Справа № 757/20989/19-ц Головуючий у 1-й інст. - Бусик О.Л.
Апеляційне провадження №22-ц/824/11584/2019 Доповідач - Рубан С.М.
17 вересня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Бусик О.Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 250 000 грн.
Посилається на те, що слідчим прокуратури Львівської області ОСОБА_2 ведеться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4201814140000125 від 05 липня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364 КК України, в якому позивач до цього часу не визнаний потерпілим, хоча йому була завдана значна моральна шкода. Понад пів року триває бездіяльність у даному кримінальному провадженні слідчого ОСОБА_2, що є протиправним та грубо порушуються права позивача, як потерпілого, не проводяться усі необхідні слідчі дії. 29 серпня 2018 року слідчим ОСОБА_2 було винесено постанову про закриття кримінального провадження №4201814140000125 від 05 липня 2018 року за відсутністю складу кримінального правопорушення, яка скасована ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року у справі №461/7675/18.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Держави України через Державну казначейську службу України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 250 000 грн.
Посилається на те, що судом не враховано, що чинним КПК України не передбачено встановлення незаконності та протиправності дій (бездіяльності) посадових осіб. Судом при прийнятті рішення не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме статті 1173,1174 ЦПК України. Висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки діями слідчого ОСОБА_2 позивачу завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервових стресах, переживаннях, порушеннях режиму сну, через повну бездіяльність слідчого, його умисел на закриття провадження за нібито відсутністю ознак кримінального порушення, систематичне, умисне невизнання позивача потерпілим, що негативно вплинуло на звичний ритм життя позивача.
Представник відповідача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надав.
В судове засіданні учасники процесу не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів в обґрунтування неправомірних дій слідчого прокуратури Львівської області ОСОБА_2 Ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року, на яку посилається позивач, не містить висновків щодо незаконних та протиправних дій слідчого ОСОБА_2 Крім того, позивач не оскаржував неправомірні дії чи бездіяльність слідчого прокуратури Львівської області ОСОБА_2
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №420181440000125 від 05.07.2018 року на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 26.06.2018 року Львівською місцевою прокуратурою № 1 внесено до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 від 10.06.2018 року про вчинення слідчим-суддею Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_4 . злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України - зловживання владою або службовим становищем.
29.08.2018 року слідчим СВ прокуратури Львівської області ОСОБА_2 прийнято постанову про закриття кримінального провадження №420181440000125 від 05.07.2018рокуна підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діях судді Галицького суду м.Львова ОСОБА_4 складу злочину.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ прокуратури Львівської області ОСОБА_2 від 29 серпня 2018 року - задоволено.
Постанову слідчого СВ прокуратури Львівської області ОСОБА_2 від 29.08.2018 рокупро закриття кримінального провадження №420181440000125 від 05.07.2018 року - скасовано.
Відповідно до частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись з даним позовом, позивач посилався на ту обставину, що повна бездіяльність, протиправність дій слідчого ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №420181440000125 від 05.07.2018 року доведена судом та не потребує додаткового доказування, а саме ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року.
Однаквказана ухвала не містить висновків щодо незаконних та протиправних дій слідчого ОСОБА_2
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач не оскаржував неправомірні дії чи бездіяльність слідчого прокуратури Львівської області ОСОБА_2
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Позивач пов'язує спричинення йому моральних страждань із неналежним здійсненням посадовоюособою розслідування у кримінальному провадженні №420181440000125.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
ОСОБА_1 обґрунтовує вимоги щодо відшкодування моральної шкоди тривалою бездіяльністю слідчого ОСОБА_2, вважаючи постанову слідчого про закриття провадженнянезаконною з огляду на її скасування слідчим суддею.
Однак з матеріалів справи вбачається, що ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 07.11.2018 року, на яку посилається позивач, постановлені за скаргою самого ОСОБА_1
Матеріали справи не містять доказів про те, що посадовою особою вчинено будь-які протиправні дії стосовно ОСОБА_1 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 420181440000125.
Доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України напідтвердження факту невиконання або неналежного виконання слідчим службових обов'язків під час досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні, та притягнення його до відповідальності, передбаченої чинним законодавством позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань, яких він, як стверджує скаржник зазнав у зв'язку з процесуальним рішенням слідчого, тому правові підстави, передбачені статтями 1173,1174 ЦК України для відшкодування моральної шкоди відсутні.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції невірно застосовані положення статей 1173,1174 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №638/6944/16-ц, колегія суддів оцінює критично.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не перелічив справи та судові рішення Верховного Суду, якими вирішувалися подібні справи, однак обґрунтування висновку у даній справі про відмову в задоволені позову з підстав його недоведеності та необґрунтованості, узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17 та Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року усправі № 641/2328/17.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не доведені обставини, які, з огляду на зміст ст.ст.1166, 1167, 1174, 1176 ЦК України та змісту його позовних вимог, свідчили б про наявність підстав для задоволення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.