження належним чином.
Внаслідок таких неправомірних дій та бездіяльності співробітників органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури, її трудові права не поновлені, що завдає їй моральні страждання.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 23, 1167, 1176 ЦК України просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштівз Єдиного казначейського рахунку на її користь моральну шкоду в розмірі 150 000 грн, що еквівалентно 5 000 євро, завдану неправомірними діями та бездіяльністю посадових осіб органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2016 року залучено прокуратуру Донецької області та Головне управління Національної поліції в Донецькій області до участі у справі як співвідповідачів.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року позов в частині стягнення моральної шкоди з прокуратури Донецької області залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року залучено прокуратуру Донецької області до участі у справі як третю особу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року у складі судді Чемодурової Н. О. позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди грошові кошти в сумі 13 754,95 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався статтями 1167, 1176 ЦК України та виходив з того, що бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування, та органів прокуратури, яка виражалася у недотриманні розумних строків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, позивачу ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, справедливою сатисфакцією якої є грошова сума у розмірі 13 754, 95 грн, що за курсом НБУ на час винесення рішення еквівалентно 500 Євро.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційну скаргу прокуратури Донецької області задоволено частково. Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення про визнання протиправною бездіяльності слідчих органів і процесуальних прокурорів під час досудового розслідування за кримінальним провадженням № 42012050000000101 не приймалося компетентними органами.
Сам факт скасування процесуального рішення не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. Постанови про відмову в порушенні кримінального провадження та про закриття кримінального провадження були скасовані судами не з підстав неправомірності, а з підставі передчасності їх висновків та необхідності проведення додаткових слідчих дій, що не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування та завдання цим шкоди позивачу.
ОСОБА_1 не надала належних доказів завдання їй моральної шкоди, не довела та не підтвердила негативні явища, які сталися, на думку позивача, внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 позовні вимоги до Краматорської місцевої прокуратури та Слов'янської місцевої прокуратури не заявлялися, що є порушенням вимог статей 10, 11 ЦПК України 2004 року, оскільки неправомірність бездіяльності прокуратури обґрунтовувалася бездіяльністю прокурорів зазначених прокуратур.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 березня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що прокуратура Донецької області протягом шести років не захищає її порушені Конституційні права. На час розгляду справи вона є потерпілою у п'яти кримінальних справах, які умисно не розслідуються, тобто не вчиняються жодні слідчі дії, закриваються кримінальні справи та скасовуються постановами судів. Судді апеляційного суду, розглядаючи її скаргу, порушили присягу, не забезпечили належного розгляду її скарги, не виконали покладеного на них законом обов'язку здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, яке набрало законної сили. Суддя апеляційного суду Біляєва О. М. незаконно відмовила їй перенести судове засідання у зв'язку із хворобою. В рішенні апеляційного суду не доведено жодного мотивованого аргументу, на підставі якого апеляційний суд відхилив її апеляційну скаргу.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22 липня 2011 року ОСОБА_1 була поновлена на посаді завідувача господарством Слов'янського психоневрологічного інтернату з 09 грудня 2010 року.
Додатковим рішенням цього ж суду від 10 жовтня 2011 року скасовано наказ Слов'янського психоневрологічного інтернату №120-к від 09 грудня 2010 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Рішення набрало законної сили і звернено до виконання.
Постановою відділу Державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції від 15 серпня 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного судового рішення.
У зв'язку з невиконанням рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді 31 серпня 2011 року начальник відділу Державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції направив до Прокуратури міста Слов'янська заяву про проведення перевірки в порядку статті 97 КПК України стосовно ОСОБА_2 щодо умисного невиконання та перешкоджання виконанню рішення суду.
09 вересня 2011 року та 10 жовтня 2012 року слідчі Слов'янської місцевої прокуратури приймали рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно директора Слов'янського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого статтею 382 КК України.
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2012 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 09 вересня 2011 року, а матеріали справи повернуто до Слов'янської місцевої прокуратури Донецької області для проведення додаткової перевірки.
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 листопада 2012 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 10 жовтня 2012 року, а матеріали справи повернуто до Слов'янської місцевої прокуратури Донецької області.
27 листопада 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо неправомірних дій директора Слов'янського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 та зареєстровано кримінальне провадження за № 42012050000000101.
05 червня та 07 листопада 2013 року, 07 листопада 2014 року та 22 квітня 2015 року слідчі СВ Слов'янського ГУМВС України в Донецькій області приймали рішення про закриття цього кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу правопорушення, які ухвалами Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2013 року, 25 листопада 2013 року, 12 грудня 2014 року та 13 серпня 2015 року були скасовані з підстав неповноти досудового розслідування.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2015 року скаргу ОСОБА_1 про відвід прокурора ОСОБА_8 задоволено.
Вважаючи дії прокурорів ОСОБА_5, ОСОБА_8, слідчого ОСОБА_9. щодо не притягнення до відповідальності особи, винної у невиконанні судового рішення про поновлення на роботі, та не відшкодування державі матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням, протиправними, ОСОБА_1 зверталася із заявами-повідомленнями про скоєння вказаними особами кримінального правопорушення, передбаченого статтями 364, 365, 366, 367 КК України, проте відповідні відомості до ЄРДР внесено не було.
Зазначене стало підставою для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області Колесникова А. О. якого ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області зобов'язано внести за трьома заявами-повідомленнями відомості до ЄРДР відносно прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_8, слідчого ОСОБА_9.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10 травня 2018 року справа № 243/2749/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на положення статей 23, 1167, 1176 ЦК України і просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь моральну шкоду в розмірі 150 000 грн, що еквівалентно 5 000 євро, завдану неправомірними діями та бездіяльністю посадових осіб органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.
Однак шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Оскільки у цій справі підставою для відшкодування шкоди є бездіяльність слідчих органу досудового розслідування та прокурорів в частині невжиття заходів розслідування кримінальної справи у встановлений законом строк, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди, яку повинен довести саме позивач.
Конституційний Суд України у рішенні від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначив, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який чинності 11 вересня 1997 року, зазначена Конвенція та відповідні протоколи до неї були ратифіковані, тобто з часу набрання законної сили норми Конвенції повинні застосовуватися також при вирішенні спорів судами України.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Враховуючи наведене, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди та ненадання останнім в порядку статті 60 ЦПК України 2004 року доказів протилежного.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вважала, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльність співробітників органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури не були поновлені її трудові права.
Разом з тим, із матеріалів справи встановлено, що рішення про визнання протиправною бездіяльності слідчих органів і процесуальних прокурорів під час досудового розслідування за кримінальним провадження № 42012050000000101 не приймалося компетентними органами.
Отже, протиправна бездіяльність органів досудового слідства по факту спричинення тілесних ушкоджень позивачу не доведена.
При скасуванні постанов про відмову в порушенні кримінальної справи та про закриття кримінального провадження вказувалося на передчасність висновків та необхідність проведення додаткових слідчих дій, однак не встановлювалась протиправність дій органу досудового розслідування.
Сама по собі відмова у порушенні кримінальної справи та закриття кримінального провадження у справі не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування, які не є неправомірними в розумінні закону та не можуть бути підставою для відшкодування шкоди.
Недоведеним є також факт спричинення моральної шкоди позивачу і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями слідчих і прокурорів та цією шкодою.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, в якій суд вказав, що сам факт закриття кримінального провадження у справі за відсутністю в діях особи складу кримінального правопорушення, подальше його скасування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди та не вказує на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суддя апеляційного суду Біляєва О. М. незаконно відмовила їй перенести судове засідання у зв'язку із хворобою, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
З матеріалів справи, а саме журналу судового засідання від 23 березня 2017 року та носія інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання, встановлено, що ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 були присутні в судовому засіданні 23 березня 2017 року, проте покинули його.
За правилами частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Залишення судового засідання позивачем та її представником не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення апеляційного суду.
Крім того, відповідно до частини другої статті 305 ЦПК України 2004 року неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька
Судді:А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк І. М. Фаловська